Принц Бандар.

Політіка, як відомо, тісно пов’язана з економікою і в багатьох випадках йде в руслі тієї економічної практики, яку сповідує та чи інша держава.

Ця тісна прив’язка явно простежується у розвитку останнього циклу по зниженню нафтових цін, пише Віктор Міхін у своїй статті для інтернет-видання “Новое восточное обозрение”.

Перша і головна країна, яка стала збивати ціни – це Саудівська Аравія.

Багато причин було висунуто з приводу нового і здавалося абсолютно несподіваного курсу Ер-Ріяда. Але якщо уважно проаналізувати політичні події цього року і, в основному, саудівсько-американські відносини, то виявляється, нічого несподіваного тут немає.

Як відомо, Вашингтон в ході так званої сланцевої революції перестав, як раніше, потребувати саудівської нафти, і навіть у цьому плані став конкурентом саудівців. Крім того, адміністрація Барака Обами стала загравати з іранськими Аятоллами і, вочевидь, вирішила зробити ставку на більш сильний в політичному і економічному плані Іран. Тут потрібно звернути увагу на повернення Тегерана в світову політику після обрання на пост президента помірного і прагматичного Хасана Рухані. Іран посідає друге місце в світі за запасами газу і третє по резервах нафти, у зв’язку з чим йому цілком під силу змінити розклад в енергетичній грі на Близькому Сході. Рівень освіти вісімдесятимільйонного населення країни нітрохи не поступається західному, і її повне повернення у світову економічну систему стане вельми важливою подією.

Цілком природно, це відразу ж відчули в Ер-Ріяді, де, за деякими даними, владу все більше при хворому і старому, а тепер вже покійному 90-річному королі Абдаллі забирали відносно молоді технократи. Саудівці, мабуть, вперше з 1945 року, коли була досягнута домовленість між президентом США Франкліном Рузвельтом і королем Саудівської Аравії Абдул Азіз ібн Абд Рахман ібн Фейсал Аль Саудом (Ібн Саудом) про стратегічний союз, цілком чітко зрозуміли, що зараз їм самім доведеться піклуватися і про себе, і про свої величезні нафтові доходи. Тоді, за угодою, Америка гарантувала незмінну підтримку саудівської королівської сім’ї і нафтової компанії Aramco, поки ті забезпечували безперебійні поставки “чорного золота”. Ці відносини збереглися майже до останнього дня, незважаючи на злети і падіння в зв’язку з палестино-ізраїльським конфліктом. Але зараз Вашингтон поступово став відходити від безумовної підтримки Ер-Ріяда і причин, як уже зазначалося, тут декілька.

Одним із зроблених кроків з боку саудівців стало різке зменшення нафтових цін при збереженні рівня видобутку “чорного золота”. У королівстві один з найнижчих у світі рівнів видобутку бареля в порівнянні зі Сполученими Штатами, де рентабельність сланцевої нафти лежить в межах 50-80 доларів. Недалеко той день, коли перестануть розроблятися сланці, а саудівці, знову увійшовши на американський нафтовий ринок, будуть монопольно диктувати ціни. Крім того, в Ер-Ріяді молоді принци, що рвуться до влади, посилено намагаються здійснити план не тільки по захопленню американського нафтового ринку, але й чинити серйозне, якщо не вирішальне, значення на політичну систему, аж до просування на пост президента США через два роки свого ставленика. При цьому, саудівці прекрасно усвідомлюють, що якщо вони допоможуть обратися своєму союзнику, кинувши при цьому в ході передвиборної кампанії не один десяток мільярдів доларів (в американських банках розміщено близько 1 трильйона саудівських нафтодоларів), то майбутній господар Білого дому цілком природно буде вдячний своїм помічникам і навряд чи допустить новий етап сланцевої революції. В якійсь мірі, нині саудівці хочуть повторити той успішний план нафтового ембарго, який був здійснений в далекому 1973 році і який все ж привів до позитивного зрушення Вашингтона в бік арабів, на чолі яких стояла Саудівська Аравія.

