Гройсман і Порошенко.
Гройсман і Порошенко.

Як і обіцяв тоді ще віце-прем’єр Володимир Гройсман, до моменту відкриття нової Верховної ради з’явився проект Коаліційної угоди, пише Сергій Лямець у виданні “Економічна Правда”.

Цей документ піднесений суспільству як програма дій влади щодо виведення України на новий рівень життя.

Насправді, з перших двох днів роботи Ради складається враження, що угода – це піар-прикриття для банального процесу розділу “портфелів”.

Який, власне, і відбувся 2 грудня. Зауважте, про Угоду ніхто і не згадав.

Документ не має системного характеру і не є “планом Маршалла”. Це традиційна для України угода про баланс інтересів: “Ти мені, я тобі”.

Влада домовляється з бізнесом, бізнес з бізнесом, а чиновники з чиновниками. З точки зору державності така підміна понять загрожує Україні черговим фіаско і посиленням пануючого в країні хаосу.

Очевидно, “еліти” влаштовує розвал і без того дихаючої на ладан держави.

Прийшов час проаналізувати економічну складову документа на предмет лобізму, але для початку потрібно зрозуміти, чи буде угода працювати.

Українців може очікувати розчарування: з фінальної версії документа зникли пункти, які зобов’язують Кабмін неухильно виконувати обіцяне. Угода стала рекомендаційною.

Ось елемент у старому проекті документа. Зверніть увагу на фразу “зобов’язуюсь неухильно, своєчасно і належним чином забезпечити її (угоди. – Авт.) виконання в повному обсязі в межах своєї відповідальності”. Таку розписку передбачалося дати на підпис кожному з новопризначених міністрів.

Замість “зобов’язуюсь неухильно, своєчасно і належним чином забезпечити її виконання”.

За даними джерел автора, навколо цього пункту відбувалися найбільш запеклі баталії. Блок Петра Порошенка через таку розписку намагався нав’язати “Народному фронту” роботу за єдиним сценарієм, і це розумно.

Однак колеги Арсенія Яценюка виступили проти будь-яких клятв і наполягли на рекомендаційному характері угоди. У підсумку розписка зникла. Замість неї з’явилося наступне формулювання.

Це зовсім не тверда обіцянка, скріплена власним підписом. Замість конкретних міністрів під коаліційною угодою поставили підписи лідери політичних сил. Так суворий документ перетворився на прес-реліз.

Це означає, що рішення Кабміну не будуть збігатися з пунктами угоди. Відповідальності за це не буде нести ніхто. Значить, як і раніше потрібно буде уважно стежити за діями уряду.

Найбільш лобістські норми будуть впроваджуватися як рішення коаліції. А ось ті, які виявляться не потрібні, просто будуть відкидатися вбік.

Нижче ми наводимо найзухваліші норми з Угоди. Які, повторимося, нікого ні до чого не зобов’язують.

 

Пункт VII.2.6.11. Створення Служби фінансових розслідувань

Навесні 2013 року Віктор Головач, голова податкової міліції, товариш Олександра Януковича, намагався виділити своїх підлеглих в окрему структуру.

Передбачалося, що до податкової міліції додадуть ВБЕЗ з МВС, департамент економічних розслідувань і щось ще. Новий орган повинен був стати противагою повноправному господарю податкової Олександру Клименку.

Останній не допустив створення супероргану, але ця ідея сподобалася новій владі в особі першого заступника міністра доходів і зборів Володимира Хоменка. Представник Яценюка в Міндоходов підкоригував законопроект Головача під свої потреби і в червні 2014 заходився лобіювати ідею через прем’єра.

Порив податківця-міліціонера кілька разів гальмувався керівниками МВС і СБУ. Яценюк наполягав – вони протидіяли. Останній варіант законопроекту про створення Служби фінансових розслідувань – СФР – успішно провалився в серпні 2014 року. Однак прем’єр і Хоменко нічого не забули. Так у тексті коаліційної угоди з’явився старий – новий пункт.

Цитата 2.

