30
Кві

Бізнес потрібних людей

   Posted by: klimovy4   in Статті, Україна

Ілюстрація Наталії Твардовської.
Ілюстрація Наталії Твардовської.

Люди, які займаються в нашій країні бізнесом, часто стикаються з однією і тією ж проблемою: потрібно вирішити якесь питання з великим чиновником, а потрапити до нього на прийом немає можливості. Виявляється, допомогти впоратися з цією проблемою можуть так звані “корпоративні звідники”. За винагороду в пару тисяч доларів США вони або організують вам зустріч з впливовою людиною, або передадуть їй листа. Кореспондент “Репортера” зустрілася з трьома представниками незвичайної професії і дізналися, які схеми вони використовують у своїй діяльності.

Київ, 2005 рік. Блондин середнього зросту з сивиною на скронях задумливо дивиться на сонце з вікна популярного ресторану в Пасажі. Він сидить за круглим столиком в компанії друга- піжона і трьох дівчат, які відповідають усім стандартам краси крутого закладу: зовнішність – модельна, аксесуари – брендовані.

Перша – сувора брюнетка зі спиною, як струна, картинно розглядає манікюр і власні ноги. Друга – ще одна брюнетка, риється в сумочці. Третя – блондинка, вже вдруге щось запитує у блондина, але без толку: він байдужий до компанії, на обличчі тінь байдужості, а на переніссі між бровами залягла зморшка тривоги. Це Дмитро Швець, якого після приходу до влади уряду Юлії Тимошенко з гучною помпою звільнили з посади голови Ради підприємців при Кабміні. Після відставки він обірвав весь зв’язок з минулим світом, змінив номери телефонів і відмовився давати журналістам коментарі з приводу свого звільнення. Але мені за будь-яку ціну потрібно взяти у нього інтерв’ю. І я вже три дні за ним полюю. Зараз він тут, за два кроки від мене. Але я не збагну, як витягнути його з гламурної компанії, і не на жарт нервую. Зрештою кличу офіціанта і прошу принести Швецю келих того, що він вже допив. Той виконує моє прохання і щось шепоче на вухо колишньому голові Ради підприємців. Той з цікавістю обертається і високо здіймає брови. Ще більше здивовані його супутниці і приятель. Проте Швець просить у них вибачення, підсаджується до мого столика і весело каже:

– Привіт! Мене Дімою звуть!

Вже наступного дня ми зустрічаємося з Дмитром Швецем в тому ж ресторані і записуємо тригодинне інтерв’ю. Тоді я йому і зізнаюся: наша зустріч напередодні була аж ніяк не випадковою. Про те, що колишній глава Ради підприємців обідає саме в цьому закладі, мені розповів Юрій – лобіст і корпоративний звідник. Нещодавно я зустрілася з трьома представниками цієї професії, щоби дізнатися секрети їх роботи. Першим з них був все той же Юрій.

“Я дістану будь-якого вухатого!”

Чергову зустріч Юрій призначає мені в лобі п’ятизіркового готелю Hyatt. Мій співрозмовник має гарний смак, легкі манери і завжди вишукано одягнений. Усі костюми шиє на замовлення, а раз на рік літає до Мілану на сезонні розпродажі. Крім того, в стилі європейського інвест-банкіра розбавляє свій look кишеньковими хустками і запонками. А волосся укладає трохи на бік.

– Мене можна назвати директором із взаємодії з держорганами, менеджером по роботі з владою, фахівцем з важливих персон, – розповідає він про себе. – Клієнти величають мене фокусником або дресирувальником зайців. Я дістану вам з капелюха будь-якого вухатого. Простіше кажучи, забезпечу всім нужденним “доступ до тіла” олігархів і політичного істеблішменту.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]Люди старіють, змінюють дружин – чоловіків, але ресторан, лазня та хімчистка у них залишаються тими ж. По-друге, місце, де вони проводять зустрічі, часто залежить від розташування офісу або місця проживання[/stextbox]

У записнику Юри – перелік телефонних номерів українського бомонду, провладної і опозиційної еліти, власників ресторанів і клубів.

Він добре обізнаний про всі заклади не лише Києва, а й інших українських міст-мільйонників. Він знає чітко: коли, де, а головне – кого можна зустріти, в деяких випадках – хто і що віддає перевагу у замовленнях в цих місцях, а також який розмір чайових залишають солідні люди. У бізнес-середовищі таких, як Юрій, називають корпоративними звідниками, за те що вони знайомлять людей, допомагаючи їм робити бізнес, і розширюють власну мережу зв’язків, заробляючи гроші.

