Герінг, Борман, Гімлер, Геббельс. Кадр з “17 миттєвостей весни”

У жовтні 2014 року в світ вийшло нове дослідження “придворного” російського аналітичного центру “Мінченко-консалтинг” – “Політбюро 2.0“. Менш обласкані російською владою російські аналітики стверджують, що “Мінченко-консалтинг” активно використовується Управлінням Внутрішньої Політики АП РФ, в тому числі з питань, пов’язаних з СНД, пише Конкурентная разведка.

Доповідь “Політбюро 2.0” була прокоментована абсолютно всіма провідними телеканалами Росії. Глава холдингу Євген Мінченко сам докладно пояснив ситуацію, що склалася в сфері керівних еліт російської держави.

Основна думка доповіді полягала в непорушній стабільності у сфері еліт, які рівновіддалені від незаперечного “бога і пророка”, який править мудро і впевнено. У важкі часи економічних потрясінь чіткий і зрозумілий розклад того, що відбувається в керівництві країни – просто є необхідним. А тут і сама назва “Політбюро” нагадує про відсутність у середовищі “навчених кремлівських старців” будь-яких тенденцій до якихось змін.

Однак насправді глибокі конфлікти в кремлівських верхах все ж присутні. Цей лонгрід є

продовженням статті, оприлюдненої на сайті “Русского монітора” – “Вільгельм-штрассе – наш!”

Юстас-Алексу

Не можна сказати, що в керівництві Третього Рейху було все райдужним. Нескінченні інтриги і підкилимні війни за увагу та доступ до лідера були абсолютно звичайною справою. Герман Герінг, Мартін Борман, Генріх Гімлер, Йозеф Геббельс – чим ближче ставало завершення війни, тим активніше кожен представник нацистської верхівки вибудовував свою політику, думаючи виключно про своє благо. Ці “внутрішньоелітні” конфлікти і процеси чудово відображені в прекрасному радянському фільмі “17 миттєвостей весни“. У цьому плані вищі посадові особи Кремля недалеко пішли від лідерів НСДАП.

У своєму “Політбюро 2.0” Євген Мінченко спробував виважено довести до громадськості думку про те, що після “демонтажу тандему” Путіна і Медведєва всі лідери неформальних груп навколо Путіна, так чи інакше, зрівноважилися у своєму впливі і доступі до “першого” по відношенню одне до одного. Однак це не зовсім так. Тертя між групами існують і череваті досить значними потрясіннями для російської держави. Тим не менш, чітко позначити межі впливу протиборчих в Кремлі груп – практично неможливо, оскільки, по-перше, вони інтегровані одна в одну, а по-друге, їх інтереси і протиборствують, і збігаються в різних площинах.

Герінг

У зв’язку з тим, що Адміністрація Президента РФ є для Путіна найбільш близьким і керованим органом, з позицій якого він керує процесами в державі, то логічно і правильно було б припустити, що Сергій Іванов – її керівник, може вважатися першим серед рівних. Ймовірно, на ньому, в тому числі, лежить також основна відповідальність щодо реалізації стратегічних рішень по конфліктах з Україною.

Про це говорить і Євген Мінченко у своєму “Політбюро 2.0”. До тої години, поки економічні аспекти розвитку держави превалювали як у схемі стратегічних рішень, так і в мас-медіа, прем’єр-міністр Дмитро Медведєв лідирував у сутичці, яку Мінченко називав “гонкою наступників”. Однак після того як економічний напрям було повністю нівельовано геополітичними демаршами РФ, управлінські важелі майже повністю перейшли в руки Сергія Іванова.

Більше того, ліберальна риторика, традиційна для Дмитра Медведєва, тепер стала ворожою, бо символізує засудження агресивної політики Кремля і наводить на асоціації з позиціями Михайла Ходорковського і Олексія Навального. І, тим не менш, Євген Мінченко в кожному своєму інтерв’ю повторював, що Медведєв став технічними прем’єром, що влаштовує всіх. Швидше за все, його вустами народу намагаються сказати, що навіть під тиском задач Путіна з імпортозаміщення кардинальних пертурбацій в уряді РФ не повинно бути. Впевненість народу в залізобетонній стабільності – набагато дорожче. Тривалі чутки про відставку Медведєва в кінці 2014-го року так і не виправдалися.