Якщо СФР буде створена, для бізнесу мало що зміниться.

Так, їм доведеться домовлятися не з декількома перевіряючими, а з одним, але домовлятися доведеться. Крім того, МВС зможе, як і раніше, “трусити” бізнес по інших статтях. З урахуванням української специфіки не зовсім зрозуміло, навіщо надавати групі людей на чолі з генералом Яценюка такі повноваження.

 

Пункт VII.2.6.14h. Спрощення доступу місцевої влади до залучення боргів

Багато років тому Мінфін залізною рукою заборонив місцевим органам влади випускати облігації без погодження з Києвом. Цей крок не врятував від дефолту Одеси, але зате не допустив численних “Одес”.

Контролю за витрачанням залучених боргів не було б, але зобов’язання по них лягали б на місцеві бюджети і перекладалися б на держбюджет.

Новий пункт в коаліційній угоді носить характер відвертої подачки місцевій владі. Відомо, що Кабмін регулярно використовує гроші регіонів на рахунках у Держказначействі для фінансування своїх витрат. Природно, вони будуть раді взяти в борг, щоб витрачати гроші на власний розсуд.

Однак повернення боргів буде закладатися до місцевих бюджетів, а потім через нехитрі механізми за корупцію та розкрадання на місцях доведеться платити платникам податків України. Особливо кумедно будуть виглядати позики, залучені владою Донецької та Луганської областей.

Хто запропонував цю норму, невідомо, але потрібно дуже добре подумати, перш ніж бездумно дозволяти регіональній владі простягати руку.

Пункти 2.7 “Державні закупівлі”, 2.8 “Управління держвласністю і приватизація” і IX.2 “Захист економічної конкуренції” – жодних змін.

Цитата 3.

Лобізм – це не тільки просування бізнес-інтересів. В українських умовах це і недопущення змін у найбільш корумпованих сферах.

У сфері держзакупівель, приватизації та роботи Антимонопольного комітету автор не виявив жодної революційної норми. В Україні збережуться непрозорі тендери, і оприлюднення імен підставних директорів не завадить продовженню перетікання державних мільярдів в потрібні руки.

У сфері приватизації немає обов’язкової вимоги проводити максимально відкриті торги. Кулуарну норму про притягнення радників до продажу найбільш привабливих об’єктів на практиці можна трактувати дуже вільно.

Що стосується АМКУ, то проект коаліційної угоди не загрожує олігархам, які підім’яли під себе величезні сектори економіки. Рінат Ахметов продовжить залишатися монополістом у металургії та енергетиці, Дмитро Фірташ – у поставках газу та хімії, Ігор Коломойський – у сфері феросплавів.

Значить, інтереси олігархів добре представлені у владі, і це правильно. Поки капловухе населення буде слухати страшилки про війну, великий бізнес за підтримки активістів Майдану продовжить вирішувати суто практичні питання.

Олігарх і чиновник – ідеальні виборці. Вони мають активну позицію, не бояться ризикувати, наполягають на своєму. Це вони не пошкодували часу і зусиль, прописуючи свої інтереси в угоді. Так що все дійсно справедливо.

 

Пункт IX.3. податкова профанація

Хочете знати, що зміниться в податковій сфері? Нічого. Задеклароване скорочення кількості податків до дев’яти – профанація, тому що це не скорочення, а укрупнення. Замість трьох податків створили один і назвали його трохи інакше. Коли дійде до справи, платити доведеться все той же і все тим же.

Податківці себе не забули. Вони полякали ПДВ-рахунками, і тепер бізнес повинен вважати за щастя життя хоча б без цих азарівських методів.

Чи можна вважати податковою реформою створення єдиного реєстру податкових роз’яснень? Звичайно. Видачу синіх тапочок на вході в районні ДПІ потрібно обов’язково прописати в коаліційній угоді.

Зараз податківці в режимі секретності пишуть закон “Про трансферне ціноутворення”. Як і передбачали ми, навряд чи нова влада захоче шукати схеми, через які олігархи виводять капітал в офшорні компанії.

