29
Гру

Росія. Підсумки-2015

   Posted by: klimovy4   in Закордон, Статті

Росія.
Росія.

Якщо говорити про головні підсумки року для Росії, то, мабуть, можна відзначити два, сперечатися про які вже не доводиться, пише у жж el-murid.

Перший підсумок – путінська економічна модель зазнає очевидного краху. Сформований міф про якісь успішні та ефективні рішення, завдяки яким економіка зростала, виявився заснований виключно на факторі високих цін на нафту. Цей ресурс виявився розтриньканим і розграбованим друзями і наближеними Путіна без найменшого ефекту для економіки. Проблема імпортозаміщення, що постала в 15 році, продемонструвала, що в країні вже не залишилося жодної галузі, яка не була б критично залежною від імпортних поставок і комплектуючих. При цьому девальвація рубля вдвічі не дала того ефекту, який серйозно підбадьорив економіку в 98 і навіть остаточно – в 2008.

Економіка за півтора путінських десятиліття спростилася і деградувала. З 4 великих експортних галузей, що давали кожна більше 10% російського експорту, сьогодні залишилося дві – експорт мінеральних продуктів (40%) та експорт паливно-енергетичних товарів (39,5%). Навіть метали з 25% впали до 5 – це говорить до всього іншого про тотальні втрати традиційних російських ринків. Арабська весна мала одним зі своїх вимірів переділ європейського ринку – в першу чергу нафтогазового. З нього був викинутий спочатку Іран, тепер саме Іран будуть використовувати як інструмент для видавлювання з нього вже Росії, і саме Росію зараз прибирають з європейського ринку в усіх напрямках.

Позитивна динаміка експорту перероблених нафтопродуктів, що намітилася, видається за досягнення, але це все одно продукція все тієї ж однієї-єдиної перерозвиненої галузі. Це так як би в царській Росії експорт зерна поступово знижувався на користь експорту борошна і макухи. Звичайно, борошно в порівнянні з просто зерном більш складний товар, але на цьому перелік досягнень можна і закінчувати.

До речі, порівняння з царською Росією цілком доречно. Деградація веде до повторення пройденого – все той же монотовар, той же стискальний внутрішній ринок, така ж перекошена структура інвестицій. У царській Росії інвестиції в торговий капітал перевищували інвестиції в промисловий, першість за розвитком тримала легка промисловість. З 4,225 млрд рублів іноземних інвестицій за перші 15 років 20 століття 2 млрд становили прямі позики, при цьому 3 млрд рублів за той же період були вивезені у вигляді прибутку іноземних компаній.

При цьому царська Росія вивозила зерно в ситуації, коли своє власне село голодувало – діватися було нікуди, у світовому поділі праці Росії було міцно відведено місце постачальника зерна і більше нічого. Сьогодні точно так само жителі Росії та російська промисловість сидять на голодному пайку споживання газу та нафтопродуктів – внутрішні ціни зашкалюють, політика “рівноприбутковості”, яку ведуть нафтові та газові компанії, розглядає російський внутрішній ринок виключно з точки зору викачування з нього прибутку і тільки.

Загалом, міфи розвіялися, виявилося, що путінська модель, заснована на одному-єдиному факторі, який нам непідконтрольний, недієздатна. Мабуть, саме в 2015 році російська пропаганда перестала переконувати у величі і геніальності задумів, а перейшла на пошук ворогів, які роблять все, щоб нам стало погано жити. Вороги сплять і бачать, як би пограбувати нас з вами і приховати вкрадене на рахунках російських олігархів. Ох же негідники.