Борман

Набагато цікавішим фактором у цій сфері є зростання впливовості В’ячеслава Володіна. У січні 2015 року “Независимая газета” назвала Володіна четвертим за впливовістю політиком в Росії, після Путіна, Медведєва і Іванова. У зв’язку з погіршенням позицій Медведєва – насправді, швидше за все Володін, як мінімум третій, але, як видно, і ця призова позиція його не зовсім влаштовує. Яскравим доказом цього є, звичайно ж, його хльостка фраза “Немає Путіна – немає Росії сьогодні” на засіданні міжнародного дискусійного клубу “Валдай“.

Успішно відзначившись на виборах президента в 2012 році, Володін курирує питання внутрішньої політики і локальних виборів в РФ. Євген Мінченко зазначає, що відносини регіонів РФ з центром стають проблемними, особливо в умовах дефіциту фінансування і загальної розбалансованості економіки внаслідок санкцій. Однак він мовчить про те, що Володимир Володін на повну котушку намагається використати цей важіль у конфлікті з Сергієм Івановим, який в свою чергу хоче перепідпорядкувати собі напряму департаменти, які займаються регіональними питаннями.

Не виключено також, що Володимир Володін має стосунок до конфліктів в середовищі нового Кримського уряду, наприклад, до тертя між головою законодавчих зборів Севастополя Алєксандром Чалим і губернатором Сергеєм Мєняйлом.

У цьому контексті також досить цікавим виглядає вкидання доказів про співпрацю кримського віце-прем’єра Дмитра Полонського з СБУ. Згодом, екс-президент Криму Юрій Мєшков навіть зажадав у Путіна позбавити Полонського російського громадянства. Нагадаємо, що на сайтах так званого “ДНР” були розміщені фотографії агентурної картки на Полонського з підписом заступника начальника СБУ Володимира Тоцького, який втік до Росії.

Не менш цікавою є й ситуація навколо губернатора Санкт-Петербурга Георгія Полтавченка. Оксана Дмитрієва, конкурент Полтавченко на виборах, яку пов’язують з Володіним, прямо звинуватила губернатора в зловживаннях.

Крім кадрових питань, В’ячеслав Володін прагне “оптимізувати” по своєму розумінню і питання адміністративні. Так, різні джерела говорять про те, що Володін вважає за доцільне візувати рішення уряду в адміністрації президента, а також посилити участь президента у рішеннях “локального масштабу”. І якщо в питанні нездатності уряду впоратися із завданнями самостійно помічник президента з економіки Андрій Білоусов його підтримує, то питаннями місцевих адміністрацій він займатися відмовляється, вважаючи, що це не його рівень.

Євген Мінченко вважає, що ослаблення умовного лідера системних лібералів (“сіслібов”) Медведєва, викликало аналогічне зниження значимості і Ігоря Сєчіна, глави НК “Роснефть“, “як альтернативного Д. Медведєву центру впливу всередині Політбюро 2.0”. Однак інформаційний простір свідчить якраз про протилежне.

Частота появи Ігоря Сєчіна на сторінках онлайн і оффлайн видань останнім часом просто зашкалює. Причому кожна поява супроводжується досить різкою заявою або резонансним пропозицією. І, не дивлячись на те, що формально Сєчін перестав бути державним діячем і є нібито бізнесменом, спроби впливу на державні рішення тільки зросли.

Крім того, за характером висловлювань і пропозицій “нафтового царя” можна сказати, що це він є лідером “партії війни” в путінському оточенні, а не Сергій Шойгу, як можна було б припустити. Після появи в російському “Комерсанті” витоку відомостей про пропозиції “Роснефти” перейти до активних контрдій у відповідь на застосування санкцій, послідувало дуже швидке спростування з приводу їхнього існування.

Однак радник президента з економічних питань Андрій Бєлоусов все ж встиг заявити, що “пропозиції будуть розглянуті, незважаючи на те, що ситуація не вимагає настільки радикальних рішень”. Що ж тоді Бєлоусов коментував, якщо “Роснефть” нічого не готувала?

