28
Жов

Напрасєн ваш союз

   Posted by: klimovy4   in Статті, Україна

Янукович між ЄС і ТС. Світлина Ъ.
Янукович між ЄС і ТС. Світлина Ъ.

Чому Україна все одно підпише асоціацію з ЄС, пояснює читачам Slon Леонід Рагозін.

Чи здатний такий огрядний чоловік, як Віктор Янукович, на запаморочливий кульбіт? Взяти і заявити, що Україна вступає до Митного союзу в обмін на триразове – як пообіцяв спецпосланець Кремля Сергій Глазьєв – зниження ціни на газ. А від асоціації з ЄС відмовитися за прикладом Вірменії. Юлію Тимошенко залишити у в’язниці, закрутити гайки ще тугіше і переобратися в президенти так, як це робить Путін.

Це було б настільки ж захоплююче, наскільки й неймовірно: так якби російський лідер станцював гопака на Майдані, коли там наступного року будуть відзначати ювілей Помаранчевої революції.

Всяке буває, але я б поставив десять проти одного на те, що Янукович прибуде 29 листопада до Вільнюса і підпише угоду про асоціацію, який відведе Україну ще далі від північно-східних братів.

У пам’яті про цю “стопяццоту” спробі зберегти Україну в російській сфері впливу залишиться заздрісний свист московських віп-трибун в спину після перемоги над російським вітязем Повєткіним братами Кличко, один з яких може стати майбутнім президентом України.

Нація незгодних

Януковича важко запідозрити в щирій прихильності до європейської політичної культури. Зате в російському пейзажі він би виглядав як рідний: його головний супротивник Юлія Тимошенко перебуває у в’язниці незрозуміло за що, син виріс в повновагового олігарха, а перебувають у стані легкого удушення ЗМІ, вони скуповуються людьми з ближнього кола.

Проте вибір на користь Росії для нього практично неможливий. Настільки неможливий, що Янукович на засіданні фракції Партії регіонів вказав на двері тим соратникам, які не поділяють ідею євроінтеграції. У зазначеному напрямку вирушив лише один з них – одеський русофіл Ігор Марков.

Причин тому декілька. Головна в тому, що Януковичу доводиться мати справу не з росіянами чи білорусами, а з українцями. Це багатополярна збалансована між Заходом і Сходом нація, де опозиція є константою, а не змінною, як у Росії. Яким би ти не був прекрасним президентом, 30 відсотків населення будуть тебе ненавидіти апріорі. А оскільки прекрасних президентів в Україні ще не бувало, то й усі 50 відсотків.

Згідно з декількома опитуваннями, у битві за серця українців асоціація з ЄС обігрує Митний союз із зразковим рахунком 47% на 35 %. При цьому якщо підтримка руху до Європи на заході країни досить монолітна, то в південно-східній Україні перевагу Європі віддає мінімум третина населення. А серед прихильників самого Януковича рух до Європи підтримує половина.

Все це важливо тому, що в 2015 році Януковичу належить переобиратися на другий термін, а втома виборців від влади донецьких робить його перспективи досить похмурими. Поки, згідно з кількома опитуваннями громадської думки, Янукович програє в другому турі не лише Юлії Тимошенко і Віталію Кличку, але навіть нехаризматичному Арсенію Яценюку.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]Це багатополярна збалансована між Заходом і Сходом нація, де опозиція є константою, а не змінною, як у РФ.[/stextbox]

Російськомовний (точніше, суржикомовний) електорат, на який спирається Янукович, роздроблений. Єдине, що об’єднує луганських гопників та одеських інтелігентів – це страх перед жупелом націоналізму. Досі він був наріжним каменем порядку денного Януковича. Але часи змінилися, і внутрішньонаціональний розкол, згідно з опитуваннями, займає одне з останніх місць у списку страхів, які відчувають українці. На перших місцях – побоювання економічного спаду, які найбільше асоціюються з урядом, тобто з самим Януковичем.

Націоналістична страшилка не працює, навіть незважаючи на стрімкий зліт відверто неонацистської партії “Свобода”, сенсом існування якої, на думку багатьох на Україні, є нагнітання на сході країни страху перед західноукраїнськими бандерівцями.

Якби Янукович вирішив повернутися в бік Росії, він би залишився у розбитого корита – наодинці зі своєю дедеалі меншуючою російськомовною електоральною базою. Інша справа – реформований, проєвропейський Янукович. У цьому випадку у його піарників з’являється простір для маневру на електоральному полі, яке зараз займають Кличко і Тимошенко, – можливість зібрати голоси українців, які схиляються до європейського шляху, але побоюються різких змін. Янукович, європейські устремління якого балансуються вродженою совковістю, може виявитися привабливим консервативним вибором для тих багатьох, що ще не визначилися.

Неочевидна асоціація

Але головне – підписуючи договір про асоціацію, Янукович не здійснює жодної революції. Мета вступу до ЄС декларувалася Партією регіонів з моменту заснування і, отже, поділялася значною частиною її електорату.

З іншого боку, з ким тільки ЄС не укладав угоду про асоціацію: з Алжиром, Єгиптом, Чилі; договір абсолютно не означає, що країна колись вступить до Союзу. Але навіть якщо вона є реальним кандидатом, то можна пригадати сумний приклад Туреччини – її договору про асоціацію у вересні виповнилося 50 років.

Докладніше про дипломатію читайте тут

Відчуття доленосності моменту виникло виключно через необхідність вибирати між асоціацією з ЄС і свіжо приготовленою російською інтеграційною ініціативою – Митним союзом.