Другим головним підсумком 15 року, а можливо, і взагалі всієї путінської епохи, став остаточний фінал всієї російської політики в Україні. Він поставив хрест на головному і єдиному стратегічному проекті пострадянської номенклатури: як російської, так і тієї, яка поки ще тяжіє в силу об’єктивних причин до залишків російської економіки. Проект єдиного Євразійського простору був єдиним, заради чого можна було миритися з наявністю при владі номенклатурних злодюг. Однак цей проект був жорстко прив’язаний до участі в ньому більшості колишніх союзних республік – у всякому разі, найбільших. Відмова будь-якої з них від проекту робила його сумнівним і малоперспективним. Поразка Росії в Україні в 2013, а особливо в 2014 році остаточно оформилася в 2015. Саме цього року стало остаточно ясно, що ні за яких обставин Україна не братиме участі ні в якому інтеграційному проекті на пострадянському просторі.

Можна скільки завгодно і до хрипу міркувати – здав-не здав Путін Донбас. І на яких умовах він увійде назад під Україну. Можна злословити і робити ставки – коли Україна розвалиться. Можна шипіти і плюватися в злобі на Україну, як це роблять втікачі-укроемігранти. Можна – але ніякого практичного сенсу це не має. Україна пішла – і швидше за все, назавжди. Виживе вона, розпадеться, трансформується – по суті, це вже суто перпендикулярне питання в порівнянні з головним: Проект ЄАЕС накрився. Без України він – порожнє місце. Без України його вага недостатня для протидії конкуруючим проектам: європейському, китайському і вже тим більше відразу двом американським. Тепер члени так і не народженої ЄАЕС будуть розбігатися – спочатку неявно, потім – цілком відкрито. Власне, вже зараз цей рух очевидний: буквально днями Киргизія повідомила, що не вважає Росію здатною фінансувати два проекти загальною вартістю 3 млрд доларів, а тому буде самостійно шукати нових партнерів.

Якщо для Росії 3 млрд доларів є проблемою, то тепер неминуче почнуть сипатися й інші проекти – по наростаючій. А значить – на її місце будуть приходити інші. Китай, араби, європейці.

Втрата ЄАЕС стане кінцем і інших інтеграційних проектів – в першу чергу оборонних. Росія залишається без союзників – власне, після Криму і так стало зрозуміло, що союзники дуже обережно підходять до процесу спілкування з російським керівництвом, що збожеволіло. Будь-який розвиток подій навколо Криму, який би призвів до однозначного та остаточного результату був би сприйнятий з розумінням. Росія могла визнати незалежність Криму, як визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії. Росія могла розвісити хунту вздовж Хрещатика й отримати від Януковича згоду на приєднання Криму до Росії. Але Кремль прийняв найтупіше з усіх можливих рішення – приєднав, але так, щоб у всіх залишилися питання. Ну хто в здоровому глузді буде мати справу з такими недоумками? Ніхто й не хоче. Просто змушені – поки що. Якийсь час.

Втрата перспектив і стратегічний глухий кут – це ще один головний підсумок 15 року. Цього року він остаточно оформився і набув закінченого вигляду.

Все інше – війна на Донбасі, війна в Сирії, можливе зіткнення з Туреччиною, дуже хитка ситуація в Середній Азії – все це теж дуже важливо, але швидше за все, стане в тому чи іншому вигляді підсумком вже наступного року. Щось – остаточним, щось проміжним. Але поки ці кризи продовжують розвиватися, і знайдуть своє вирішення пізніше.

Росія зробила перший крок до власного розпаду. Втрата мети існування – цілком серйозна підстава для того, щоб робити подібне твердження. Я вже наводив визначення Глазичева: що таке програма, план, проект, стратегія. Стратегія відповідає на питання: “Навіщо?” Російська номенклатура не може відповісти на це питання після краху ЄАЕС. У неї немає відповіді. Та й не може бути. Її повинні давати інші – у цих питати вже марно. Як політики, вони вже померли, хоча начебто щось говорять і навіть роблять. І, на жаль, тепер вони будуть вбивати країну – тому, що нежить ні до чого більше не здатна.

el-murid

Tags: , , , , , , , ,

This entry was posted on Вівторок, грудня 29, 2015 at 11:00 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.