8
Січ

Шпигун і ветеран

   Posted by: klimovy4   in Закордон, Статті

Обама назвав кандидатів на посади голів ЦРУ та Пентагону
Обама назвав кандидатів на посади голів ЦРУ та Пентагону

Президент США Барак Обама 7 січня оголосив про висунення Чака Хейгела і Джона Бреннана кандидатами на пости міністра оборони і директора ЦРУ відповідно.

І якщо з приводу потенційного глави американської розвідки ні в кого серйозних заперечень немає, то проти Хейгела ополчилися відразу дві групи, рідко здатні знайти спільну мову, – право-ізраїльське лобі і ліві прогресивні пацифісти, пише Іван Яковина для Lenta.ru.

ЦРУ
Кандидатуру Джона Бреннана – нинішнього радника з боротьби проти тероризму – більшість американських спостерігачів назвали цілком адекватною посаді директора ЦРУ. Свій шлях до вашингтонських вершин Бреннан починав саме в цьому відомстві. Він непогано знає Близький Схід – зокрема, арабську мову він удосконалював під час навчання в Каїрі. Працював і оперативним співробітником (простіше кажучи, шпигуном), і аналітиком, займав різні високі державні пости і керував неурядовими аналітичними центрами, що займаються близькосхідними дослідженнями.

Ще одним плюсом кандидатури Бреннана є та обставина, що він – плоть від плоті і кров від крові ЦРУ – відомства, яке традиційно відторгає “чужаків”, що прийшли туди працювати, наприклад, з ФБР, Пентагону або Державного департаменту. Останньою жертвою цієї нелюбові став попередній глава ЦРУ армійський генерал Девід Петреус, якого багато розвідників вважали вискочкою, що вибився в люди завдяки ранньому одруженню на генеральській доньці і вмілому піар-супроводу кар’єри. Він пішов у відставку після року роботи в Ленглі, після того як у нього абсолютно випадково виявилася коханка.

У Бреннана складнощів подібного роду виникнути не повинно: за даними численних джерел, в ЦРУ до нього ставляться доброзичливо, спільного бажання скоріше позбутися від нього не спостерігається. У Обами є і ще один привід призначити одного зі своїх найближчих соратників начальником зовнішньої розвідки. У Вашингтоні все частіше говорять про необхідність перегляду нинішнього стилю роботи “контори”, орієнтованої на спецоперації проти терористів, і повернути їй традиційні функції зі збору і аналізу інформації. Бреннан – фактичний автор ідеї використання безпилотників ЦРУ для боротьби з тероризмом – повинен захищати улюблене дітище Барака Обами від критиків, які наполягають на негуманності подібної практики. Раніше він це робив на посаді головного радника з боротьби проти тероризму, але нове призначення додасть ваги його словам.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]На лівому фланзі американського політичного спектру вважають, що з таким міністром оборони продовжиться необгрунтоване зростання військових витрат, суїцидальні військові авантюри по всьому світу і створення некорисних, але вкрай дорогих зразків зброї. Втім, згнітивши серце, вони готові не перешкоджати призначенню “жахливого” Хейгела. Тут дуже цікава мотивація: лівим і пацифістам просто дуже хочеться подивитися, як після такого плювка з боку Обами будуть втиратися американські неокони, ізраїльські лобісти і особисто Біньямін Нетаніяху[/stextbox]

Про бреннановську програму використання БПЛА в контртерористичних цілях треба сказати окремо. Саме Обама підписав закон, що дозволяє президенту (тобто йому ж самому) “за наявності достатньої інформації” без усякого суду вирішувати, кому з його співгромадян жити, а кому – ні. Власне, при чільному главі держави це право і було вперше реалізовано. 30 вересня 2011 року ударом з повітря вперше без усякого суду навмисно був убитий громадянин США Анвар аль-Авлакі.

Американські борці за громадянські свободи дуже незадоволені подібними методами встановлення і покарання винних. Обамі об’єктом їх критики ставати зовсім не хочеться, тому вогонь на себе повинен буде прийняти Бреннан.

