Рефат Чубаров.
Рефат Чубаров.

Стартує другий тур відбору кандидатів на посаду головного антикорупціонера країни – директора Національного антикорупційного бюро. Прагнучи створити політично незалежний орган, автори законопроекту про Бюро збудували довгу і витончену схему відбору. Але вже в процесі були внесені деякі корективи, пише Віктор Трегубов, для УП.

Взагалі, проблема вибору директора, як і вся історія створення Антикорупційного бюро – це спроба “пробігти між крапельками”, створивши ефективний робочий орган всупереч інтересам багатьох можновладців. Класична метафора зі Сциллою і Харибдою тут не підходить, оскільки полюса три.
А саме:
– Законність
– Політичний інтерес тих чи інших центрів впливу
– Практична доцільність

Ці маневри супроводжували закон про НАБ на всіх етапах його розробки і прийняття.
Різні команди тягли його то під юрисдикцію прем’єра, то президента, то Ради. Тоді як експертні групи, що стояли за законопроектом, гарячково намагалися утримати його рівновіддаленим від усіх гілок влади. Тому що тільки так Бюро змогло б ефективно працювати, не озираючись на великих дядьків і розслідуючи їхні махінації.

Доводилося йти на компроміси.
З практичною доцільністю – коли в останній версії профільного закону дали можливість відправляти директора Бюро у відставку за результатами міжнародної перевірки, як президенту, так і Раді.
З вимогами закону – коли, наприклад, не встигали вчасно сповіщати про засідання Комісії, і коли сама Комісія просувала допуск до конкурсу іноземців.
З політичними інтересами, на превеликий жаль, постійно.

Що ж ми маємо зараз?
З моменту прийняття закону про НАБ пройшло чотири місяці. Бюро все ще в процесі створення. Працює комісія з вибору його директора, що складається з дев’яти осіб, очолює яку Рефат Чубаров.

Минулого тижня завершився перший тур. У списках охочих очолити Бюро було 186 кандидатів. Значна частина, 69 чоловік, була відсіяна ще на попередньому етапі через проблеми з документами або очевидної невідповідності критеріям відбору.

За тиждень комісія провела безліч співбесід – і претендентів залишилося 21. З них зараз потрібно вибрати трьох претендентів. Остаточне ж рішення з приводу глави НАБ залишається за президентом.

Якщо все пройде, як заплановано, з трьома фіналістами повинні визначитися вже 4 березня.

Перший етап викликав кілька ключових суперечок. Деякі критики відзначали сумнівні кроки членів комісії, як то – допуск до “другого туру” людей, які явно не відповідають кваліфікаційним критеріям, затримка з публікацією регламенту роботи комісії на сайті Адміністрації президента та несвоєчасне оповіщення про її засідання.

На це у комісарів була своя відповідь: відчепіться, “внутрішня кухня” роботи комісії в законі прописана нечітко, і ми вправі самі вирішувати, наприклад, на якому етапі відправити геть невідповідного кандидата або чим вважати паузи в роботі комісії – перервами між засіданнями або перервами в рамках однієї довгої сесії.
Формально – так, вони вправі.

Побоювання критиків, втім, також не безпідставні.
По-перше, багатьом хотілося б, щоб рішення комісії слідували не тільки букві закону, а й певним принципам (наприклад, прозорості).
По-друге, кожна дрібниця ризикує стати підставою для оскарження результатів голосування в суді – а, значить, подальшого затягування створення АКБ. Це вдвічі небезпечно для України.
Не тільки тому, що затримка з роботою АКБ затримує таке необхідне розчищення авгієвих стаєнь українського чиновництва, але й тому, що створення ефективного антикорупційного органу – одна з вимог наших західних партнерів.

Саме в нього, фактично, упирається готовність співпрацювати з Україною за цілим рядом напрямів. Скажімо так – поки наші партнери не переконаються, що ми готові всерйоз відмиватися від власних паразитів, до загального столу нас не пустять.

З іншого боку, зрив роботи АКБ дуже вигідний тим, хто може стати його потенційними жертвами. В першу чергу, чиновникам судової та правоохоронної систем. Деякі спостерігачі вбачають у ряді кандидатів “делегатів” від тих чи інших груп впливу в цих системах, відправлених на конкурс не за перемогою, а за саботажем.

