Громадський контроль

На засіданнях Верховної Ради чи Кабінету міністрів чимало ораторів ставлять питання боротьби з корупцією, пише Тарасова правда.

Воно й не дивно, адже за рейтингом Transparency International Україна залишається однією з найбільш корумпованих держав світу.

Деякі експерти стверджують, що найбільшою загрозою

для держави є не зовнішній ворог, а внутрішній – корупція, яка охопила всі механізми державного управління та контролю, органів місцевого самоврядування.

У пересічного українця склалося враження, що всі питання можна вирішити двома способами: або знайомствами, або грошима.

Щоб знизити обсяги корупції, існує два види контролю: державний і громадський. Державний – першочерговий, але тільки ефективне поєднання двох видів контролю допоможе українцям хоча б частково зменшити рівень корупції в державі.

Слід терміново підвищити рівень громадського контролю. Для цього потрібно чекати нові закони, новий уряд і нового генерального прокурора. У нас вже є закони, які дозволяють проводити громадський контроль у різних напрямках.

Саме поняття “громадський контроль” слід розглядати в широкому сенсі.

Громадський контроль – це контроль громадян і громадських об’єднань за відповідністю законодавству України діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання. Громадський контроль – це контроль суспільства за діяльністю чиновників і депутатів всіх рівнів.

Громадський контроль здійснюється через діяльність громадських об’єднань, пресу, консультативні дорадчі органи, створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також через громадян.

У державі діють сотні громадських організацій, які мають у назві словосполучення “громадський контроль”, включають в статутних завданнях мету протидії корупції, однак переважно такі організації громадського контролю не здійснюють.

Більше того, деякі з них були спеціально створені для участі в певних схемах місцевого або державного масштабу. Наприклад, хтось активно рекламує свою діяльність у передвиборчий період або лякає люстрацією місцевих чиновників, щоб проштовхнути на посаду певних осіб.

Деякі організації продають посвідчення з промовистою антикорупційною назвою, щоб хтось використовував їх як аргумент при спілкуванні з працівниками ДАІ.

Однак організації, які були створені для здійснення громадського контролю, мають успіхи. Саме завдяки їх діяльності українці дізнаються про тендерні махінації, земельні афери, лобіювання “схемних” норм в підзаконних нормативних актах.

Громадський контроль на державному рівні

Україна потребує реформ, однак без належного громадського контролю ці реформи можуть не принести жодних позитивних результатів.

Ще в 2003 році був прийнятий закон “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Завдяки йому можна здійснювати громадський контроль за державною політикою в різних сферах господарської діяльності.

Зокрема, закон встановлює принципи державної регуляторної політики, передбачає права громадян, суб’єктів господарювання, їх об’єднань у здійсненні державної регуляторної політики, встановлює вимоги до оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій.

Закон древній, він не поширює свою дію на деякі органи державної влади, але саме він надає чимало прав громадським організаціям і кожному громадянину впливати на державну політику з регулювання різних сфер господарської діяльності.

Дію цього закону слід конкретизувати по Кабміну, органах місцевого самоврядування та органах місцевої влади. Однак невідомо, чи будуть нові закони надавати більше прав щодо реалізації громадського контролю, ніж цей.

Стаття 6 закону надала громадянам, суб’єктам господарювання, їх об’єднанням, науковим установам та консультативним дорадчим органам, створеним при органах державної влади та органах місцевого самоврядування, такі права.

Подавати в регуляторні органи пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду.

Подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь в обговореннях питань, пов’язаних з регуляторною діяльністю.

Бути залученим регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів.

Отримувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію про їх регуляторну діяльність.

Згідно зі статтею 9, кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань.

Термін, протягом якого від фізичних та юридичних осіб приймаються зауваження та пропозиції, встановлює розробник проекту регуляторного акта. Цей термін не може бути меншим, ніж один місяць з дня оприлюднення проекту.

Всі зауваження та пропозиції щодо проекту акту підлягають обов’язковому розгляду розробником цього документа. За результатами розгляду розробник повністю або частково враховує зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Отже, прав чимало. Звичайно, їх не всі можна легко реалізувати, але за це варто боротися. На практиці є норми проектів підзаконних нормативних актів, підготовлених органом державної влади з істотними недоліками.