Єдиним неприємним для американської еліти епізодом, здатним перешкодити протеже Обами отримати схвалення сенаторів, є не цілком ясна історія його участі в тортурах підозрюваних у тероризмі. Бреннан категорично заперечує, що за часів Джорджа Буша санкціонував “посилені методи допиту”. Але жодних доказів своєї непричетності до тортур людей в секретних в’язницях і в Гуантанамо він так і не представив. На думку правозахисних організацій і політиків лівого спрямування, тут повинна бути повна ясність, оскільки катам не місце на чолі найпотужнішої з спецлужб світу. До голосів незадоволених приєднався навіть республіканський сенатор Джон Маккейн, який у в’єтнамській в’язниці на власній шкурі відчув усі принади “посилених методів допиту”. За словами одного з головних “яструбів” Вашингтона, можлива причетність Бреннана до тортур повинна бути повністю спростована, інакше він не зможе проголосувати за нього.

Однак більшість сенаторів не має настільки багатого життєвого досвіду, як збитий над Ханоєм пілот ВМС США Маккейн, тому ніякої алергії на Бреннана у них немає. Крім того, за очі про Маккейна кажуть, що він досі не може пробачити Обамі поразки на президентських виборах 2008 року, тому проголосував би навіть проти себе, якби його висунув Обама. Призначення Бреннана в цих умовах – майже вирішена справа. Але от про Чака Хейгела того ж не скажеш.

Пентагон
За дивним збігом обставин, життєвий досвід кандидата на пост міністра оборони США нітрохи не бідніший маккейнівського. У тому ж 1967 році, коли радянська ракета знайшла у в’єтнамському небі літак майбутнього сенатора, Хейгел пішов добровольцем на війну у В’єтнамі. Отримавши звання сержанта, він командував взводом у складі 9-ї піхотної дивізії, брав участь у багатьох битвах – і в містах, і в джунглях. Цікава деталь: в його взвод випадково направили служити його молодшого брата Тома. Брати не раз опинялися в важких ситуаціях, рятуючи один одному життя. Старшому якось раз довелося витягувати молодшого з палаючого бронетранспортера, при вибуху якого обидва були важко поранені. Загалом, Хейгел має саме безпосереднє уявлення про те, що таке війна.

Після В’єтнаму ідеологічні шляху Чака і Тома Хейгела розійшлися: перший виявив в собі інтерес до ідей Республіканської партії і з гордістю заявляв, що захищав свою країну. Другий же назвав всю цю війну марним маренням, відучився і залишився викладати в університеті, зайнявшись лівим пацифізмом.

Поки Том Хейгел з університетської кафедри проповідував мир і загальне благоденство, його старший брат зайнявся благоденством власним: Чак Хейгел став успішним бізнесменом і за два десятки років заробив мільйони доларів, вчасно вклавшись в свіжі стільникові мережі. У 1996 році він залишив бізнес, обравшись сенатором від штату Небраска. У 2002 році його переобрали на цю посаду.

Весь цей час він, втім, не переставав цікавитися в’єтнамською кампанією. За словами обізнаних його людей, “він читав кожну книгу про ту війну, яку лишень бачив”. Поступово погляди Хейгела змінювалися, він став виступати в Сенаті з антивоєнних позицій, чим незмінно викликав невдоволення адміністрації тодішнього президента Джорджа Буша і однопартійців-республіканців.

Більш того, інтереси Хейгела вийшли за рамки В’єтнаму, він почав цікавитися близькосхідними конфліктами, у тому числі – палестинсько-ізраїльським. Думки Хейгела з приводу цього протистояння стали справжньою єрессю для більшості його колег. Слова про те, що палестинці мають не менше прав на Святу землю, ніж євреї, а також про порочність безумовної підтримки Ізраїлю пробудили вулкан у вигляді Американо-ізраїльського комітету з громадських зв’язків (AIPAC). Ця організація вважається найбільшим і найбільш впливовим лобістом в США, який відстоює інтереси ізраїльських правих. Мало хто може розраховувати на хоч скільки серйозну посаду у Вашингтоні, якщо AIPAC з якихось причин незадоволений цією людиною. У журналістському середовищі навіть говорять, що Конгрес і Сенат “залякані” всемогутніми лобістами. Ілюстрацією небезпідставності такої думки може слугувати останній виступ ізраїльського прем’єр-міністра Біньяміна Нетаніяху перед обома палатами Конгресу: американські законодавці влаштовували йому стоячі овації на заздрість радянським партійним вождям.

