Наука.
Наука.

Опубліковано масштабне дослідження ЮНЕСКО “Доповідь з науки: на шляху до 2030 року”. Його аналізує Кот Шредингера. Такі документи готують раз на п’ять років – щоб зосередитися на довгострокових тенденціях, а не на короткострокових щорічних коливаннях, що маскують головні тренди. Над доповіддю працювали вчені з усього світу, наприклад, над частиною про Росію – фахівці з НДУ ВШЕ.

Документ починається з визнання того факту, що реальна наука – це не “сферичний кінь у вакуумі”, вона повинна вести планету до процвітання, але розвивається під впливом економічних криз, соціальних катастроф, екологічних загроз, політичних конфліктів…

Головні висновки доповіді радше вселяють оптимізм. Вкладення в науку, число дослідників і наукових робіт зростають значно швидше від економіки. Уряди більшості країн світу, як багатих, так і бідних, усвідомлюють, що кращий спосіб стимулювати довгострокове зростання ВВП, рівня життя і всього того, що називають цивілізацією, – зробити ставку на розвиток науки, технологій та інновацій.

– Доповідь показує, що наукові дослідження – це прискорювач економічного розвитку і ключова умова побудови більш стійких і екологічно благополучних товариств, – говорить генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова.

Згадуваний у назві доповіді “шлях до 2030 року” – відсилання до нещодавно прийнятого ООН програмного документа “Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Це проект побудови процвітаючого і вільного суспільства, заснованого на гармонійному поєднанні соціально-економічного та екологічного аспектів розвитку.

Втім, як визнають автори, “вироблення успішної національної політики в галузі науки та інновацій являє собою досить нелегку справу”. Щоб досягти успіху, потрібно тиснути одночасно на кілька педалей: освіту, фундаментальні дослідження, розробку технологій, приватні інвестиції в науку та інновації. Криза 2008-2012 років, що спустошила державні бюджети багатьох розвинених країн, зробила це завдання ще важчим.

Тренд 1. У науку вкладають все більше грошей
І все-таки цивілізація прагне швидше просуватися шляхом технологічної еволюції. Інвестиції в науку з кожним роком зростають – як в абсолютному, так і у відносному вираженні. Незважаючи на кризу, з 2007 по 2013 рік зростання витрат на науку в світі склало 30,7%, обігнавши зростання глобального ВВП (20%). Особливо швидко нарощують свою частку в цих вкладеннях країни Південно-Східної Азії, що стрімко розвиваються – з 29 до 37%, все більше вкладають Бразилія, Індія, Туреччина.

Майже третину світових витрат на науку беруть на себе США, по п’ятій частині у Китаю і ЄС, десяту частину вносить Японія. Решта світу, в якому живуть дві третини людства, оплачує менше чверті наших сукупних витрат на дослідження. Частка Росії у світовому науковому бюджеті і зовсім скромна – 1,7%, причому вона знижується: у 2008 році було 2%.

У 2013 році Росія витратила на науку 40,7 млрд доларів, тобто приблизно в 10 разів менше, ніж лідер рейтингу – США. Це становить 1,13% ВВП країни, що відкидає РФ за цим показником на 25-е місце у світі. Найбільшу частку своїх доходів вкладає Ізраїль – 4,21% ВВП, а швидше за все цей показник в останні роки зростає у Китаю. Частку відповідних витрат істотно збільшили також Німеччина, США, Бразилія і Туреччина.

Навіть країни Африки все частіше роблять ставку на дослідження та інновації, намагаючись вибратися з пастки бідності. Адже без інвестицій в науку, інновації та підготовку кваліфікованих працівників неможлива диверсифікація економіки та розвиток сучасної інфраструктури: лікарень, шкіл, зв’язку, доріг… Наприклад, Кенія, незважаючи на кризу, збільшила витрати на науку з 0,36% ВВП у 2007 році до 0,79% в 2010-му.

Ще один важливий чинник, що примушує людство вкладати більше ресурсів у науково-технічні дослідження, – це екологічні кризи природного та антропогенного характеру. Але буває й так, що техногенні катастрофи підривають довіру суспільства до науки, як це сталося в Японії після катастрофи на атомній електростанції “Фукусіма”.