Чи можливий такий варіант зараз, чи все ж хвалена американська “демократія” візьме гору? Все це буде відомо через якийсь час, а зараз розглянемо, чим же, якими організаціями та політиками володіють саудівці в Сполучених Штатах.

Слід сказати, що американське законодавство забороняє пряме лобіювання з боку іноземних урядів. Тим не менш, були розроблені ефективні механізми, що дозволяють іноземним державам домагатися своїх інтересів на політичній арені США і впливати на формування американського зовнішньополітичного курсу та американські вибори. Саудівський напрям зовнішньої політики Вашингтона є прекрасним прикладом такого роду лобізму, оскільки сформовані в другій половині XX столітті міцні зв’язки між американським керівництвом, американськими енергетичними компаніями та нафтовидобувними монархіями Перської затоки на чолі із Саудівською Аравією надають останнім можливість використовувати свій фінансово-нафтовий ресурс для впливу на американську політику на Близькому Сході.

На думку низки американських дослідників, незважаючи на те, що аравійські монархії у сфері безпеки багато в чому залежать від американської підтримки та американських поставок озброєння, з роками вони зуміли виробити таку лінію поведінки в спілкуванні з Вашингтоном, що можна навіть говорити про підпорядкування певних напрямків американської зовнішньої політики (головним чином, у сферах енергетики, безпеки, поставок озброєння, відносин з державами регіону) інтересам держав Перської затоки, в першу чергу, Саудівської Аравії.

За багато років тісної співпраці Саудівській Аравії вдалося сколотити цілу армію лобістів, які функціонують у вигляді добре організованої та розгалуженої мережі. За допомогою цих лобістів вирішувалися різного роду питання, починаючи від закупівель важкої зброї і до угод у галузі видобутку та експорту нафти. За допомогою лобістів саудівці також мали і мають можливість впливу на політичне життя США. Варто підкреслити, що особливою ​​близькістю до арабських країн Перської затоки завжди відрізнялися республіканці. А адже не слід забувати, що згідно з традицією, жодна партія не перебуває при владі понад 8 років (два терміни для президента) і зараз настає черга республіканської партії.

За повідомленнями американських ЗМІ, Саудівська Аравія активно співпрацює з компанією Qorvis Communications, яка всіма правдами і неправдами робить відчайдушні заходи з поліпшення іміджу королівства в США. За останні десять років ця фірма отримала від королівства $ 60,3 млн і продовжує надавати Саудівської Аравії послуги в медіа-сфері. Одним з перших проектів Qorvis було створення коротких телевізійних і радіо сюжетів (тривалістю 30-60 секунд), в яких розповідалося про американо-саудівську дружбу і про прихильність монархії боротьбі з тероризмом. Одночасно організовувалися ретельно підготовлені зустрічі представників саудівської правлячої сім’ї з американськими журналістами, інтерв’ю та публічні виступи.

Крім цілеспрямованих PR-кампаній, Ер-Ріяд потребував активної роботі з конгресменами та партійними діячами. Для залучення “союзників” із середовища Демократичної партії була найнята фірма Patton Boggs. Вона і зараз продовжує працювати на Саудівську Аравію і протягом останніх десяти років регулярно отримує від саудівських правителів не один десяток мільйонів доларів.

З республіканського боку інтереси Ер-Ріяда у Вашингтоні представляє фірма Loeffler Group, очолювана колишнім республіканським членом Палати представників від штату Техас і одним з найближчих соратників Джона Маккейна – Томасом Лоффлером, які заробили на наданні лобістських послуг аравійської монархії тільки за кілька років $ 10,3 млн.

В цілому, за висновком спеціаліста з вивчення арабської лобізму Мітчелла Барда, протягом останніх десяти років Саудівська Аравія скористалася послугами більше двадцяти американських лобі-фірм, консультантів та юридичних компаній, витративши на це кількасот мільйонів доларів.