Але коли читаєш текст 900-сторінкової угоди, воно пропадає. Культурно-історичний вибір, прямо скажемо, не проступає між рядків. Документ довго і нудно описує порядок, за яким Україна та ЄС будуть відкривати ринки, обнуляючи або істотно знижуючи митні тарифи на різні види продукції. З боку ЄС все просто – тарифи будуть обнулені (у разі промислових товарів) або знижені до узгодженого рівня (у разі сільськогосподарських товарів) майже відразу. Тобто, наприклад, кондитерські вироби компанії Roshen зможуть з’явитися в європейських супермаркетах майже на тих же умовах, що і бельгійський шоколад, практично відразу. І можна бути впевненим, що ніякого Онищенко на них не знайдеться.

З українського боку все складніше. Київ буде знижувати тарифи поступово, протягом 10-15 років. У разі виникнення загрози тій чи іншій галузі економіки деякі з цих тарифів можуть бути тимчасово підвищені знову. Все це дає українському виробникові можливість адаптуватися до конкуренції з боку європейців, модернізувавши виробництво.

Після шокової терапії, яку український виробник пережив, коли Росія, образившись на Помаранчеву революцію, накрутила ціни на газ, посилення конкуренції з європейцями може виявитися для нього не таким вже і складним випробуванням.

Протягом усього цього терміну у Януковича і Партії регіонів, якщо вони збережуть владу, буде маса можливостей для маневру, в тому числі і в російському напрямку. ЄС – інертна організація, у якої багато різних турбот, Україна не є найважливішою з них. Морочити голову Брюсселю протягом тривалого часу вдавалося багатьом, і насамперед членам Союзу – таким як Греція і Кіпр. А до того часу, коли (і якщо) справа дійде до реального вступу України в ЄС, здохнуть або віслюк, або візир, а скоріше обидва. Янукович не буде президентом, а Росія вже не буде нікого інтегрувати.

Позаду Москва

Що стосується російської ініціативи, то вона була насамперед запізніла. Виникни вона до Помаранчевої революції та газових воєн, українці, можливо, поставилися б до неї з великим ентузіазмом. Тепер же на емоційному рівні вибирати доводилося між тими, хто відключає вам газ, забороняє експорт ваших продуктів і освистують вашого улюбленого спортсмена з одного боку, і тими, хто як мінімум нічого подібного не робить, – з іншого. Як написав Economist, українцям потрібно поставити пам’ятник Володимиру Путіну як людині, яка зробила більше, ніж будь-хто з українських політиків, для інтеграції країни до ЄС.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]Гнів української преси, що впав на нього, був настільки ж показовим, наскільки непропорційним проступку. Будучи наполовину українцем, Навальний, ймовірно, має право на таку точку зору.[/stextbox]

В останні місяці перед підписанням угоди Москва немов спеціально намагалася добитися результату, протилежного тому, який декларувала. В якості представника, уповноваженого агітувати за Митний союз, Кремль вибрав патентованого націоналіста Сергія Глазьєва, колишнього соратника ненависного на Україні Дмітрія Рогозіна.

Новоявлений дипломат одразу ж образив Януковича, заявивши, що керівництво України незнайоме з текстом договору про асоціацію, бо не “розуміє англійської”. Після цього на конференції в Ялті стався словесний еквівалент бою Кличка і Повєткіна. Антипатом Глазьєву протистояв імпозантний глава концерну Roshen Петр Порошенко. Глазьєв так лякав аудиторію різними жахами, що ведучий назвав його “людиною – катастрофою”. Порошенко відповідав спокійним, вивіреним до міліграма презирством. У “російського витязя” знову не було шансів.

Євразійство? Купуйте самі

Так не переконують. Чим більше загроз лунало з вуст Глазьєва і вищих керівників Росії, тим менш переконливі були ці погрози, тим більше посилювалося враження, що Москва розмовляє не з українцями, а з внутрішньою російською аудиторією. Тою, якій потрібно доводити, що вороже кільце стискається і треба, зазнаючи численних незручностей, допомагати владі відбиватися від зовнішньої агресії.

Але навіть якби замість Глазьєва Росія виставила когось більш талановитого і дипломатичного – того ж Суркова, – шансів на перемогу все одно було б мало. Тут слід зазначити невдалу агітаційну спробу Алєксєя Навального, який заявив на українському телебаченні , що росіяни й українці – один і той же народ. Гнів української преси, що впав на нього, був настільки ж показовим, наскільки непропорційним проступку. Будучи наполовину українцем, Навальний, ймовірно, має право на таку точку зору.

Докладніше про міждержавний лобізм читайте тут

Дискусія, що виникла після Бирюлево, яскраво продемонструвала те, як важко продати євразійську ідею в самій Росії, де мало не 85% (обережно, ВЦВГД) населення хоче ввести візи для громадян країн Середньої Азії. Чого тоді вимагати від українців?

У вересні я проїхав на машині з Європи до Росії через Київ. Переїзд з Румунії до України через бонусний кілометр Молдови в районі Галаца – Рені зайняв у мене близько години. На російсько-українському кордоні я провів незабутні дев’ять годин, що для пункту пропуску на трасі М3 багато, але не сенсаційно. На травневі мої друзі стояли довше. Яка межа, така і інтеграція.

– Ще не це буде, коли візи введуть, – заспокоював мене російський прикордонник.

– Хто введе?!

– Ну не ми, так вони. Це як пити дати.

Сумовита прогулянка вздовж кілометрової черги в пошуках туалету (його немає) виявила цікаву особливість. У ній майже не було українських машин. Непопулярний напрямок.

Slon

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on понеділок, жовтня 28, 2013 at 12:56 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.