У расових питаннях все безнадійно і без змін.
У расових питаннях все безнадійно і без змін.

Обрання темношкірого президента не призвело до зниження “расової напруженості”, пише Денніс Прейджер для National Review (США). Матеріал перекладено ИноСМИ. На світлині – протести в Нью-Йорку проти виправдання судом Джорджа Циммермана.

Коли Барака Обаму обрали на посаду президента, у більшості американців, включаючи представників Республіканської партії, з’явилася надія, що обрання темношкірої людини главою держави якщо не усуне, то хоча б знизить ту расову напруженість, яка існує в Америці протягом століть.

Але цього не сталося. Обрання, і навіть переобрання на посаду президента чорношкірого в країні, де 87 відсотків населення темношкірі (таке трапилося вперше в історії людства), не зробило ніякого впливу на так звану “расову напруженість”.

Якщо на цей рахунок і були якісь сумніви, то реакція на вирок у справі Джорджа Циммермана повністю їх усунула. Розмови про “відкриття сезону” на чорних, про те, що чорношкірі, такі як Трейвон Мартін, стають жертвами расової дискримінації з боку правоохоронних органів, і про расистську систему кримінального правосуддя наскрізь просякли життя чорношкірого населення і лівих, тобто, провідних ЗМІ.

Я ставлю словосполучення “расова напруженість” у лапки, бо цей термін використовується тоді, коли за таку напруженість несуть рівну відповідальність білі і чорні, показуючи, що недовіра з моральної і фактичної точки зору рівноцінна. Але це зовсім не так.

Ідея про “расову напруженість” – це брехня, винайдена і проведена в життя лівими. Щоб отримати чудовий тому приклад, досить звернутися до New York Times, яка чорні антисемітські бунти 1991 року в Брукліні, у районі Краун Хайтс пояснила “расовою напруженістю”.

Тим, хто про це не пам’ятає, чи читає, дивиться і слухає виключно мейнстримівські засоби масової комунікації, розповім. Тоді натовпи чорношкірих три дні нападали на євреїв після того, як єврей-хасид випадково збив на своїй машині темношкірого хлопчика, який помер.

Історик Едвард Шапіро (Edward S. Shapiro) з Брандейского університету (Brandeis) назвав ці напади чорношкірих на ні в чому не винних євреїв “найсерйознішим антисемітським інцидентом в американській історії”. Чорношкірі бунтівники зарізали ножем студента-єврея, поранили ще кілька євреїв і при цьому кричали “хайль Гітлер!” І “смерть євреям!” В руках у них були плакати з написами типу “Гітлер свою роботу не доробив”.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]Лівофлангові ЗМІ змагаються один з одним у нагнітанні ненависті до Америки в цілому і до білої Америки в зокрема.[/stextbox]

А як New York Times повідомляла про “найсерйозніший антисемітський інцидент в американській історії”?

Як про “расову напруженість”.

Одним з репортерів New York Times, що висвітлював ці заворушення, був Арі Голдман (Ari Goldman), який нині викладає журналістику в Колумбійському університеті. Через 11 років після цих заворушень Голдман так відгукувався про репортажі своєї колишньої газети на тему подій в Брукліні:

У своїй репортерської роботи під час заворушень я жодного разу не бачив і нічого не чув про насильство євреїв проти чорношкірих. Однак New York Times все одно дотримувалася своєї версії подій: чорношкірі і євреї почали сутички на грунті расової напруженості.

У редакційній статті New York Times про напади чорношкірих порушників порядку говорилося так: “Акти насильства, що відбулися після транспортної пригоди у Краун Хайтс, нагадують всім нью-йоркцям про те, що в расових відносинах в місті зберігається небезпечна напруженість”.

От і все, що змогли сказати ліві: напружені відносини між чорношкірими і євреями. “Расова напруженість”. Винні в рівній мірі обидві сторони.

Коли людина починає усвідомлювати, що термін “расова напруженість” – це евфемізм, за яким ховається ворожість чорних щодо білих, вона приходить до розуміння того, чому обрання чорношкірої людини на пост президента не зробило жодного впливу ані на більшість чорних, ані на лівих.

Оскільки ворожість чорношкірих і брехливі заяви лівих про “расову напруженість” не мають ніякого відношення до реальної поведінки і дій переважної більшості білих американців, біла Америка ніяк не зможе вплинути на уявлення багатьох темношкірих американців і на наклепницькі заяви лівих.

Про лобіювання у Сполучених Штатах Америки докладніше читайте тут

Ось чому надії на те, що обрання чорношкірого президента знизить “расову напруженість”, були наївними. Хоча у білої людини набагато більше шансів бути вбитим чорним, ніж навпаки, однієї – єдиної смерті чорношкірого юнака виявилося достатньо для того, щоб з новою силою розпалити ту ненависть, яку до білої Америці відчувають багато негрів і практично всі їхні лідери.

Давайте поглянемо на це ширше. Бен Джелосі (Ben Jealous) з Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення (NAACP), Ел Шарптон (Al Sharpton) з телеканалу MSNBC, правозахисник Джесі Джексон (Jesse Jackson) і лівофлангові ЗМІ змагаються один з одним у нагнітанні ненависті до Америки в цілому і до білої Америки в зокрема. Через що? Через трагічний інцидент, в якому, як сказав чоловік-латиноамериканець (якого постійно називають “білим”) він, побоюючись за своє життя (і всі наявні докази це підтвердили), убив 17-річного чорношкірого (якого постійно називають “дитиною”).

Той факт, що Джорджа Циммермана, у якого, як і у Барака Обами, тільки один з батьків білий, називають виключно “білим”, підтверджує, що у лівого флангу є така задача – звинувачувати в усьому білу Америку, а багато чорношкірих відчувають сильне бажання зірвати на білих свою злість.

Ось чому обрання чорношкірого президента нічого не значить. Для тих, чиє життя і ідеологія нерозривно пов’язані з наклеюванням на Америку та її біле населення (не тільки WASP) ярликів расизму, не буде ніякої різниці, навіть якщо половина Сенату, половина Палати представників і половина губернаторів будуть чорношкірими.

ИноСМИ.

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Субота, серпня 17, 2013 at 12:22 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.