У якийсь момент нашого діалогу він нахиляється до мене трохи ближче і змовницьким тоном повідомляє, що за моєю спиною сидить Каха Бендукідзе – колишній член грузинського уряду, а зараз ректор Тбіліського вільного університету. Потім вказує на столик ліворуч від нашого, де з компанією чоловіків у ділових костюмах весело розмовляє Артем Єршов, директор інвесткомпанії “Тройка Диалог Украина”.

– Неподалік від Hyatt знаходиться офіс компанії Єршова, – каже Юрій. – А трохи праворуч, за столиком ближче до барної стійки, ось цей, бородатий, в яскравій краватці – відомий інвестбанкір, глава компанії, керуючий партнер FinPoint Сергій Будкін. Коли він не в Австралії, засідає тут.

Зазначу, що Юра обрав лобі-бар Hyatt для нашої зустрічі аж ніяк не випадково. У кожному п’ятизірковому готелі лобі – місце збору важливих людей.

– Якщо ти хочеш перетнутися з співробітниками офісу SCM або депутатами Партії регіонів, потрібно йти в готель Intercontinental, – продовжує він. – У Premier Palace можна зустріти політика Віктора Медведчука, бізнесменів Сергія Таруту, Олександра Меламуда, Миколу Лагуна. Мабуть, туди багатьох українських великих підприємців притягує єдине в Києві офіційне казино. Всупереч мораторію на азартні ігри, його власники через суд відстояли своє право на бізнес. Взагалі, є цілий перелік ресторанів, які облюбували політики і бізнесмени, але всього я не розповім. Кажіть, хто конкретно потрібен. Можливо, деяких з них, непублічних, слід шукати в спортзалах або казино.

– А якщо люди змінюють свої смаки і переваги, як ви дізнаєтеся про це?

– По-перше, з віком змінити абсолютно все в своєму житті дуже складно. Люди старіють, змінюють дружин – чоловіків, але ресторан, лазня та хімчистка у них залишаються тими ж. По-друге, місце, де вони проводять зустрічі, часто залежить від розташування офісу або місця проживання, як у випадку зі Швецем. Співробітники Національного банку, будівля якого розташована по вулиці Інститутській, бувають у кав’ярні “Дукат” – прямо навпроти будівлі НБУ. Керівництво Нацбанку обідає в ресторані The Atrium Lounge & Patisserie в готелі Fermont на Поштовій площі.

Члени Партії регіонів, які сидять в головному офісі на вулиці Липській, відвідують дорогий “Липський Особняк”. Більше їм тут ніде поїсти. Розташований поблизу ще один ресторан (в готелі “Київ”) не відповідає рівню статусних партійців.

– А як же “Гірчиця”?

– Це місце облюбував Арсеній Яценюк.

Одного разу я бачив його там в компанії з екс-заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним. До речі, в районі Київської міської адміністрації теж трохи козирних місць. Тому столична влада часто “зависає” в закладах Пасажу . У “Будинку кави” завжди заброньований столик для депутата Олега Ляшка.

– А де ще є персональні броні і під кого?

– Ну, наприклад, колишній прем’єр-міністр Юрій Єхануров – частий гість кафе “Каффа” на Подолі. А взагалі, практично в кожному ресторані та солідному кафе є свої VIP-клієнти. На багатьох з них навіть заведений персональний рахунок, який вони оплачують раз на місяць, або відкритий безліміт. Це вигідно, а головне – стильно. Не потрібно розплачуватися, носити кеш, чекати здачу і шмаляти чайовими. Але що ще важливіше – персонал чемний. Звертається до таких клієнтів на ім’я та батькові, поводиться так, начебто вони господарі ресторану. До речі, знайомитися з людьми, яким важливо продемонструвати свій статус бізнес-партнерам, теж краще в ресторанах – атмосфера налашовує.

– А як це зробити? Прийшов, сів за столик поруч, впустив виделку на ногу людині, за якою ти полюєш, вибачився і познайомився. Так, чи що?

– Саме так! Але можуть допомогти і цивілізовані методи. Як правило, солідні люди не зраджують своїм звичкам навіть при виборі столика – бронюють один і той же. А я, знаючи про це, замовляю столик по сусідству. Коли ж цікава мене особа йде в туалет, іду за ним. А там начебто ненароком впізнаю його. Мовляв, здрастуйте, Іване Васильовичу! Радий зустрічі! Якими вітрами?!