Нагадаємо, “Роснефть” пропонувала в числі інших заходів насильно відібрати обладнання іноземних компаній, що перебуває на території РФ, в якості компенсації втрат російської нафтової галузі. Природно на такий демарш ринки відреагували моментально і різко негативно, що, ймовірно, і стало причиною швидкого “спростування”.

Так чи інакше, процес консолідації всіх нафтових активів на території Росії в одних руках триває. Телеканал “Дождь” озвучив три основні тези, які, нібито, “виправдовують” дії Сєчіна:

1. “Роснефть” – головна нафтовидобувна компанія в Росії;
2. “Роснефть” – найбільше постраждала від санкцій Заходу;
3. “Роснефть” – більш ефективна компанія, ніж “Газпром” і тому вона є національним надбанням, а не газовий монополіст.

Цими аргументами, на думку “Дождя”, Сєчін доводить право “Роснефти” скористатися коштами Фонду національного добробуту, який, в тому числі поповнюється і “нафтовими грошима”. Однак супротивники Сєчіна в уряді не розуміють, чому одна компанія з державною участю повинна мати преференції перед іншою.

Викликає також інтерес і близькість до Ігоря Сєчіна російського віце-прем’єра Дмитра Рогозіна – ще одного непримиренного представника “партії війни” в кремлівській верхівці. У серпні 2013-го року вони вдвох брали участь у доленосній для російського суднобудування зустрічі на суперверфі “Звезда” в Примор’ї. Сечин тоді нарікав на те, що “Роснефть” змушена орендувати бурильне обладнання за кордоном за шалені гроші, замість того щоб розміщувати замовлення на вітчизняному підприємстві.

Пізніше заступник міністра оборони РФ Юрій Борисов звинуватив “Звезду” в недовиконанні держоборонзамовлення. По всій видимості, російські підприємства ВПК, що потрапили під санкції, економлять комплектуючі, які вигідніше буде використовувати для замовлень з-за кордону, ніж витратити їх на більш скромні державні замовлення.

Гімлер

Якщо вірити доповіді Євгена Мінченка, то інші представники “партії війни” набирали в 2014-му силу і значимість. Це – міністр оборони Сергій Шойгу і глава “РОСТЕХСергій Чемезов. Це зрозуміло, оскільки, згідно з прогнозом бюджетної політики Росії на 2015-й рік, оборонні бюджети та бюджети ВПК можуть, як мінімум, потроїтися. А тут ще й зв’язки Чемезова з бізнес-проектами Алішера Усманова і політичними ініціативами Михайла Прохорова, про які говорить Мінченко.

Однак найживішу цікавість викликають інші частини силового блоку, які недарма приховані від обивателів. Адже нібито єдиний фронт силових відомств Росії нагадує взаємини в німецькій РСХА з кінофільму “17 миттєвостей весни”. Начебто всі зайняті досягненням однієї єдиної мети, однак підкилимні інтриги на тлі заохочення такого роду конкуренції з боку першої особи держави не припиняють терзати силові органи Російської Федерації.

Так, Ніколай Патрушев, глава Ради Безпеки, набагато активніше став світитися в пресі. Лаючи американських шпигунів, які організували український Майдан, слідом за Сєчіним Микола Платонович перейнявся енергетикою і запропонував “декриміналізувати нафтогазову галузь”.

Менш помітними, але від цього не менш впливовими представниками “партії війни” є Олександр Бортніков – глава ФСБ, і Михайло Фрадков – керівник СВР РФ. Це природно, адже головний розвідник країни не повинен “світитися”. На відміну від його синів Петра і Павла – глави Експортного страхового агентства Росії (ЭСАР) та заступника керівника Росмайна відповідно.

За данними російської преси, колишній співробітник МВС, а нині помічник президента Росії Євген Школов, вибудував свою вертикаль силовиків, абсолютно відданих Путіну. Можна тільки дивуватися тому, як йому вистачає сил розбиратися в постійних конфліктах між Слідчим комітетом (СКР), ФСБ і МВС, які часто переходять один одному дорогу. Мабуть з цієї причини Школов шукав можливість призначити начальника управління адміністрації президента з питань протидії корупції Олега Плохого главою СКР замість Олександра Бастрикіна.

