Міхаїл Соколов
Міхаїл Соколов

Пікантний шматочок раніше згаданої книги Марини Толмачової “Лоббизм по-русски: между бизнесом и властью” (2012) про нрави української еліти.

Про особливості лобізму в Україні розповідає Міхаїл Соколов. За його словами, “лобістська діяльність в Україні дещо відрізняється від російської”.

В Україні культура і люди м’якше, але комфорт має і зворотний бік: домовленості не є настільки жорсткими, як у Росії. В Україні люблять говорити, що росіяни живуть “по понятіям”, замовчуючи про схильність до дотримання відповідних неформальних домовленостей. За це українці критикують росіян. В Україні необхідно жорстко контролювати хід роботи та дотримання зобов’язань навіть тих партнерів, які начебто діють у своїх інтересах.

У Росії люди часто відмовляють, але якщо вже вони погодилися, то їм можна вірити, що вони дійсно виконають обіцянку. В Україні треба чітко стежити за дотриманням домовленостей і всіма процесами, у тому числі в лобізмі. Інакше можна отримати “цікаві” сюрпризи: наприклад, раптом з’ясується, що по дорозі щось відбулося і змінилося, але про це забули повідомити.

В Україні громадська думка набагато більше впливає на процес прийняття політичних і економічних рішень, ніж в Росії. Основна частина населення часто не в курсі політичних і економічних процесів, вона бачить тільки дуже спрощену і спотворену пропагандою картину.

Паралельно існує велика соціальна група, яка включена в політичний процес, активно його обговорює, використовуючи Інтернет, і людьми, які приймають рішення, це група часто сприймається як суспільство в цілому або як його важлива частина (представники еліти самі є активними користувачами Інтернету).

Наприклад, в 2004 році, коли відбулася “помаранчева революція”, люди, що прийшли до влади, говорили про те, що вони не тільки читають Інтернет, але і пишуть на форумах. Вони самі були занурені в віртуальні політичні дискусії.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]За часів Ю. Тимошенко і В. Ющенко гарантії того, що питання буде вирішене, навіть на рівні прем’єр-міністра, не означали, що обіцянки будуть виконані[/stextbox]

Інтернет є найважливішим середовищем комунікацій, тому що в Україні довгий час практично не було (*!?, незалежних? – Прим. Ред.) щоденних газет, і публіка звикла до того, що саме Інтернет є джерелом новин. Багато людей, що приймають рішення, підписані на економічну стрічку Інтерфаксу, але не тому, що вони журналісти, а тому, що Інтерфакс – джерело оперативної і достовірної інформації. Інтернет сприймається групами політичної, адміністративної та економічної еліти як “рідне” і вже звичне для них інформаційне середовище.

Публічність і думка журналістського співтовариства важливі, але не будь-яка інформація робить вплив на суспільство. Часто проходженню і сприйняттю інформації перешкоджають психологічні фільтри і стереотипи. Наприклад, помітно, що інформація, яка може бути інтерпретована на користь російських компаній, часто просто не сприймається тією частиною суспільства, яка негативно ставиться до Росії чи російського політичного режиму.

Українська політична еліта і процеси прийняття рішень в Україні відрізняються від російських аналогів. За часів Ю. Тимошенко і В. Ющенко гарантії того, що питання буде вирішене, навіть на рівні прем’єр-міністра, не означали, що обіцянки будуть виконані. В Україні це в порядку речей, тому що політична еліта неоднорідна, існує постійний конфлікт інтересів, що породжує багатовекторну політику. При вирішенні більшості питань доводиться стикатися з великою кількістю груп впливу, існування яких на перший погляд не є очевидним.

Депутати ефективно представляють інтереси бізнесу та суспільства, і іноді сформована позиція парламенту може переважити позицію уряду. Тут справа не тільки у відносно великій незалежності парламенту і коаліції від уряду, а й у здатності уряду переглядати свої підходи і змінювати свою думку при зіткненні з аргументованою опозицією. Звичайно ж, якщо мова йде про інтереси груп, які мають своїх представників у парламенті, питання вирішуються простіше.

Докладніше про українських агентів впливу читайте тут

Українська еліта менше російської, її представники пов’язані один з одним. Тому людям, які вже вхожі у кабінети, неважко встановлювати контакти і вирішувати питання і після зміни влади.

Еліта замкнута. Це одна з проблем, яка зачіпає не тільки лобізм, але і в цілому політичну систему. В Україні є попит на нових політиків, але їх немає, і їм нема звідки взятися, соціальний ліфт працює погано.

В Україну треба розуміти систему взаємовідносин між людьми, які приймають рішення, і те, як формально і неформально протікають відповідні процеси.

Без цього шанси на успіх невеликі. В силу замкнутості еліти зв’язки “тісніше”, ніж в Росії, і практично всі люди, які мають відношення до вирішення питання, знаходяться один з одним в якихось відносинах.

Лоббизм по-русски: фрагмент

Tags: , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Субота, квітня 28, 2012 at 19:11 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.