– А він теж вам радий? Він же бачить вас вперше!

– Як правило, такі люди намагаються здаватися чемними. Уявляєте, скільки осіб вони бачать щодня? Будучи людиною тактовною, він напевно скаже – так, радий! І зробить вигляд, що впізнав мене. Ось тут я і повідомлю, що у мене є до нього важлива справа. Слідом за цим, як правило, призначається зустріч, а там як карта ляже. Це дієвий спосіб, а головне – безкоштовний, хоча і навмання.

– А якщо я попрошу вас організувати мені зустріч з головою Київської адміністрації Олександром Поповим або його заступником Олександром Пузановим, що ви мені порадите? Відправите мене в Пасаж і скажете чергувати там цілий день?

– Ні. У даному випадку найпростіший і безкоштовний спосіб – дочекатися, коли київська адміністрація організовує суботник або будь-який інший захід PR-характеру за участю керівництва КМДА, і відправитися туди.

А там взяти лопату в руки і разом з Поповим садити дерева в новому парку. Або відкривати дитячий садок, закопувати капсулу перед будівництвом нового будинку. Такі майданчики – недооцінений спосіб знайомства з першою особою. Та й обстановка привітна. На мажорній ноті легше “під’їхати до тіла”.

– Я другий тиждень не можу додзвонитися до голови Держагентства з інвестицій та управління нацпроектами Владислава Каськіва. Як мені його дістати?

– В точку! Його можна знайти в клубі Caribbean, де він по п’ятницях підробляє барменом.

– Барменом?

– Це хобі Каськіва. Він стоїть біля барної стійки, готує коктейлі і навіть бере чайові від клієнтів. І багато, хто хоче встановити з ним швидкий і прямий контакт, направляються в клуб. І вам туди дорога.

“Їжу краще не замовляти!”

Наступного дня я зустрічаюся з колегою Юри – доглянутою і дорого одягненою дамою за 50 Оленою Львівною. Раніше вона працювала в уряді, де “обросла” масою корисних знайомств. А тепер “вирішує питання” за винагороду.

– Я довго вивчаю смаки свого об’єкта, приходжу до ресторану і через офіціанта замовляю йому конкретний напій, – розповідає вона. – А разом з ним передаю стильний конверт із запискою, в якій називаю своє ім’я та прізвище і прошу людини підсісти до мого столика на п’ять хвилин. Ніхто з тих, хто прийняв це запрошення, жодного разу не відмовив мені в наступній зустрічі. А туди я зазвичай приходжу разом зі своїм клієнтом.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”] – Трапляються у мене і дрібні халтурки, – продовжує вона. – Ось минулого тижня один бізнесмен попросив мене передати листа міністру[/stextbox]

– А може бути, варто замовляти об’єкту його улюблена страва? Все ж серед високих чиновників більше чоловіків. Адже, як відомо, шлях до їх серця лежить через шлунок…

– Ні, їжу краще не замовляти. По-перше, поки кухар приготує страву, людина може піти. По-друге, якщо об’єкт вашої уваги ситий, улюблена баранина в особливому соусі може викликати роздратування і зіпсувати знайомство.

За словами Олени Львівни, у своїх цілях можна використовувати і персонал закладу. Як правило, він добре обізнаний про смаки і гастрономічні витребеньки відвідувачів. Тому вона постійно “підгодовує” офіціантів щедрими чайовими. А ті “зливають” їй інформацію.

– Трапляються у мене і дрібні халтурки, – продовжує вона. – Ось минулого тижня один бізнесмен попросив мене передати листа міністру.

Для достовірності співрозмовниця дістає з шкіряного клатча конверт і показує його мені.

– І скільки вам платять за виконання кур’єрської місії? – Жартую я.

– Не повірите, $5000! Якщо не виконаю завдання, поверну гроші. Для мене головне – репутація! Скільки разів я сама звільняла помічників і секретарів своїх клієнтів, які брали гроші за право потрапити на прийом до їх шефа!

– Як це?

– А ось так. Тільки за організацію зустрічі вони вимагали мінімум $1000. А гарантії, що побачення закінчиться успішно для візитера, не давали. Уявляєте, який це відкладає відбиток на репутацію людей, що приймають рішення? Бувало, люди думали, що бізнесмен в частці зі своїм ушлим референтом. Звичайно, до тих пір, поки шахрая не брали на гарячому. Колись мій колишній шеф ​​дізнався, що його референт бере гроші за право передати йому подарунок.

