Політики.

В українській політиці відбуваються абсолютно неетичні події. Коаліція все більше перетворюється на щось, що існує тільки на папері, опозиція тихо радіє тому, що відбувається, окремі політики посилено займаються підготовкою власних проектів, і всі думають лише про перспективу дострокових виборів. А тому грають на пониження рейтингів конкурентів і при цьому намагаються втримати нинішні позиції. “Деловая столица” вирішила проаналізувати, чим зумовлена така поведінка українських політичних сил.

Стратегія Петра Порошенка

З одного боку, Президент не проти переформатування уряду з лояльним прем’єром, якого обставлять людьми Порошенка (головні кандидатури на посаду прем’єр-міністра – Володимир Гройсман та Борис Ложкін). З іншого – він не хоче позачергових виборів. Так що ставка зроблена на зниження рейтингу Арсенія Яценюка через конфлікт з Міхаїлом Саакашвілі, якому пропонують посаду віце-прем’єра з питань євроінтеграції та реформ. За задумом АП, до весни повинна скластися ситуація, за якої Яценюк буде змушений зі скандалом піти у відставку, але при цьому його фракція не вийде з коаліції. Крім того, готуються показові справи по кількох олігархах. Схема, апробована на Миколі Мартиненку, буде застосовуватися і до інших: справи будуть виноситися на міжнародний рівень – ряд бізнесменів можуть бути звинувачені іноземними державами у відмиванні коштів. Ризики того, що це насправді різко послаблює вертикаль Президента, не враховуються.

Зараз для Порошенка головне завдання – контроль над силовим блоком і судовою гілкою влади. Тут основним подразником є Арсен Аваков, який разом з Яценюком і Турчиновим почав контратаку. І поки в АП немає іншої стратегії зняття Авакова, окрім як відставка уряду. А в судовій сфері буде здійснена спроба помиритися з судовою гілкою влади: є бажання підписати якийсь пакт про примирення і ненапад.

У міжнародному плані найбільший подразник для Президента – відсутність 300 голосів за зміни до Конституції в частині децентралізації. Поки його головна надія на вплив іноземних партнерів на “Самопоміч” і Тимошенко.

Стратегія Арсенія Яценюка

Для прем’єра зараз завдання номер один – втриматися при владі максимально довго, не допустивши перевиборів. Яценюк резонно вважає, що Порошенко не хоче перевиборів, а нинішня система голосування в парламенті дає йому золоту акцію. Дійсно, прибрати Яценюка з прем’єрського крісла буде непросто. Фракція НФ після певних вагань прийняла рішення стояти монолітно, і зараз підривну роботу в ній (як зовні, так і всередині) ніхто не веде.

При цьому прем’єр готовий йти на поступки Президенту в плані косметичного ремонту Кабміну. Але Яценюк хоче залишити за собою право часткового управління фінансовою системою. Важливо відзначити, що останнім часом відбувся значний дрейф Наталії Яресько убік прем’єра: вона вважає, що Порошенко підставляє її з Податковим кодексом. Крім того, прем’єру потрібен міністр МВС і міністр юстиції (силова та дозвільна системи країни). Всі інші грошові посади він готовий віддавати, як і віддавав раніше.

Що примітно, прем’єру за великим рахунком абсолютно все одно, прийме парламент бюджет чи ні. На коррахунках держави зараз накопичено 100 млрд грн., а тому навіть якщо Верховна Рада не прийме бюджет, він зможе розповідати, як Кабмін героїчно виживає без кредиту МВФ. У міжнародному плані головні пріоритети Яценюка – зберегти образ найнадійнішого друга МВФ і грати роль людини, яку неймовірно складно замінити.

Стратегія Андрія Садового

Мер Львова очевидно грає на президентські перевибори. Його найбільша мрія – одночасні парламентські і президентські перевибори. Слід сказати, що тут у нього є союзники в АП, які те ж саме радять Порошенкові. Але при цьому фракція “Самопоміч” не хоче виходити з коаліції, хоча вона і розколота на дві частини: на групу Олега Березюка, яка грає в помірних інтелектуалів, і на групу Єгора Соболєва, що бореться за вихід з коаліції і прискорення питання перевиборів. Правда, група Соболєва знаходиться в меншості, і все, що робить сам Соболєв, так це зміцнює свій імідж головного борця з корупцією в країні.