Крім прямих виплат саудівці регулярно здійснюють планомірні поставки нафти зі значним дисконтом. Зокрема, американські корпорації, яким Saudi Aramco продавала нафту з дисконтом, більш охоче надавали фінансову підтримку тим представникам Конгресу США, які були членами Комітету у справах збройних сил (House Armed Services Committee), а також Комітету з зовнішньої політики (US Senate Committee on Foreign Relations), чия діяльність представляла істотний інтерес для Саудівської Аравії. Аналітики вважають, що преференції від Saudi Aramco отримували саме ті нафтові компанії, які більш активно підтримували членів даних комітетів. При цьому в абсолютному вартісному вираженні подібна фінансова підтримка виглядала не настільки значно, основна частина коштів розподілялася за допомогою фінансування так званих комітетів політичної дії (Political Action Committee) – структур, які дозволяють як фізичним, так і юридичним особам витрачати гроші для лобіювання тих чи інших політичних задач.

Слід сказати, що першим, хто повів атаку на Вашингтон, був горезвісний саудівський принц Бандар, який на прес конференції особливо вказав, що саудівський розворот у бік від США буде “дійсно суттєвим”, оскільки Ер-Ріяд більш не хоче опинятися в ситуаціях, коли він знаходиться в залежності від дій або бездіяльності американців. У зв’язку з розвитком “нової ситуації”, підкреслив саудівець, саудівські дипломати отримають розпорядження різко обмежити свої контакти з американськими колегами, звівши їх до необхідного мінімуму. Крім того, королівство почне шукати альтернативу США в якості основного партнера в нафтовій сфері та головного постачальника озброєнь для своєї армії.

Коли в 1982 році принц Фахд зійшов на трон, він, не забувши колишні заслуги, призначив Бандара послом у Вашингтоні. На цій посаді той прослужив близько 22 років, зробившись своєю людиною не тільки в найвищих колах американської еліти, а й подружився з родиною президентів Бушів, особливо з молодшим Бушем. Як описували Бандара тоді деякі журналісти, він завжди з лагідною усмішкою, улесливо дивиться в очі, щедро роздає різним гуманітарним фондам і просто “потрібним американцям” величезні суми грошей і щедрі подарунки у вигляді діамантів. Саудівський посол, згадують очевидці, був своєю людиною в “потрібних для нього американських міністерствах і офіційних установах, куди він мав на відміну від інших іноземців вільний доступ”. У Вашингтоні досі згадують про численні шикарні прийоми, які закочував Бандар з будь-якого приводу. Цілком природно, що весь американський бомонд був присутній на них, і Бандар спокійно, пригощаючи своїх візаві чорною ікрою, обробляв потрібні йому справи.

Особливо слід відзначити “безкорисливу” дружбу Бандара з родиною Бушів і, особливо, з Бушем-молодшим, за що його прозвали Бандар-Буш. Батьки цього американського президента Барбара і Джордж (теж колишній президент) були для дружини Бандара – Хайфи “зовсім як тато і мама”. Принцеса зазвичай говорила, що якщо їй щось потрібно, то вона негайно дзвонила “своїм американським батькам”. До речі, єдині люди, кому Барбара Буш дозволяла палити в своєму будинку сигари – це її син Джордж і Бандар. Як колишній керівник ЦРУ, Буш-старший цінував у Бандарі його пристрасть до таємних операцій і різних комбінацій в східному смаку.

Цілком зрозуміло, що за такі “дружні почуття” саудівець щедро платив своїм американським друзям. Наприклад, тільки офіційно він пожертвував у фонд бібліотеки імені Джорджа Буша-старшого кілька мільйонів доларів. Як підрахували американські газетярі, лише сім’ї Буша-молодшого саудівський посол під різними приводами передав кілька десятків мільйонів доларів.

Цей вельми красномовний приклад говорить про те, що і надалі, щедро пожертвувавши на передвиборну кампанію президента-республіканця, черговий саудівський принц спробує все ж перетягнути на свій бік могутні Сполучені Штати. Саме такий вихід, як пише арабська преса, може врятувати нинішній саудівський режим і продовжити його існування.

Віктор Міхін, член-кореспондент РАПН, спеціально для Інтернет-журналу “Новое восточное обозрение”

 

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on вівторок, березня 17, 2015 at 08:30 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.