Законопроект, який свого часу проштовхнув через парламент Олександр Клименко, міг стати дуже непоганим для держави. У нього потрібно було внести кілька правок, і механізм запрацював би на бюджет.

Мабуть, власники великого бізнесу вирішили зняти проблему радикально. Вони запустили процес написання нового закону, який потім будуть довго мусолити в парламентських комітетах, вихолощуючи його до стану швейцарського сиру.

Втім, персональна відповідальність податківців, податкова амністія з 1 січня 2016 року і зниження єдиного соціального внеску до 18% – ідеї доречні.

Цитата 4.

 

IX.7. Спрощення дозвільної документації в будівництві

Девелопери всієї України мають стоячи аплодувати цьому пункту. Адже величезні обсяги хабарів платяться чиновникам на місцях якраз за дозвільну документацію та землевідведення.

Цитата 5.
Цитата 6.

Тільки от дивним чином в проекті коаліційної угоди не прописано посилення відповідальності забудовників за обман клієнтів.

“Еліта-центр” – це лише вершина айсберга шахрайських операцій, які проводяться при будівництві. Нинішнє законодавство має безліч лазівок, які дозволяють зібрати мільйони доларів з довірливих “інвесторів” і сховатися з ними в невідомому напрямку.

Окремий і також забутий пункт, який потребує регулювання, – це якість будівельних робіт і використовуваних матеріалів.

Про масову економії в цій сфері самі забудовники говорять упівголоса. За пристойний “відкат” можна домовитися з архітектурною інспекцією про те, щоб закладені в проект норми в процесі будівництва не витримувалися.

Хто лобіював настільки однобоке полегшення, залишається лише здогадуватися. Не секрет, що першим заступником київського мера є Ігор Ніконов – власник будівельної компанії “К.А.Н. девелопмент”. Цілком може бути, що натхненником правок був він. Хоча, звичайно, девелоперів у владі бракує.

 

XI.1. Спрощення створення земельних банків агрохолдингів

Немає нічого поганого в тому, що в Україні формуються агрохолдинги. Завдяки тому, що продаж землі офіційно заборонена, великі земельні банки давно оформлені за рахунок механізму довгострокової оренди з правом викупу.

Звідси і деякі пункти в коаліційній угоді, які знімають непотрібну напругу для земельних олігархів.

Цитата 7.

Хто лобіював дані норми, також залишається лише припускати. В Україні багато власників великих наділів: Олег Бахматюк, Андрій Веревський, Олексій Вадатурський і, до речі, перший заступник голови Адміністрації президента Юрій Косюк, який все ще володіє “Миронівський хлібопродукт”.

Зазначені вище норми – лобістські. Не варто вкладати в слово “лобізм” негативну оцінку, воно лише констатує вплив лендлордів на владу.

Отримавши описаний вище інструмент, агрохолдинги зможуть сформувати тверді лоти земель, і залучати під них позиковий капітал у великих обсягах. А може, навіть продавати свої господарства іноземцям. Ось і механізм для цього.

Цитата 8.

За великим рахунком, це правильно. Україна – потенційно потужний гравець на світовому продовольчому ринку, і їй потрібні механізми для закріплення лідерства. Природно, без некрасивого лобізму теж не обійшлося. Ось, наприклад, чудовий пункт про приватизацію підприємств Мінагропроду.

Цитата 9.

Не секрет, що науково-дослідні підприємства Національної академії аграрних наук мають пристойні земельні банки і в деяких випадках – непогану виробничу базу.

Чи означає це, що на такі об’єкти знайшовся покупець? Цілком імовірно. Якщо так, то ціна продажу напевно не буде високою, просто виходячи з того, що в сфері приватизації особливих змін не буде. До речі, зазначений вище пункт суперечить прагненню держави розвивати аграрну науку.

Цитата 10.

 

Пункт XII.2. Підвищення тарифів на струм і зліт доходів Ахметова

Хитрі формулювання нікого не повинні вводити в оману. Напевно тут попрацювали лобісти енергетичного монополіста Ріната Ахметова.

