Олена Притула.
Олена Притула.

На відкритті Mediahub я зустріла Олену Притулу, і поговорила з нею про пропаганду, Мінстеця, цензуру та Савіка Шустера, пише Дуся.

– Ви справді сидите, як сказав мені Роман Скрипін, на сцені?

– Так. У нас на 13 поверсі є приміщення, в якому ми збиралися зробити зал для прес-конференцій, тому ми зробили там невеликий подіум. Але в підсумку виявилося, що до нас на 13-й поверх можна піднятися на єдиному ліфті, куди шикувалися цілі черги, та й місця там замало. Тому зараз УП займає цей передбачуваний прес-центр, – і дійсно я, Севгіль Мусаєва і Маша Жартовська сидимо на сцені. Ущільнюємося.

– Для чого вам зараз Mediahub – рік тому, зрозуміло, всім потрібно було групуватися, але зараз начебто ситуація інша?

– Насправді ні. Ситуація інша в сенсі свободи преси, відсутності цензури та іншого – але вона не змінилася з точки зору точок прикладання сил всіх наших компаній. Більш того, це була наша мрія: ідея виникла ще в березні 2013 року, ми хотіли назвати проект Follow UP, де UP – це “Українська правда“; ми навіть розробили цілий документ про те, що і як ми будемо творити в цьому відкритому просторі, – і було б прикро, маючи можливість, не реалізувати мрію. А вже реалізувати її разом з такими сильними партнерами (команда Громадське TV, “Української правди” і Центр.UA – прим. Дуся) – сам бог велів.

– Ви сказали, що цензури немає, тиску немає – хоча зараз багато рішень Нацради, попереджень, і т.д, які викликають питання. Оцінюєте ви всі ці рішення як тиск на ЗМІ – наприклад, на “Інтер“, “112“, “Вести“?

– Коли я кажу, що цензури немає, я говорю про те, яке працюється більшості ЗМІ. Наприклад, ми в “УП” взагалі ніколи не відчували цензуру. Що стосується нинішньої ситуації з “112” каналом, “Вести”, “Інтером”, так, я б сказала, що це якийсь тиск.

– Правда, що ви ніколи не відчували тиску?

– На нас насправді ніхто ніколи не тиснув. Хіба хтось колись міг подзвонити і сказати: “Не ставте цей матеріал”?

– З боку здавалося, що журналісти “УП” сиділи в окопі і звідти кидали гранати – все-таки було відчуття, що ви працювали з підпілля.

– Так, це правда, так і було. Я зараз спробую згадати … але ні, в часи Януковича і Кучми нікому б навіть в голову не прийшло подзвонити і попросити щось зняти або щось змінити. Просто тому, що між нами не було жодних стосунків.
Окремі люди, які давали коментар, якщо їм не подобалося, як ми виклали їх думки – або дали інтерв’ю, а потім зрозуміли, що сказали зайве – незалежно від того, чи є вони представниками влади чи опозиції в той чи інший час, зараз вони помінялися місцями – бувало, дзвонили. І зараз телефонують, нервують, кричать, що ніколи більше в житті нам коментар не дадуть, – таке буває і бувало, але це не цензура, чи не тиск – це звичайні робочі моменти. Людям часто не подобається їхня мова, викладена на папері. А що стосується “112”, “Інтера” – для мене, чесно кажучи, це дуже складне питання.

– Насправді, професійне співтовариство розділилося – ось є, наприклад, Аксінья Куріна, яка однозначно вважає, що всі ці рішення – це наступ на свободу слова.

– Ви знаєте, це складна ситуація. Наприклад, історія з Шустером. Адже він опонентом Максиму Шевченку випустив Ляшко, якого ми, медіаспільнота, скажімо так, дуже мало поважаємо. Якби сам Шустер мав знання, достатній професіоналізм і бажання опонувати Шевченку, не було б зауважень до його ефіру. Але коли він дає такому типажу висловлюватися щодо нашої країни, причому той мовить все це з країни-загарбника – це помилка. Мені здається, не можна випускати в ефір такого спікера без можливості йому професійно опонувати в той час, коли ми боремося на всіх фронтах за виживання країни.

