2
Бер

“Я не боюсь крыс”

   Posted by: klimovy4   in Закордон, Новини

Олександр Ситін.

“Повернувся з траурного маршу. Кілька вражень, в основному для моїх іноземних, в першу чергу українських, друзів”, – описує російський історик Олександр Ситін.

Всі задають питання – скільки? Відповідаю – на три Майдани вистачить! Подібне бачив тільки, здається, в березні ж 1990-го. Тоді уряд не вмів ТАК брехати і оцінив мітинг в мільйон. Зараз мільйона не було, але від 350 до 500 тисяч було. У всякому разі більше, ніж було в серпні 1991 року біля Білого Дому. Якби не проходження через рамки і повністю перекриті підходи до маршруту ходи, іншими словами, якби хода була вільною, як у 1990-му, думаю, було б під мільйон. Люди просто йшли, не побажавши вистоювати черги до рамок.

Хто був? – Знову ж таки: приблизно ті ж соціальні верстви, які складали Майдан. Із задоволенням побачив кілька

українських і один білоруський прапор. При тому, що я приїхав до 14-ї з копійками, знаходився ближче до авангарду колони і бачити міг далеко не все. Порадувала наявність значного числа приблизно ровесників – міцних мужиків, які пройшли і мітинги 89 – 91-го, і серпень 91-го з оточенням навколо Білого дому, і становлення бізнесу і крахи, розчарування і втрати 90-х. Далеко не всі виїхали, спилися і вийшли в тираж – не вірте патріотичній пропаганді! Ці люди дивилися в очі і оріховським, і таганським, і солнцевським, прийде черга – глянуть в очі і путінським. Їх нічим не здивуєш і не налякаєш!

Бачив дуже пристойних молодих людей, з якими можна не тільки про категоричний імператив поговорити, але і встати плечем до плеча в оточення або каре. І не треба про Антимайдан і хЕрурга. Мені найбільше сподобалося   фраза, що прозвучала по Ехо Москви – Антимайдан пообіцяв не перешкоджати траурному маршу. Як це мудро з боку Антимайдану! Скільки там цих укурених і обколених тітушок-відморозків, які зібралися за георгіївську шапочку, стрічечку і грошики на дозу або пару пляшок пива? Скільки справжніх бійців може вивести хЕрург? 300? 500? Нехай розходяться по гаражах і лагодять свої байки. That is My bike & I. Так в оригіналі, ніколи не розумів, чому не “my bike and me”?

Поліції було багато, а вздовж Ординки стояли ще солдатики, здається дивізії Дзержинського з білим чи то орлом, чи то соколом на рукаві. Де вони набрали цих інкубаторськіх курчат з дитячими личками і фігурками тендітних дівчат-підлітків? Наприкінці наполеонівських воєн таких конскріптів французької армії називали Марії-Луїзи. Але тим духу і хоробрості було не позичати… А тут…

Ще одна риса: марш пройшов практично в тиші. Якась молодіжна група позаду піднімала кричалки, типу Росія без Путіна! Свободу Надії Савченко! Але вони майже відразу ж загрузали в цих рядах. Між собою теж практично не розмовляли: нема про що. Всі знали, куди і навіщо прийшли. У присутніх могли різнитися і напевно різнилися політичні позиції, але зараз це неважливо. У цьому мовчанні – своєрідна риса і відмінність московської політичної культури від київської. Але якби влада була ще здатна щось розуміти, вона повинна була б задуматися про цю тишу. Акція залякування, яку думав здійснити Кремль вбивством Б.Нємцова провалилася. Багато несли плакатики: “Я не боюсь крыс!”…

У чому недолік публіки, що зібралася? Це зібрання індивідуалістів до мозку кісток. Цими людьми дуже важко керувати, тим більше командувати в бойових умовах. Якщо когось цікавить моя думка про те, що я думаю про шляхи та способи подолання цього недоліку, можна звертатися особисто – відповім і проконсультую. А поки до завтра: пішов відігріватись чаєм з печивом… До речі, додам одну забавну деталь: досить довго йшов поруч з людиною, приголомшливо схожою на Яценюка.

Олександр Ситін

Tags: , , , , , , , , ,

This entry was posted on понеділок, березня 2, 2015 at 06:30 and is filed under Закордон, Новини. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.