Наприклад, фахівцям, які готували проект, не вистачило досвіду, щоб прорахувати всі правові наслідки для суб’єктів господарювання, або без необхідності, з метою “дерегуляції” підвищуються вимоги при здійсненні різних дозвільних процедур.

У таких випадках громадські об’єднання, що працюють у відповідній сфері, або окремі суб’єкти господарювання повинні негайно реагувати на проект нормативного акта: готувати свої обґрунтовані зауваження та пропозиції.

Краще своєчасно вивчати проекти нормативних актів, ніж після набрання чинності скаржитися на корупцію і шукати способи “вирішення” питання.

У законах, що регулюють окремі аспекти діяльності держави, також є можливості для здійснення громадського контролю.

Наприклад, у статті 9 Закону “Про здійснення державних закупівель” передбачено, що громадський контроль забезпечується через вільний доступ до всієї інформації про державні закупівлі, яка підлягає оприлюдненню відповідно до закону.

В Україні діє офіційний загальнодержавний веб-портал “Державні закупівлі”, але чи багато громадських об’єднань, які декларують боротьбу з корупцією, здійснюють системний аналіз інформації, яка там публікується?

Аналогічна ситуація з гарантованою законом можливістю для преси та уповноважених представників громадських об’єднань бути присутніми під час проведення процедур розкриття пропозицій конкурсних торгів.

Громадський контроль на місцевому рівні

Особливу роль у громадському контролі на місцевому рівні повинні взяти на себе місцеві засоби масової інформації, але реальність дещо інша.

Якщо в області рівня Тернопільської є два-три журналіста, які готові аналізувати діяльність місцевої влади, то це вже хороший показник, хоча і абсолютно недостатній для системного контролю. Іноді складається враження, що більшість місцевих газет основною метою своєї діяльності бачить публікацію “джинси”.

Придбавши газети, видані в один день, читач може зустріти однакові матеріали про успішну діяльність місцевих чиновників, депутатів чи службовців державного рівня. Якщо пощастить, то хоча б фотографії будуть різними.

У більшості невеликих і середніх районних центрів держави системний громадський контроль за діяльністю органів місцевої влади просто відсутній.

Інша проблема громадського контролю на місцевому рівні пов’язана з його несвоєчасністю. Наприклад, активісти починають пікети проти будівництва, коли дерева зрізані, котлован виритий, огорожа встановлена і документи готові.

Якби преса або громадські об’єднання своєчасно реагували на проекти рішень органу місцевого самоврядування, то зупинити будівництво було б значно простіше.

Відповідно до статті 59 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому законом “Про доступ до публічної інформації”.

Тобто проекти правових актів та рішень органів місцевого самоврядування оприлюднюються не пізніше, ніж за 20 робочих днів до дати їх розгляду.

Нерідкісні випадки, коли ця норма не дотримується: проект публікується за кілька днів до прийняття, або проект оприлюднюється лише частково. У цих випадках громадський контроль особливо потрібний.

Саме громадські організації мають право вимагати скасування рішення, проект якого не був своєчасно оприлюднений, оскільки сподіватися на прокуратуру марно.

Закон про місцеве самоврядування передбачає можливість здійснення громадського контролю через загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання, особистий прийом, доступ до засідань сесій, підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб.

Хоча не всі можливості, зазначені в законі, можна використовувати на практиці, однозначно в Україні є фундаментальні норми для здійснення громадського контролю в роботі органів місцевого самоврядування. Проблема в тому, що вони не використовуються професійно, системно й ефективно.

Ось закон “Про місцеві державні адміністрації” надає менше можливостей для громадського контролю, хоча стаття 41 передбачає обов’язок виносити на громадське обговорення проекти нормативних актів шляхом оприлюднення в порядку, передбаченому законом “Про доступ до публічної інформації”.

Слід звернути увагу на питання “децентралізації” та надання додаткових повноважень органам місцевої влади. Якщо це робити, то потрібно обов’язково посилити контроль за використанням таких повноважень. На законодавчому рівні слід надати додаткові інструменти для здійснення громадського контролю.