Але сам він не любив підлиз, які за рахунок дорогих підношень намагалися налагодити з ним контакт. І одного разу замовив у музеї мадам Тюссо воскову фігуру… самого себе. А в день свого ювілею встановив її в кабінеті і доручив референту приймати гостей. При цьому суворо наказав заводити їх по черзі, представляти воскову фігуру як живу людину, а подарунки ставити біля її ніг. Сам він у цей час поїхав у справах. Процес велів знімати на камеру відеоспостереження.

Відзначимо, що організація зустрічей з першими особами та олігархами, вже давно перетворилася на Україні на успішний бізнес. В інтернеті легко знайти сайти, які пропонують побачення з президентом або міністрами за винагороду. Але попереджають, що результат побачення залежатиме від самого клієнта.

– Думаю, що більшість таких порталів належить аферистам, – каже, політолог Кость Бондаренко. – Вони з радістю запропонують вам придбати дорогий квиток у театр (мінімум за $500), де, за їх словами, буде присутня цікава вам персона. Наприклад, Віктор Ющенко з дружиною. Але насправді шанси, що екс-президент туди приїде, дорівнюють нулю.

Втім, є люди, дійсно здатні зробити диво. Але в такому випадку клієнта від першої особи, як правило, відділяє цілий ланцюжок посередників. Хтось із них працює з замовником. А хтось знаходиться поряд з VIP-ом і забезпечує “доступ до тіла”.

– До речі, після “помаранчевої революції” в Україні спробували реалізувати американський досвід платних обідів з першими особами країни, – продовжує Бондаренко. – Колишній мер столиці Леонід Черновецький ввів тарифи на обіди з ним, а також своїми підлеглими. І стверджував, що зібрані гроші йдуть до бюджету. Наприклад, зустріч з начальником Головного управління з підприємництва тоді коштувала від $5 до $7000, а побачення з заступником голови КМДА Іреною Кільчицькою – близько $10000. Перший час бізнесмени користувалися цією пропозицією і платили гроші. Але з часом перестали. Мабуть, це не допомогло затамувати їх цікавість.

“В Україні на таких, як я, попиту немає!”

Запорука успіху корпоративного звідника – хороші контакти не тільки з представниками влади, бізнесменами і зірками шоу-бізнесу, а й з організаторами конкурсів краси, власниками ескорт-агентств, картинних галерей і магазинів подарунків. Про це мені розповідає колишній банкір Іван Володимирович, який нещодавно залишив крісло заступника голови банку і тепер допомагає одному з колишніх великих клієнтів вирішувати питання другорядної важливості. Ми зустрічаємося в ресторані при винному магазині, куди відставний фінансист приїхав за оптовою купівлею коньяку.[stextbox id=”alert” direction=”ltr” shadow=”true” float=”true” align=”right” bcolor=”0a21f4″ big=”true” image=”null”]В Україні на таких, як я, попиту майже немає. Занадто дорого, все самі крутяться як уміють. Тому й інвестицій в українську економіку – як кіт наплакав[/stextbox]

– Я підбираю подарунки для осіб, в дружбі з якими зацікавлений мій клієнт, – розповідає Іван Володимирович. – У мене є сейф, де зберігається універсальний набір: сигари, коньяки, європейські цукерки і вази. Але буває й також, доводиться шукати подарунок для конкретної людини. Зараз, наприклад, переді мною стоїть завдання купити картину для банкіра – єврея, у якого є колекції чого завгодно і скоро ювілей. Другий день ламаю голову, аби його здивувати. Порадь щось оригінальне.

– Юдиф і Олоферн?

– Ну що ти! Сюжет забула?! Юдіф відрізає голову Олоферну за те, що той напав на її народ і намагався змусити євреїв поклонятися Навуходоносорові замість Єгови…

– І скільки вам платить підприємець за “календар поздоровлень”?

– $3000 на місяць. Крім цього, у мене є ще два постійних клієнта, яким я і раніше допомагав у справах. Наприклад, один бізнесмен – промисловець розширював свою діяльність, і я знайомив його з різними людьми. Знаходив партнерів, допомагав продавати і купувати активи. Але зараз він згортається, і я шукаю йому “наших” в Арабських Еміратах. У нього я теж отримую $3000 на місяць.