Тренд 2. Зростання ролі приватного бізнесу в науці
П’ятирічка 2009-2014 в доповіді характеризується як важкий перехідний період, що почався з глобальної фінансової кризи 2008 року. Навіть багатим державам довелося урізати витрати – так, в США адміністрація Обами зробила інвестиції в дослідження зміни клімату, енергетику та охорону здоров’я одним зі своїх пріоритетів, однак ця стратегія зростання багато в чому суперечила установці Конгресу на скорочення дефіциту федерального бюджету.

У Китаї поставили під сумнів вже затверджену стратегію переходу від зростання з орієнтацією на експорт до зростання, що спирається на внутрішнє споживання. Державні асигнування на наукові дослідження залишилися на рівні колишніх років або навіть скоротилися.

Чому ж тоді виросли, і досить суттєво, інвестиції в науку? Справу врятували приватники. Одна з головних тенденцій останніх років – різке зростання недержавних інвестицій. Згадаймо, наприклад, Apple, що створила в ці роки ринок планшетів слідом за нею ж створеним ринком смартфонів, або Google, яка вкладає в наукові дослідження і конструкторські розробки більше, ніж багато великих держав, або такі компанії Ілона Маска, як SpaceX, що відкрила еру приватної космонавтики, і Tesla Motors, яка зробила електромобілі престижним і затребуваним продуктом.

Сучасні досягнення в галузі генетики та біотехнології теж значною мірою є результатом зусиль приватних фірм. Але тут виникає й проблема: приватні фірми прагнуть зберегти монополію на свої розробки, що, звичайно, зовсім не сприяє справі прогресу (є, звичайно, і яскраві винятки – той же Ілон Маск викладає у відкритий доступ патенти, пов’язані з виробництвом електромобілів, щоб стимулювати розвиток ринку).

Таким чином, в Канаді, Італії, Великобританії, Франції, Австралії інвестиції приватного сектора компенсували досить істотне зниження або навіть заморозку державних витрат на науку. При цьому в доповіді наголошується, що в Росії, Бразилії та інших країнах, що розвиваються, наукові результати далеко не завжди вдається конвертувати в прикладні розробки, а інновації часто не приносять прибуток. Як наслідок, підтримка науки з боку приватних інвесторів у Росії виражена набагато слабше, ніж в інших країнах.

Ще одна проблема, пов’язана зі збільшенням частки приватного капіталу в науці, полягає в тому, що бізнес вкладається в основному в прикладні галузі, і це на тлі скорочення держбюджетів на фундаментальні дослідження, фінансування яких зменшилося з 26 до 17% від загальної суми, що виділяється державою.

З одного боку, звичайно, добре, що світова наука все більше фокусується на вирішенні завдань, що стоять перед людством, а це голод, кліматичні зміни, енергетичні проблеми. Але автори доповіді б’ють на сполох – адже фундаментальні дослідження генерують знання, без яких не було б і прикладних областей. Крім того, рівень розвитку фундаментальної науки тісно пов’язаний з якістю університетської освіти: без цього неможливо підготувати хороших вчених.

Тренд 3. Наука стає все більш масовою
У 2013 році на планеті працювало 7,8 млн вчених – на 20% більше, ніж у 2007-му. Зростання на 20% за п’ять років – це дуже багато, при таких темпах в кожному поколінні кількість вчених буде подвоюватися. За словами деяких експертів, велика частина вчених, що коли-небудь працювали, живе в наш час.

Більшість з них працює в Євросоюзі, Китаї та США. У Росії в 2013 році налічувалося 440,6 тис. наукових співробітників – у порівнянні з 2007-м частка у світовому дослідницькому співтоваристві знизилася з 7,3 до 5,7%. А за таким показником, як кількість вчених на душу населення, всіх знову-таки обганяє Ізраїль: на тисячу мешканців там припадає вісім вчених (у Росії – троє).

