Часто зарплати головна витрата ДП.
Часто зарплати головна витрата ДП.

Можна тримати депозити в дрібних пов’язаних банках. Приватна фірма директора може отримати кредит під заставу цього депозиту, потім його не віддати і депозит забере банк, пише директор CFA Ukraine Олексій Соболев.

Можна продавати продукцію за заниженими цінами, різницю отримає директор в офшорі (називається “боковик”).

Можна за державні гроші відремонтувати техніку, а потім здати в оренду за копійки фірмі дружини.

Одне державне підприємство (ДП) може продавати продукцію іншому через фірму прокладку.

Можна взагалі всю діяльність вести в офшорі і сюди лише слати звіти.

Можна не платити держпідприємству за продукцію і воно буде ще й програвати суди.

Можна видати передоплату пов’язаним фірмам за неіснуючі послуги.

Можна набрати кредитів, обкешити їх, не повернути, а потім віддати заставу пов’язаному банку.

Можна призначити свою людину в ДП і вона за 4 роки програє всі суди твоєму холдингу, після чого холдинг не буде платити жодних зборів державі, ніколи.

Можна підписати договір спільної діяльності з державою, а потім за пару років розмити його частку завищуючи обсяги інвестицій в десятки разів.

Можна брати судна в оренду з умовою, що витрати на ремонт йдуть в рахунок майбутніх орендних платежів, зрозуміло, що через рік судно відремонтують так, що більше нічого платити ніколи не треба.

Можна закуповувати б/у техніку в рази дорожче нової або продукти харчування за цінами в 3 рази вище ринкових.

Можна за хабарі вибити собі знижки на тарифи і сховати їх у довіднику як “поправочний коефіцієнт 0.2”.

А що б не задавали зайвих питань, можна віддавати частку депутатам, ментам і прокурорам. або, там, фінансувати вибори.

Ось така, друзі, економічна історія у нашої держави.

***

В економічних книжках пишуть, що держава – найнеефективніший власник. Виявилося, що я не повністю розумів чому це так, поки не побачив сам.

Наші “батьки засновники” (до речі хто вони?) Задумували модель управління ДП наступним чином: “Людина слабка, тому постійно призначати немудаків директорами підприємств не вийде, тож, не будемо і намагатися, краще будемо їх контролювати і обмежувати, так ми зможемо уникнути масштабного злодійства. “План, скажімо чесно, провалився. З перевіряючими домовилися, самі прокурори трьох друзів саджати не стали. Проблему намагалися вирішити додатковими узгодженнями, що призвело лише до збільшених обсягів хабарів.

Узгодження існують різних рівнів: є ті що прийняло саме ДП, це швидко. Є накази профільного міністерства, на їх узгодження потрібен, в кращому випадку, місяць. Є накази кількох міністерств (це вже мінімум три місяці). Є накази КМ (мінімум чотири міністерства) – від півроку. Зусилля, що витрачаються на все це, абсолютно не варті результату, тому або директор, який хотів чогось досягти, обходив закон, домовлявся з перевіряючими та перерозподіляв ресурси як хотів попутно, не забуваючи себе (я так зрозумів – це стиль Кирпи), або не робив нічого, адже будь-яке узгодження означає передачу частини відповідальності, а її на директорові залишилося мало. Всі говорять, що бізнесу потрібна дерегуляція, але ДП вона потрібна ще сильніше. Основні інструменти на наших підприємствах сильно зношені, але якщо покупку нового обладнання на 50 мільйонів гривень потрібно узгоджувати на Кабміні, то варто розуміти, що його не куплять ніколи, навіть якщо в ДП НЕ будуть красти.

Варіантів вирішення цієї проблеми два і треба використовувати обидва:
1. Директорів треба ретельніше вибирати на прозорих конкурсах, а також дати більше свободи і відповідальності, прибравши узгодження, але і почавши частіше садити, і не з політичних мотивів. Проблема з цим варіантом у тому, що він довгий: інвентаризація та скасування непотрібних наказів займе багато часу (точно більше року), а справедливе покарання можливо при нормальній прокуратурі і судовій системі, коли вони з’являться в Україні, я не знаю. Ще одна проблема в тому, що по нашому чудовому трудовому кодексу дуже складно звільнити директора до кінця закінчення контракту. Як приклад, подивіться на ПЗЗ. Звільнений йде в суд, а, значить, конкурс не можна провести тощо. Тому разом взяти і поміняти всіх людей за три місяці можна.

2. Продати підприємство. Частина причин, по яких однією з реформ завжди було роздержавлення ви бачили вище. Проблеми тут наступні: на жаль, не все можна продати; те, що продати можна, зараз коштує дешевше справедливого через війну; в Україні немає ринку капіталу, який дозволив би провести подібну масштабну приватизацію швидко і прозоро. Але продавати необхідно. Деякі вважають, що треба в ДП навести порядок і почекати закінчення війни і тільки потім продати дорожче. Це неправильний підхід, тому наведення порядку пов’язане з першим пунктом, це буде все дуже довго і ресурсовитратно в той час, як потоки з ДП фінансуватимуть опір реформам. Приватизація навпаки дозволить отримати додаткові ресурси для реформ. З хороших новин скажу, що в більшості ДП головна стаття витрат – зарплата, вона зазвичай зростає разом з інфляцією. Тому цього року, якщо ДП працює на експорт, то воно стає сильно прибутковим. Це дозволить продати їх трохи дорожче. Але така радість триватиме не довго (може рік-два), тож, продавати треба терміново.

Тому треба все нестратегічне продати, із стратегічних виділити нестратегічну частину і продати, в інших провести конкурси і поміняти директорів.

Ну і ще одне. Дізнавшись, скільки ДП треба витратити сил, щоб зробити те, що приватний бізнес робить за тиждень, я дуже сумніваюся, що можна було почати робити реформи в розваленій країні, з парламентом ригів, без армії і російськими “градами”, що пруть через кордон. Те що ми їх зупинили – вже диво.

Олексій Соболев

Tags: , , , , , ,

This entry was posted on Понеділок, квітня 6, 2015 at 08:02 and is filed under Київ, Новини, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.