Володимир Путін і Стівен Сігал.

“Буду відвертим: цієї ночі я збирався писати про інше. Але потім, пізно увечері я натрапив на статтю Льюка О’Брайена в Politico про спроби лобістських та піар-компаній у Вашингтоні поліпшити імідж Росії в США.

Це було цікаво почитати”, – розповідає професор Університету Тафтс і науковий співробітник Інституту Брукінгса Деніел Дрезнер у статті для The Washington Post, пише Медиавектор.

Він особливо відзначає п’ять пов’язаних з проросійським лобіюванням фактів. По-перше, це “дружня чоловіча симпатія

Дано Рорабахера до Володимира Путіна“. У першому описаному О’Брайеном епізоді з середини 1990-х років депутат Палати представників Конгресу США, республіканець Дана Рорабахер програє у змаганні з армрестлінгу в дешевому вашингтонському барі сильному, жилавому заступнику голови уряду Санкт-Петербурга на ім’я Володимир Путін. Як пише О’Брайен: “Приблизно через 20 років каліфорнійський республіканець все ще має схильність до російського авторитарного президента”.

По-друге, Дрезнер відзначає “сумнівний результат лобіювання“. Піар-агентство Ketchum отримало від Кремля більше 60 млн доларів, нагадує автор. Інша частина історії, розповідає він, переповнена відступами кшталт такого: “Опублікована звітність Ketchum і його лобістів демонструє вельми малоефективну діяльність за ті мільйони, які вони отримали”. Єдине на даний момент відчутне досягнення, яке О’Брайен приписує Ketchum, – це те, що їй вдалося посприяти розміщенню статті Путіна від вересня 2013 року в The New York Times, пише Дрезнер.

По-третє, автора здивувала “нездатність російських чиновників зрозуміти, як працює лобіювання”.

“Культурні відмінності були в наявності. Російські чиновники не могли зрозуміти, чому публіцисти не можуть просто підкупити журналістів або маніпулювати ними”, – наводить він міркування О’Брайена. “Не всі російські депутати корумповані, і існує легітимне лобіювання, але, на жаль, значною мірою воно все ще полягає в передачі кому-небудь конверта”, – зазначає колишній глава Американо-російської ділової ради (US-Russia Business Council) Ед Верона.

По-четверте, Дрезнер відзначає “важливу роль, яку відіграє в цій історії Стівен Сігал“.

По-п’яте, автор звертає увагу на “сумнівну і дивна поведінка Рорабахера на посту голови підкомітету Палати представників”.

Для слухання по українській кризі перед підкомітетом по Європі, Євразії та загрозам 29 липня 2014 року Рорабахер вибрав в якості свідка Ентоні Селвіа, виконавчого директора маловідомої НКО, Американського інституту в Україні (American Institute in Ukraine), говориться в статті. Автор зазначає, що Селвіа не згадав, що він є директором піар-компанії Global Strategic Communications Group. У 2005 році ця фірма взялася лобіювати інтереси керівництва партії “Родина“, яку тоді очолював Дмитро Рогозін.

“Те, що Селвіа не був ідеальним свідком, який міг би прокоментувати ситуацію на Україні, здається, пройшло повз Рорабахера …”, – іронізує Дрезнер.

Медиавектор

Tags: , , , , , , , , , ,

This entry was posted on вівторок, березня 17, 2015 at 10:30 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.