Слід також зазначити, що онлайн-галас з приводу відставки міністра МВС Володимира Колокольцева, який був піднятий новиною телеканалу “Дождь”, – лише вершина айсберга жарких баталій, що відбуваються навколо міністерства.

Перш за все, слід зазначити, що близькі Путіну Євген Школов і Олексій Аничин були звільнені зі своїх посад Дмитром Медведєвим у червні 2011 року. Після того як Євген Школов очолив силову вертикаль в адміністрації президента, спалахнула зачистка силовиків-ставлеників Медведєва. Вже через рік наймолодший генерал МВС, “колишній” керівник Головного управління економічної безпеки і протидії корупції Денис Сугробов, близький до однокурсника Медведєва Валерія Кожокара, був заарештований ФСБ за те, що, нібито, очолював “злочинне угруповання”. Скандал приписують бажанням Бортнікова посилити свій вплив і замінити Євгена Школова в адміністрації російського президента на людину близького до ФСБ. Звідси і галас навколо міністра Колокольцева, який втрачає свій вплив через скандали.

Геббельс

Через півтора місяці після призначення Гітлера рейхсканцлером, в березні 1933 року “з метою освіти і пропаганди населення в питаннях політики імперського уряду і національного відновлення німецької батьківщини” було створено Імперське міністерство народної освіти і пропаганди.

На посаду міністра був призначений гауляйтер Берліна Йозеф Геббельс, який “вибудував” міністерство за образом і подобою аналогічної структури в НСДАП, що складалася з шести відділів: радіо, друку, кіно, пропаганди, театру і загальних питань. У своєму виступі перед інтендантами і директорами радіокомпаній 25 березня 1933 року Геббельс сказав: “Того, кого хочеш піддати пропаганді, треба наскрізь просочити ідеєю пропаганди так, щоб він навіть не помітив, що він нею просякнутий”.

Однак насправді Геббельс завжди вважав, що його діяльність – це єдина можливість захистити Німеччину від ще страшнішою пропаганди супротивників. У щоденнику від 26 липня 1941 року Геббельс писав: “Я ще раз закликаю всі наші пропагандистські та інформаційні служби не тільки продовжувати стійко відображати цю потужну психологічну кампанію противника, а й перейти в масштабний наступ. Проти Англії ми застосовуємо тепер ту ж саму зброю, яку вона використовує проти нас”.

В основі сучасної російської доктрини інформаційної безпеки лежить одна єдина ідея – протидії ворожим державам, які тільки й думають, як зжити Росію зі світу. Те, що в Росії немає поки єдиного органу, який керував би одночасно всіма засобами донесення інформації до громадян (кіно, телебачення, театр, друк та інтернет), абсолютно не означає, що він не буде створений в майбутньому. Хоча сучасна система управління російським інформаційним простором цього і не вимагає.

У грудні минулого року РИА Новости і ще низка структур були реорганізовані в Федеральне державне унітарне підприємство “Міжнародне інформаційне агентство “Россия сегодня”, яке очолив Дмитро Кисельов. Головним редактором створеного монстра була призначена Маргарита Симоньян – головред міжнародного телеканалу “Russia Today“.

Для більшості співробітників і в РИА Новости і в російському ВГТРК ці новини були шоковими. І все це відбувалося на тлі “зачистки” інформаційного простору від квазінезалежних онлайн і оффлайн ЗМІ (наприклад, тиск на Lenta.ru і телеканал “Дождь”).

На думку ряду експертів, хрещеним батьком цих змін може виступати особисто Олексій Олексійович Громов, не найпублічніший заступник керівника адміністрації президента Росії, який курирує питання інформаційного простору та медіа. Саме його називають бенефіціаром повернення на медіа-карту російського інформпростору одного з прабатьків “Russia Today” Михайла Лєсіна, після гучного звільнення Медведєвим у листопаді 2009-го року (нібито “за аморалку”).