При цьому число наукових статей зростає ще швидше: у порівнянні з 2008 роком їх стало більше на 23%. У Китаї, що швидко перетворюється на третю наукову наддержаву поряд зі США та ЄС, кількість публікацій за п’ять років зросла вдвічі, а за десять років вони підвищили свою частку у всесвітньому банку наукових статей з 5 до 20%. На жаль, частка Росії з 2008 по 2013 рік знизилася з 2,7 до 2,3%. Російське наукове співтовариство публікує в десять разів менше статей, ніж американське або китайське, вони лише на частки відсотка обганяють Іран і Туреччину (але в цих країнах число публікацій швидко зростає, особливо в Ірані). А ще менше російські роботи цитують – індекс цитованості російських вчених складає всього 0,51 при середньому показнику 1,02 в країнах G20. Зараз російська влада батогом і пряником намагається збільшити кількість наукових публікацій. Але на статистику ЮНЕСКО їх зусилля поки не вплинули.

У США з майже двох мільйонів наукових статей, опублікованих з 2008 по 2014 рік, більше половини присвячені біомедицині (33% – дослідженням у галузі медицини, 25% – біології). У країнах Євросоюзу домінування біомедицини проявляється ще яскравіше – тут на неї припадає приблизно 58% всіх публікацій. У Росії картина дещо інша: за інерцією основна частина статей пишеться з хімії (22%) та фізики (32%), традиційно сильні науки про Землю і математика, а на біологію та медицину залишається лише 16% публікацій.

Треба зауважити, що ще швидше від вчених і їх публікацій розмножуються дані, які вони вивчають. У доповіді наголошується, що завдяки розвитку інформаційних технологій і легкості створення колаборацій наука буквально захлинається у величезній кількості доступних даних, для яких часом просто не встигають створити адекватні інструменти аналізу.

Тренд 4. Глобалізація науки та освіти
Інтернет продовжує змінювати світ, у тому числі і науку – вона стає все більш глобальною і відкритою, приходячи в протиріччя із закритими кордонами держав.

Ключовим елементом сучасних досліджень стає легкість створення наукових колаборацій з колегами по всьому світу. Інше найважливіше завоювання, що не стало, правда, єдино можливою нормою, – відкритий доступ до публікацій і даних, що містяться в них. Завдяки доступності онлайнових навчальних курсів від нових університетських консорціумів все більш масовою стає так звана відкрита освіта. Іншими словами, академічні дослідження і вища освіта швидко інтернаціоналізуються, що чинить серйозний вплив на відповідні традиційні національні системи.

Науковців стало не просто набагато більше – вони стали набагато мобільнішими. Незважаючи на розвиток інтернету і поширення онлайн-платформ, отримавши докторський ступінь, вчені починають відчувати потребу в зміні місць. “Мабуть, це одна з найбільш значущих тенденцій поточного періоду”, – зазначають автори доповіді.

Незважаючи на популярність онлайн-освіти, неухильно зростає роль університетів – їх діяльність набуває все більш глобального масштабу завдяки небувалій мобільності студентів та міжнародному співробітництву. Частіше за інших за кордоном навчаються студенти з арабських держав, Центральної Азії, країн Чорної Африки та Західної Європи. За знаннями вони їдуть, як і раніше, насамперед у Європу і Північну Америку. Сполучені Штати приймають половину всіх іноземних студентів світу.

Цікаво, що більше половини випускників вузів в сьогоднішньому світі – це жінки, але серед науковців їх менше третини. Наукові дослідження – все ще переважно чоловічий світ. Крім того, жінки-вчені мають менший, ніж чоловіки, доступ до фінансування і гірше представлені в престижних університетах. Їх, як і раніше, порівняно мало і на відповідальних постах – як в адміністративних радах, так і на чолі університетів.

Найбільше вчених-жінок в Південно-Східній Європі (49%), країнах Карибського басейну, Центральної Азії та Латинській Америці (44%). Треба відзначити, що в арабських державах їх 37%, і це більше, ніж в Європейському союзі (33%).

Кот Шредингера

Tags: , , , , , ,

This entry was posted on п’ятниця, січня 22, 2016 at 11:00 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.