Хто йде на посаду
Отже, в останньому списку кандидатів – 21 особа. Деякі з прізвищ добре відомі тим, хто стежить за політичним життям країни, але в більшості своїй – це люди непублічні.
Їх біографії та декларації викладені на сайті Адміністрації президента, укупі з іншими заявниками. Ми ж, щоб дати вам можливість зорієнтуватися, розглянемо коротко, починаючи з найвідоміших:

Віктор Чумак.

 

Віктор Чумак, фото “Слово і Діло”

Віктор Чумак – депутат від Блоку Петра Порошенка, обраний по одному з київських мажоритарних округів. Генерал-майор юстиції, досвідчений юрист і політолог, один з лобістів і суб’єктів подачі профільного закону про Антикорупційне бюро. Розглядався як ймовірний кандидат на посаду одразу після Майдану.

Валентин Матіос.

 

Валентин Матіос

Валентин Матіос – молодший брат відомої письменниці і нардепа від БПП Марії Матіос, нині Головний військовий прокурор України. Відомий порушенням кримінальної справи проти міністра юстиції Олександра Лавриновича і арештом сумнозвісного судді Ігоря Зварича. Свого часу з подачі Сергія Льовочкіна був призначений заступником начальника Головного контрольного управління Адміністрації президента.

Давид Сакварелідзе.

Давид Сакварелідзе, фото “Слово і Діло”

Давид Сакварелідзе – передбачувана “президентська ставка” серед кандидатур. Варяг. Тобто грузин. Що в нашому історичному моменті вже одне і те ж. Ще на початку лютого був депутатом парламенту Грузії від партії Саакашвілі, “Єдиний національний рух“. Зараз – заступник генерального прокурора України. Отримав українське громадянство за прискореною процедурою. Має хороший досвід роботи в грузинській Генпрокуратурі.
Але навіть якщо абстрагуватися від його “варяжності”, що скоріше плюс, і відсутності громадянства на момент подачі заявки, що формально не порушення, є одна проблема.
У кваліфікаційних вимогах до кандидата значиться “володіння державною мовою”. Якщо чутки були правдиві: і в якості початкової “президентської ставки” розглядався сам Михайло Саакашвілі, це б ще не було б такою проблемою – випускник Київського інституту міжнародних відносин розмовляє українською. Але у Сакварелідзе такого прихованого таланту немає, про що він сам публічно зізнався на інтерв’ю в комісії.
Можливе призначення Сакварелідзе – той випадок, коли формальна законність буде принесена в жертву доцільності.

Галина Климович.

Галина Климович

Галина Климович – людина, відома, в першу чергу, як колишній старший слідчий з особливо важливих справ спочатку Одеської прокуратури, а пізніше – Генпрокуратури. Вела справу про отруєння Ющенка, прославилася масовими викликами на допити багатьох впливових людей, включаючи і колишнього гаранта Віктора Януковича. Звинувачувалася тимчасовою слідчою комісією парламенту, очолюваною Володимиром Сивковичем, в зборі компромату на політиків.

Василь Вовк.

Василь Вовк

Василь Вовк – кандидат юрнаук і глава Головного слідчого управління СБУ. Також є керівником місцевої вінницької громадської організації “15 ГРОМАДА”.

Юрій Сухов.

Юрій Сухов, фото glavcom.ua

Юрій Сухов – колишній урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, адвокат Юлії Тимошенко. З одного боку – працював за цим профілем. З іншого – без особливих досягнень. З третього – явно політично ангажований в сторону “Батьківщини“, зокрема, був дружний з Андрієм Кожем’якіним.

Михайло Власов – кадровий військовий, в 2010-2012-му роках очолював департамент правового забезпечення Міноборони.

Олег Березюк.

Олег Березюк. Фото з сайту “Батьківщини”

Олег Березюк (не плутати з повним тезкою з батьків-засновників партії “Самопоміч“) – адвокат, голова ГО “Київське юридичне товариство“.

Яків Варічев – колишній слідчий Генпрокуратури УРСР з особливо важливих справ, а нині – адвокат. Проживав і працював поперемінно в Україні, РФ та Іспанії.

Наталія Савінова – вчений, доктор юридичних наук, завідувачка науковим відділом правових проблем інформнебезпеки НДІ інформатики і права Національної академії правових наук України.