26 вересня Держдума в другому і третьому читаннях приймає закон про обмеження іноземного капіталу в російських ЗМІ. Лобіювання цього закону пов’язують саме з главою “Газпром-Медіа” Михайлом Лєсіним. Крім того, Михайло Юрійович активно консультував Юрія Ковальчука (одного з найближчих до Путіна російських олігархів та медіа магната, власника ЗАТ “Національна медіа група“). Лесин і сам це підтверджує, але, швидше за все, він має ще більш безпосереднє відношення до НМГ, ніж просто консультування. Напевно, їм двом було приємно призначити Аліну Кабаєву главою ради директорів цієї структури.

Консультації, які Лесин надавав Ковальчуку, в тому числі стосувалися і покупки Ковальчуком компанії Vi (ЗАТ “Група компаній “Відео інтернешнл“), найбільшого оператора реклами в Росії. Наприкінці жовтня 2014 Сергій Васильєв – генеральний директор Vi і близький друг Михайла Лєсіна, заснував ТОВ “Віай Менеджмент“, основним видом діяльності якого значиться консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Того ж дня всі провідні телеканали – ВГТРК (телеканали “Росія 1” і “Росія 2“), “Перший канал“, “Газпром-медіа” (НТВ, ТНТ, “ТВ Центр”, “Звезда”, ТВ3, “Пятница”, “2х2”) і “Національна Медіа Група” (РЕН ТВ, “Пятый”) оголосили про створення на базі Vi нового продавця телереклами, який буде, по суті, контролювати всі ефірне ТБ.

Таким чином, по суті, контроль над всім медіапростором Росії сконцентрований в одних і тих же руках, а ниточки, які управляють цими руками, ведуть до Кремля. І якщо є “Політбюро 2.0”, то чому б не бути “Міністерству народної освіти і пропаганди 2.0”.

Однак на відміну від повоєнної Німеччини, довоєнна Росія має ще один дуже важливий аспект інформаційного простору, контроль над яким встановити складніше – це інтернет. Але, і для цього сектора у Кремля вже є працююче управлінське рішення.

Геббельс 2.0

Навряд чи кремлівський кухар Євген Пригожин думав, що йому приготована роль провідника кремлівських ідей в маси. Однак, почавши надавати кремлівським замовникам не тільки харчувальні, а й політичні послуги, він вже не зміг зупинитися.

Євгена Вікторовича Пригожина, засновника і власника холдингу “Конкорд” називають основним бенефіціаром сумно відомої пітерської “ферми тролей” ТОВ “Агентство досліджень інтернету“. Саме з його ініціативи депутат Держдуми від партії “Справедлива Росія” Леонід Леонідович Левін став головою комітету ГД з інформаційної політики, інформаційних технологій і зв’язку, замінивши опального Митрофанова, якого звинувачують в шахрайстві і здирстві.

Леонід Левін – засновник і багаторічний керівник агентства “Тайный советник“, яке обслуговує піар-акції близьких до Кремля осіб. За інформацією нашумілого інсайдерського блогу “Шалтай-Болтай” групи “Анонімний інтернаціонал“, агентство “Таємний радник” виступило куратором і виконавцем кримського проекту “Весна” на початку 2014-го року. Проект також пов’язують з Управлінням з внутрішньої політики АП Росії, яке курирує В’ячеслав Володін.

Як би там не було, Леонід Левін на сьогоднішній день є основним спікером Кремля на теми інформаційної політики та інтернету. У жовтні 2014 року Левін гаряче підтримав прохання Роскомнадзора в наданні додаткового фінансування на 119 мільйонів рублів і розширення штатів. І це зважаючи на те, що в Росії існує негласний мораторій на роздмухування держорганів, а в контексті складної економічної ситуації стоїть питання про скорочення та оптимізації витрат на держапарат. Але, щоб вибудувати інтернет за образом і подобою російського телемовлення, не шкода ніяких коштів.

Як ми всі знаємо, одного разу безжальна машина Рейху вже була зупинена. Для цього потрібні були десятки мільйонів життів. Тобто кількість населення приблизно такої країни як Україна загинуло. Сьогодні у нас немає права цього допустити. Тому ми повинні об’єднати свої зусилля, щоб перемогти цю гідру.

Конкурентная разведка

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on неділя, лютого 8, 2015 at 18:19 and is filed under ВІДЕО, Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.