Можливо, саме тому в 2008 році Хейгел не став переобиратися на новий термін у Сенат і відмовився від президентських амбіцій, на які раніше натякав. До речі, розмови про те, що Обама може призначити “доброго друга Чака Хейгела” міністром оборони, почалися ще після першої перемоги нинішнього господаря Білого дому. Однак тоді свіжо обраному президенту було вкрай небезпечно сваритися з впливовими лоббістами – можна було і не переобратися.

В результаті Хейгел сконцентрувався на академічній кар’єрі, ставши викладачем в університеті Джорджтауна. Крім того, він увійшов до керівництва найбільших компаній (наприклад, нафтового гіганта Chevron Corporation і не менш відомого банку Deutsche Bank Americas). Однак довго животіти поза центром політичного життя йому не довелося.

Обама не забув свого друга і став готувати його до призначення на давно обіцяну посаду. Розуміючи складність ситуації, Білий дім спочатку пішов на “витік” інформації про висунення Хейгела. Це викликало вкрай негативну реакцію лобістів. 3 січня в друкованій версії газети The New York Times на правах реклами була опублікована величезна стаття на розворот, в якій Хейгел був виведений в виключно зловісних тонах. Автори напророкували розвал Пентагону, крах ізраїльсько-американських відносин, ослаблення США та інші жахи в разі призначення Хейгела міністром.

Докладніше про діяльність іноземного лоббі читайте тут

Білий дім тим часом тягнув з офіційним висуненням Хейгела, очевидно оцінюючи його шанси на затвердження Сенатом. На думку фахівців, адміністрація “перераховувала по головах” тих, хто все-таки проголосує за висуванця Обами. Мабуть результат підрахунків виявився задовільним: президент висунув Хейгела офіційно. При цьому попросив не затягувати процес – щоб ніхто випадково не передумав.

Цікаво, що претензії до Хейгела висловили не лише ізраїльські лобісти і неоконсерватори, але й протилежний політичний фланг – ліві і пацифісти. Кандидату на пост глави Пентагону пригадали, що при всій своїй миролюбній риториці він голосував за введення військ в Косово, за другу війну в Іраку, за всі до єдиного збільшення військового бюджету, за обмеження прав і свобод американців, за скорочення податків на багатих тощо. На ділі ж у Сенаті Хейгел підтримував практично всі ініціативи Джорджа Буша, хоч і любив його покритикувати. Для американських лівих Хейгел – типовий пристосуванець, у якого між словами і справами немає ніякого зв’язку.

На лівому фланзі американського політичного спектру вважають, що з таким міністром оборони продовжиться необгрунтоване зростання військових витрат, суїцидальні військові авантюри по всьому світу і створення некорисних, але вкрай дорогих зразків зброї. Втім, згнітивши серце, вони готові не перешкоджати призначенню “жахливого” Хейгела. Тут дуже цікава мотивація: лівим і пацифістам просто дуже хочеться подивитися, як після такого плювка з боку Обами будуть втиратися американські неокони, ізраїльські лобісти і особисто Біньямін Нетаніяху.

Варто також відзначити, що найближчим часом має відбутися ще одне важливе призначення в американській адміністрації. Очікується, що верхня палата парламенту без жодних дебатів затвердить сенатора від Массачусетсу Джона Керрі державним секретарем США. Проти кандидатури нейтрального та професійного політика виступить, мабуть, лише його колега – Джон Маккейн.

Іван Яковина

Lenta.ru

Tags: , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Вівторок, січня 8, 2013 at 21:54 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.