Ігор Чудовський – відомий луганський адвокат, чию машину підпалили під час Євромайдану. Також отримав вогнепальне поранення від сепаратистів. До останнього часу – керівник Департаменту правової та законопроектної роботи Мінагрополітики.

Артем Ситник – виходець з кіровоградської прокуратури, приватний адвокат.

Віктор Чепак – виходець із Закарпаття і міліціонер зі стажем. Трудився начальником закарпатського УМВС, першим заступником начальника Управління Служби безпеки України в Львівській області та заступником Геннадія Москаля, який на той час керував міліцією.

Дмитро Горячев – закарпатський юрист. Працював у службах представлення в судах Держмитслужби та СБУ.

Геннадій Друзенко – юрист, публіцист і перекладач (серед іншого, редагував переклади установчих документів ЄС на українську), урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики.

Сергій Орел – адвокат, згідно з поданою біографією, який отримав ступінь доктора юридичних наук, а також окрему економічну освіту в США і пропрацював там 15 років. Член Українсько-Американської асоціації адвокатів.

Федір Веніславський – кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, активіст громадянської платформи “Харківський Громадський Форум“.

Микола Сірий – екс-заступник голови Держпідприємництва (ще за Кучми), старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького НАН України, член Ради адвокатів Києва.

Геннадій Васюков – колишній глава юридичного департаменту і член наглядової ради компанії “ХортицяЄвгена Черняка. Також працював екс-заступником з аудиту голови Державної податкової адміністрації в Запорізькій області. Васюков – співзасновник та керуючий партнер компанії “Васюков, Остапюк і Партнери“.

Вадим Меламед – сімферопольський адвокат, чия компанія веде діяльність одночасно в Україні, Ізраїлі та окупованому Криму. Має подвійне громадянство – України та Ізраїлю, що вказав у документах.

Віктор Гогоц – представник канадської діаспори, доктор юридичних наук Університету Торонто. У своїй адвокатській практиці в Канаді займався, в першу чергу, адаптацією і захистом співвітчизників.

Півкроку до результату
Очевидно, що шанси кандидатів не цілком рівні – біографії сильно різняться. У деяких представлені в них факти викликають питання. Десь – щодо політичної ангажованості, десь – щодо ділової, десь просто юридичних негараздів, наприклад, забороненого законодавством України подвійного громадянства.
На щастя, відбір – повністю публічний. Інтерв’ю з кандидатами транслюється сайті Адміністрації президента, попередній розклад складено та вивішено, так що на кожного кандидата можна подивитися на власні очі.
Члени конкурсної комісії заслуховують відповіді на питання кандидатів протягом 45 хвилин. Перелік питань для кожного кандидата виглядає наступним чином:

1. Які критерії ви будете використовувати для відбору персоналу НАБУ, зокрема, на керівні посади?

2. Які ситуації і фактори можуть вплинути на незалежне виконання вами службових обов’язків директора НАБУ?

3. Назвіть дві ваші сильні якості для роботи на посаді директора НАБУ і дві слабкі сторони, які можуть перешкодити вашій роботі директором НАБУ?

4. Які першочергові організаційні заходи, крім підбору кадрів, ви зробите на посту директора НАБ?

5. Як ви розумієте феномен корупції в Україні і які ваші пріоритети на посаді директора НАБ в розслідувальній діяльності?

6. Що ви зробите для затвердження довіри громадськості до НАБ?

7. За якими критеріями ви будете оцінювати ефективність роботи НАБУ через рік після призначення?

8. Наведіть приклади, які свідчать про факти вашої боротьби з корупцією.
Саме з відповідей на ці питання члени конкурсної комісії і повинні визначити трійку фіналістів. А остаточний вердикт про те, хто ж у підсумку стане головним антикорупціонером, повинен винести президент. А потім…

Хотілося б вірити, щоб цього другого “потім” не було. У сенсі, довгих судових спорів у спробах зірвати роботу Бюро.
Інакше це обійдеться дуже дорого всій країні.
Можливі різні варіанти – в тому числі, і спроби зриву роботи органу ще до початку його роботи. У Бюро закладено занадто хороший потенціал, щоб воно не викликало побоювань у багатьох “схемотехніків”.
Саме тому його роботу так важливо запустити.

Віктор Трегубов, для УП

 

Tags: , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Четвер, березня 5, 2015 at 06:30 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.