Цитата 11.

Логіка дій проста. Як тільки тарифи на електроенергію стануть ринковими, DTEK Ахметова стане неймовірно рентабельною компанією. Він і зараз не є збитковим, але майбутній зліт капіталізації затьмарить уми навіть бувалих інвесторів.

Проте в коаліційній угоді немає ні слова про те, що Україна буде відмовлятися від морально і фізично застарілої теплової енергетики.

Ось невеликий реверанс у бік альтернативної енергетики, щоб сектор не надто обурювався. Формулювання традиційно змащені і нічого нікому не гарантують. На відміну від чітких обіцянок Ахметову.

Цитата 12.

Навпаки, фраза “введення мораторію на надання нових пільгових цін і тарифів для окремих галузей промисловості і споживачів” означає, що вся країна буде терпляче заробляти гроші для Ріната Леонідовича.

У якомусь сенсі це можна трактувати як “привіт” донеччанина своєму старому “другові” Ігорю Коломойському, який ще з азаровських часів купує електроенергію за пільговим тарифом.

Не можна говорити, що це неправильно. Потрібно говорити, що інші складові бізнесу глави дніпропетровської ОДА ніхто не контролює, що ще раз підкреслює розумність його бізнес-стратегії.

Ось ще один “привіт” Коломойському.

Цитата 13.

Без сумнівів, він знайде спосіб обійти і ці юридичні новації.

 

XII.4. Нафтогазове лобі домоглося зниження ренти

Кілька місяців тому Мінфін добився підвищення ренти з видобутку газу і нафти приватними компаніями. З тих пір зі сторінок ЗМІ та екранів ТБ ллються горючі сльози “міжнародних інвесторів” і “збиткових компаній”.

Можливо, хтось із них дійсно опинився в складному становищі, проте ніхто з промисловців так і не надав прозорих пояснень, чому новий рівень ренти робить нафто- і газовидобування збитковим.

Зате відомо, що лобісти з цих галузей випробували величезну кількість варіантів, аби знизити ренту, що сплачується до бюджету.

Закінчилося все тим, що до уряду звернулися представники МВФ з проханням знизити ренту. Як приватні добувачі дісталися до Вашингтона, не відомо, але очевидно, що не без їхньої участі з’явився наступний пункт.

Цитата 14.

А ось і інші пільги для них. По всьому видно, що в Адміністрації президента або Блоці Петра Порошенка знайшлися небайдужі люди.

Цитата 15.

 

XII.6.5. Ахметов на вугільному ринку

Ось ще одна давня мрія Ріната Леонідовича – впровадження біржової торгівлі вугіллям і ліквідація ДП “Вугілля України”.

Мрія ця йде корінням в події дво-трирічної давнини, коли тодішній “король Донбасу” став власником та концесіонером найбільш рентабельних шахт. Весь “неліквід” залишився у складі державного “Вугілля України”.

Останньою перешкодою для Ахметова залишалася “Сім’я”, яка заробляла мільярди на вугільних схемах, у тому числі на перепродажі палива з “копанок”.

Боротися з гегемонією Олександра Януковича олігарх планував через механізм біржової торгівлі, який просувався нібито як незалежний від Ахметова проект. Тепер він на сторінках угоди. Не виключено, що пункт просочився через “Народний фронт”, небайдужий донеччанину.

Цитата 16.

 

* * *

По кожному “цікавому” пункту коаліційної угоди у Верховній раді напевно відбудуться незвичайні баталії. Їх наявність в документі ще не гарантує їх прийняття. Значить, лобістам ще належить переконати депутатів у необхідності їх прийняти, адже угода не має обов’язкового характеру.

Найбільше в тексті документа розчаровує те, що він не є стратегією. Набір “хотілок” є типовим проявом української реальності, яка вже двічі за десять років закінчувалася Майданами.

“Економічна Правда”

 

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on четвер, грудня 11, 2014 at 09:53 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.