– Тобто ви вважаєте, що Шустер в цій ситуації був недостатньо професійний?

– Так, що стосується саме цього епізоду, йшлося про непрофесіоналізм самого Шустера. Адже він ніколи не втручається в ту чи іншу дискусію, він просто дозволяє їй плавно текти. І ось ця його погана звичка зіграла з ним злий жарт.

– А епізод з “Інтером” і його новорічним ефіром?

– Особисто мені не подобається новорічний ефір з Кобзоном. Особисто я не припускаю тиску і цензури в будь-якій ситуації. Але в ситуації з “Інтером” у мене змішані почуття: мені дуже складно виступати на підтримку колег, які під час Майдану… Ви ж пам’ятаєте, як “Інтер” висвітлював події Майдану? Дуже складно виступати на їх підтримку тепер. Мені, наприклад, противно було б виступати на захист Шарія – це протиприродно, я вважаю. Є журналісти та медіа, які порушують певні правила, нехай вони навіть не встановлені законом. Пустити Кобзона з країни окупанта на Новий рік – це просто “фу”. Але я не впевнена, що тут потрібно включати обмеження – можна обмежитися звичайним остракізмом. Таке повинно бути неприйнятно в самому суспільстві – і все.

– Тоді глядачі повинні самі голосувати пультом – а у нас ситуація така, що вони продовжують дивитися “Інтер”.

– На жаль, “Інтер” сам виховав собі таку аудиторію. Тепер вони продовжують її вигодовувати і підтримувати. І поки “Інтер” не дуже багато робить для того, щоб змінити смаки, погляди і розуміння ситуації своєї аудиторії.

– А ви вважаєте, повинні?

– Медіа створюються в тому числі і для виховання якихось смаків, бачення аудиторія. Повторюся, що за часів Кучми і Януковича нам ніхто не дзвонив безпосередньо, і не наказував зняти той чи інший матеріалу – вони з нами взагалі не підтримували жодних стосунків. Саме в цьому сенсі цензури не було. Відносно УП. Але загальна атмосфера була задушливої ​​- атмосфера страху і несвободи, ми реально боялися, я дуже переживала за життя Сергія Лещенка.
В помаранчеві часи і зараз у нас інша проблема. Нам дуже часто кажуть: “Ми ж одну справу робимо. Давайте не будемо критикувати”. А як не критикувати, якщо корупція і крадіжка нікуди не поділися? Схеми просто переключилися на інших людей, а часто працюють ті ж люди зі старої влади. Зараз нова влада безсовісно спекулює на тому, що йде війна.
Влада, незалежно від кольору, помаранчева вона чи біло-блакитна, завжди прагне з нас, “ланцюгових псів демократії”, зробити ручних собачок. Ось це і є головна небезпека, тому я розумію Аксінья Куріна – знаючи природу влади, ми, журналісти, завжди будемо проти цензури, розуміючи, що влада згодна на будь-які дії і на будь-які виправдання заради того, щоб якимось чином нас контролювати. Мова не йде конкретно про “УП”, я кажу про всіх ЗМІ. І тому у нас немає впевненості, що “розібравшись” з “Вести”, “Інтером”, “112” – влада зупиниться.
Мова йде не про страх за себе, не про те, що вони потім приступлять до розборок з нами – ні. Нам необхідна чітка система. Введіть закон, наприклад, при якому країна-агресор, або взагалі іноземні громадяни, не можуть володіти контрольним пакетом в ЗМІ. Введіть закон, який не просто відкриває власників до офшорів – а реально показує, хто саме їм володіє. Введіть закон, за яким родичі депутатів і членів уряду до п’ятого коліна не можуть володіти ЗМІ. Введіть закон, за яким президент не має права володіти ЗМІ, зрештою – ось це логічний був би крок.
Тоді не буде необхідності в тому, що робить зараз влада – не завжди красивими і несправедливими методами. В країні все потрібно робити системно, і війна не виправдовує ніяких дій влади. Саме зараз необхідно насаджувати – в хорошому сенсі цього слова, як рослина вирощувати – “вічні” речі, щоб ні у кого не було побоювання, що свобода слова постраждає після введення в дію тих чи інших законів. Але щоб ми, громадяни цієї країни, були впевнені, що будемо захищені від пропаганди і маніпуляцій, незалежно від того, війна це чи мирний час.
Те, що відбувається на “Інтері”, наприклад, – це пропаганда чужої культури в той час, коли ця чужа культура представляє країну-агресора. Маніпуляція – це, наприклад, ті ж “Вести”, які дають переважно негатив про що відбувається в Україні та незбалансовано коментує події. І саме тому ми настільки проти Мінстеця – це ж не міністерство інформації, це Орвелівське “міністерство Правди”, міністерство пропаганди. Те, яким чином воно зараз діє, що випинається їм на перший план, говорить про те, що Мінстець сконцентрувався на пропаганді.