Додатковий контроль повинен стримати місцевих чиновників від зловживання повноваженнями, оскільки додаткові повноваження без застосування додаткових інструментів контролю приведуть до того, що корупція переїде в регіони.

Є закони за громадський контроль, а є й проти

Одним з найбільш важливих законів, який забезпечує здійснення громадського контролю, є закон “Про доступ до публічної інформації”. Він визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень.

Всім фронтом робіт для громадських об’єднань можна встановити контроль за дотриманням органами державної влади та місцевого самоврядування вимог статті 15 закону. Згідно з нею розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати такі дані.

Інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси – структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання.

Нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії, крім внутрішньоорганізаційних, прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення.

Порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності.

Інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник.

Інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або іншим чином впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації.

Плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань.

Розташування місць, де надаються форми і бланки установи.

Загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку.

Звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію.

Інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень.

До останньої належать їх місцезнаходження, адреси, номери засобів зв’язку, адреси сайту та електронної пошти, прізвища, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівників органу, заступників, керівників структурних та регіональних підрозділів, функції структурних та регіональних підрозділів.

Виняток – випадки, коли відомості належать до інформації з обмеженим доступом.

Також розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати розклад роботи та графік прийому громадян, вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад; перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення.

Також у відкритому доступі повинні бути перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органу, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності.

Іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлено законом.

Наприклад, якщо орган влади належним чином оприлюднить форми, зразки, правила оформлення документів, то суб’єкту господарювання значно простіше пройти певні дозвільні процедури. Відповідно, знижується рівень корупції.

Великі можливості для здійснення громадського контролю надає закон “Про звернення громадян”.

Відповідно до нього громадяни мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Цей закон зобов’язує чиновника дати відповідь на пропозицію, зауваження, клопотання чи скаргу від громадянина, а ось закону, який би зобов’язував дати відповідь на звернення громадського об’єднання, в Україні не існує.

Тому представникам громадських організацій, які реалізують своє право на громадський контроль через письмове звернення до органу державної влади, якщо таке звернення не стосується доступу до публічної інформації, слід бути готовими, що відповідь від суб’єкта владних повноважень може і не прийти.

Часто посадові особи, щоб запобігти можливості надати певну інформацію, рятуються нормами закону “Про захист персональних даних”.

Завдання цього закону – регулювання правових відносин, пов’язаних із захистом і обробкою персональних даних. Він спрямований на захист основних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в особисте життя.

Недосконалість цього закону підтверджує хоча б той факт, що з моменту набрання чинності в 2011 році до нього вже шість разів вносилися зміни, при цьому двічі – фундаментальні. Чиновники посилаються на нього, коли не хочуть розголошувати інформацію про осіб, щодо яких подається запит в межах громадського контролю.

Також варто звернути увагу на рішення Конституційного суду у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень статті 34 Конституції від 20 січня 2012 року.

Суд визнав, що інформацією про особисте та сімейне життя є будь-які відомості про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, відносини, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком інформації, що стосується здійснення особою, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави та органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Згідно з рішенням КС, така інформація про особу конфіденційна. Це рішення – надійна стіна для здійснення громадського контролю за особами, “які обіймають посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень”.

Сподіватися, що нова влада спростить захист інформації, не доводиться.

Жашківська райрада вирішила звернутися з конституційним поданням 28 жовтня 2011 року, а вже в кінці січня 2012 року КС ухвалив остаточне рішення. Тобто з урахуванням новорічних свят суд розібрався з проблемою дуже швидко.

Новій владі слід встановити на конституційному рівні обмеження на використання терміну “захист персональних даних” по місцевих і державних посадових особах та членах їх сімей. Вирішив “служити людям” – будь готовий, що громадяни проконтролюють твої доходи і витрати, а заодно – доходи і витрати твоєї родини.

Тарасова правда

Tags: , , , , , , , ,

This entry was posted on П’ятниця, листопада 20, 2015 at 13:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.