Є й інший постійний клієнт, але тут все дещо складніше. Він недолюблює чиновників, і моє завдання – зводити його з представниками держвлади і вирішувати питання.

На секунду замовкнувши, екс-банкір переводить погляд на офіціанта, який приніс йому келих італійського червоного вина. А потім жестом досвідченого сомельє починає обертати вино в келиху. Ще й опускає в нього носа, щоб відчути аромат.

– Уміння розбиратися у винах – важлива перевага в моїй новій професії, – повідомляє він мені. – Я спеціально навчався у сомельє і скажу, що такі знання дуже допомагають у роботі. Якось раз я “підкотив” в ресторані до одного відомого підприємця і просто похвалив за вибір вина. Та ще й дав цьому вину правильну характеристику. Пізніше з’ясувалося, що той колекціонує вина. Виявивши загальну тему для бесіди, ми з ним швидко встановили контакт. Через сім місяців на мене випадково вийшли люди, які захотіли продати йому банк. За посередництво я, природньо, отримав відсоток.

– А вам не принизливо виконувати дрібні доручення? Все ж ви колишній керівник банку, людина з вищою освітою…

– Як екс-фінансист я можу точно сказати: гроші не пахнуть!

– А якщо комусь з ваших клієнтів знадобиться вирішити питання з одним з міністрів? Як ви це зробите?

– Наведу приклад схеми “чартер”, яка дісталася нам ще з часів СРСР. Наприклад, якийсь український міністр летить до Америки на чартері, щоб домовитися про нові ринки збуту. З ним їдуть і бізнесмени, в чиїх інтересах отримати преференції з цього питання. У такому випадку міністр виступає в ролі лобіста, а бізнесмени натомість оплачують чартер, проживання та культурну програму на його смак. Я вважаю таку схему здоровим лобізмом. Адже вона дозволяє заощадити кошти з держбюджету: $200000 залишаться в скарбниці.

– А ви обслуговуєте тільки українських клієнтів? Або в цілому по СНД працюєте?

– Та що ти! В Україні на таких, як я, попиту майже немає. Занадто дорого, всі самі крутяться як уміють. Тому й інвестицій в українську економіку – як кіт наплакав. Ось через годину вилітаю на міжнародну конференцію до Москви, де потрібно “вичепити” одного власника заводів і пароплавів, домовитися з ним про зустріч з солідним лондонським інвестором.

Кумівська схема

Думаю, не помилюся, припустивши, що Юра, Олена Львівна та Іван Володимирович щиро вважають, що професія “звідник” незамінна. Але багато українських бізнесменів і ділові люди все-таки обходяться без їхньої допомоги.

– Скільки разів мені пропонували заплатити помічникові або секретарю за одне тільки право потрапити на прийом до їх шефа! – Розповідає інвестбанкір Сергій Будкін. – Але я легко знайомлюся з впливовою особою в лобі того ж Hyatt і вирішую свої питання. Втім, основний інструмент успіху в нашій країні – це кумівство. Ось один екс-міністр напросився в куми до колишнього президента, і з тих пір кар’єра хлопця весь час йде вгору!

ДОКЛАДНІШЕ ПРО КОРПОРАТИВНИХ ЗВІДНИКІВ ЧИТАЙТЕ ТУТ

– Так, це абсолютна правда, – каже політолог Кость Бондаренко. – У нашій країні багато династичних шлюбів. Але частіше “потрібну” людину запрошують стати хрещеним батьком дитини, щоб потім отримати вигоду від цих відносин. Як на мене, кумівство – найоригінальніша лобістська схема. Колишнього президента Віктора Ющенка багато хто хотів дістати в куми, а тепер хочуть забути про це.

Втім, за словами політолога, схем “рішалова” існує неймовірна кількість. Наприклад, правило “одного дзвінка”:

– Ти підходиш до людини, яка близький до влади, і просиш її зателефонувати потрібній персоні по телефону і поклопотатися за тебе, – розповідає Бондаренко. – Та погоджується. Як би “по дружбі” безкоштовно. Але в реальності платіж мається на увазі, нехай і з відстрочкою. Приміром, безкоштовне проживання в готелі або бенкет для партійної або бізнес-тусовки. Такий ось бартер. У нас у всьому так.

Світлана Крюкова

“Репортер”

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on середа, квітня 30, 2014 at 18:21 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.