– Ситуація в країні змінилася кардинально – від економіки до міжнародної політики. Як ви оцінюєте зміни в журналістському співтоваристві? Чи з’явилися нові медіа, нові журналісти, які відповідають ситуації в країні?

– Такий страшний виклик, як війна, показав, що ми не готові. І не знаю, чи будемо коли-небудь готові взагалі. Я в страшному сні не могла собі уявити, що мені буде потрібен військовий репортер. Я дуже хотіла б, щоб всі мої співробітники були б живі – і я до сих пір не можу на себе взяти відповідальність і послати туди, на війну, людини, яку кожну хвилину можуть убити. Наша ситуація – це виклик не тільки професійний, швидше – це моральний, загальнолюдський виклик. Ми (“УП” – прим. Дуся) змінюємося, звичайно, але дуже поступово – і важливо, що ми не стаємо жорсткіше, ми намагаємося розібратися в різних ситуаціях, бути ще уважнішими, ніж були в мирний час – тому що зараз кожне незважене, неакуратне слово може завдати дуже великої шкоди.

– Заголовки “УП” завдають шкоди моїй психіці щодня – тому що в заголовках ви часто перебільшуєте.

– Я про це знаю. Тим не менш, ми працюємо над заголовками. Якщо ви думаєте, що ми просто так “ляпу” що попало, то це не так. Ми практично кожен заголовок, особливо на якусь “жалісну” тему, обговорюємо – в колективі, за участю п’яти-семи редакторів, для того, щоб вони прочитали його – і з боку оцінили, наскільки він відповідає дійсності. Слід також враховувати той факт, що ми завжди знаємо більше, ніж пишемо. Тому заголовок у нас найчастіше говорить про тенденцію, а не на 100% про саму подію, яке описує новина – він узагальнюючий, що повідомляє про можливі наслідки. Тому, може бути, вони сприймаються так гостро.

– Наскільки Севгіль самостійна як редактор?

– Севгіль дивно розумний, самостійний, розумна людина. Я не знала її так добре, як дізнаюся зараз, і мене неймовірно тішить, що у нас з нею практично однакові погляди на підходи, на моральні принципи, на речі допустимі й заборонені в журналістиці.
У нас – поки принаймні – не було жодної розбіжності. Вона перебрала на себе всі функції, я намагаюся їй допомагати, тому що реально багато роботи, але вона не особливо ділиться. Незважаючи на те, що вона дуже молода, вона – дуже зріла людина, зі стрижнем всередині, вона дуже сильна. Мені подобається, як вона розмовляє з джерелами, як відстоює нашу позицію в статтях чи інтерв’ю, коли хтось хоче щось згладити або поміняти. Велика молодець.

– Вам було складно відсторонитися від проекту і перестати бути головним редактором?

– Складно, так. Але я зараз займаюся всякими проектами, організацією лекцій для наших хлопців в “Українській правді”, стало трохи більше часу для тих речей, які я не встигала робити, коли була головним редактором.

– Не шкодуєте, що перестали їм бути?

– Ні. Насправді потрібен свіжий погляд і новий підхід. Зрештою, онлайн-медіа – це справа молодих, а я вже посиділа на цьому місці 15 років – і буквально посивіла теж. Такий термін, чесно кажучи, вже забагато.

Дуся

Tags: , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on четвер, березня 5, 2015 at 12:30 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.