За нашими даними, Садовий регулярно зустрічається з Порошенком (його оточенням) і Яценюком (його оточенням) і по головних питаннях з кожним з них знаходить повне порозуміння. Так що стратегія Садового-Березюка – багато шуму з нічого. Члени фракції продовжать публічно критикувати партнерів по коаліції, але, цілком імовірно, проголосують за те, проти чого досі виступали.

Єдиний важливий момент – Конституція. Виходячи з того, що мета Садового – президентські перевибори, він не може дати голоси за децентралізацію. Його стратегія в цьому плані проста – нам нав’язують невигідні умови, треба перезавантажити Мінські угоди (прийняти Мінськ-3), але вже під його керівництвом. Хоча така логіка досить ущербна: провал Конституції не веде до автоматичних перевиборів, хоча й істотно знижує вагу Порошенка на міжнародній арені. Чи може Захід натиснути на Садового? Теоретично так, але поки він не бачить рівноцінної заміни за свої голоси.

Стратегія Ігоря Коломойського

Ігор Коломойський розглядає два базові сценарії для себе і своїх політичних сил. Перший – Яценюка видавлюють з прем’єрського крісла і його фракція частково або повністю виходить з коаліції. У цьому випадку Коломойський готовий завести своїх людей і Радикальну партію назад в коаліцію в обмін на преференції в бізнесі та портфелі в уряді. Другий – якщо такий варіант не влаштує Президента, він готовий до дострокових парламентських виборів і веде дві колони: “УКРОП” і Радикальну партію. При цьому Коломойський розуміє, що його голоси, голоси “радикалів” і фракції “Відродження” можуть істотно допомогти при проходженні Конституції. Тому його 50 багнетів зараз виставлені на торги. Головне питання – що йому дасть натомість Порошенко.

Стратегія Юлії Тимошенко

У Тимошенко немає іншої стратегії, як перевибори парламенту, на президентських вона не наполягає. Більше того, вона їх боїться, бо втретє поспіль програти на президентських виборах – це вирок для політика. Її головна надія – зіграти в золоту акцію в майбутньому парламенті і теоретично поборотися за крісло прем’єра. Незважаючи на те, що вірогідність такого сценарію складає менше відсотка, вона готова спробувати.

Стратегія “Опозиційного блоку”

“Опоблок” почав цивілізоване розлучення, яке може завершитися створенням партії Рината Ахметова і партії “газовиків”. Хоча процеси йдуть дуже повільно. Екс- “регіонали” до кінця не розуміють, що їм робити далі, розкрученого лідера у них немає, а тому вони намагаються займатися тактикою виживання, відклавши стратегію на потім. Вони не готові до активних дій навіть у тих регіонах, де перемогли. Тому й створюють ситуативні союзи в різних місцевих радах і вирішують виключно економічні питання.

Стратегія “младореформаторів”

Грати власну політичну гру намагається і невелика група так званих “младореформаторів” – політиків першого покоління, що йдуть під гаслом “Старі прокралися, а ми нові і не будемо красти”. Кістяк цієї групи – Сергій Лещенко, Мустафа Найєм і ряд інших, до яких, судячи з усього, приєднається екс-міністр інфраструктури Андрій Пивоварський, який голосно вийшов з Кабміну Яценюка. Поки рано говорити про те, чи стане цей проект політичною силою всеукраїнського масштабу, хоча задатки для цього є. Головними конкурентами даного проекту будуть Садовий та Саакашвілі, якщо він піде в окреме плавання. Найближчим часом ця протопартій буде займатися розкручуванням корупційних скандалів і використовуватися насамперед Банковою для вкидання тієї чи іншої інформації.

Не виключено, що через деякий час відбудеться об’єднання ряду новітніх політичних проектів, які засвітилися на місцевих виборах (насамперед це стосується партії “Народний контроль”), з даною протопартією в новий проект. Але для цього у них поки немає навіть теоретичної економічної програми.

Деловая столица

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Середа, грудня 23, 2015 at 09:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.