Smart Cities.

Потреба українського суспільства в розвитку і позитивних змінах сьогодні висока, як ніколи. Разом з тим, потенціал для розвитку, поки що проглядається лише на місцевому рівні, що цілком зрозуміло. На відміну від високої невизначеності “нагорі” (постійні очікування змін в уряді, позачергових парламентських виборів і т.п.), на місцях ситуація здається відносно стабільною і передбачуваною, пише vectornews.

Крім того, зовсім недавно, крім досвідчених і перевірених часом керівників у місцеву владу прийшло багато нових захоплених, професійних і порядних людей. Попереду у них 5 років в умовах реформи децентралізації влади і, майже напевно, поява нових можливостей зі створення і використання сучасних інноваційних механізмів розвитку територій. У той же час, скористатися цими можливостями поки не дуже просто. І справа не тільки в складності створення (адаптації) і запровадження нових механізмів міського розвитку в умовах України. Процес гальмується відсутністю консолідуючих позицій з питань, які мають стратегічний для розвитку територій характер. Політична конкуренція дуже висока. У підсумку, у багатьох містах мери не можуть спертися на місцеві ради, що складаються з представників різних партій, які конфліктують між собою, зі значними відмінностями в політичних цілях, світогляді і настроях. Склад місцевих рад різнорідний і за життєвим досвідом, і за кваліфікацією депутатів. Становище ускладнюється тим, що “нові обличчя”, налаштовані на зміни, як правило, вперше стикаються з необхідністю планування місцевого розвитку та ще поки не дуже розуміють всю складність поставлених перед ними завдань. Недооцінюють вони і можливості “затятих бюрократів” у владі, які дуже технічно можуть зупинити або істотно загальмувати будь-яке реформаторське рішення. Додамо сюди недовіру населення і до влади, і до бізнесу, а також політичну нестабільність – і стане зрозуміло: в подібній ситуації створення єдиної команди, орієнтованої на створення і реалізацію стратегії розвитку міста, – архіскладне завдання навіть за наявності ентузіастів в місцевих радах.

Але навіть у такій ситуації сьогодні вже не можна просто плисти за течією, зосередившись на вирішенні постійно як “з неба падаючих” проблем. Потрібні амбітні стратегічні програми, реалізація яких дозволить реально поліпшити умови проживання та можливості для ведення бізнесу в містах України. Тільки такого роду завдання зможуть консолідувати територіальну громаду і політиків, забезпечити основу для підвищення ефективності місцевої влади. Одним із таких завдань могла б стати трансформація міст (населених пунктів) в “відкриті, безпечні, комфортні для проживання і стійкі”, так звані “Smart Cities” (Розумні Міста).

Концепція Розумних міст активно розвивається у світі. Сьогодні говорити про “Smart Cities” і стратегії їх створення стало модним в Україні. Особливо ця ідея припала до смаку представникам інформаційного співтовариства, які відразу побачили в ній можливості для докладання своїх знань і компетенцій. Як наслідок, більшість стратегій створення Розумних міст в нашій країні крутиться навколо інформаційних та комп’ютерних технологій (ІКТ). Безумовно, ці технології надзвичайно важливі, у тому числі в контексті створення Розумних міст. Вони дозволяють забезпечити підвищення продуктивності та ефективності діяльності міської влади, посилюють і спрощують комунікацію влади з суспільством. Не випадково Розумні міста завжди характеризуються високим рівнем використання ІКТ. Але ці технології все ж є лише одним з інструментів побудови Розумного міста. Для того, щоб стати таким в тому розумінні, яке вкладається в це поняття в світі, за основу потрібно взяти зовсім інші питання.

Концепція “Smart and Sustainable Cities”
Концепція побудови Розумних міст виникла не сьогодні. Причина її появи – стрімке зростання населення міст і, особливо, в країнах, що розвиваються. За інформацією Європейської Економічної Комісії ООНН (ЄЕК ООН) вже сьогодні в містах проживає більше 54% населення планети, в них виробляється 60% світового ВВП, споживається 45% всієї енергії, акумулюється 40% всіх викидів СО2. Кількість міст, населення яких складає більше 5 млн. людей, вже перевищила 60 і більше ¾ з них розташовані в країнах, що розвиваються. За прогнозами СІТІ-груп, до 2025 року число таких міст наблизиться до цифри 75, і 58 з них будуть знаходитися в країнах, що розвиваються.

Зростання міського населення неминуче призводить до серйозних проблем в управлінні: все складніше стає організувати транспортне обслуговування, енерго-, тепло-, водопостачання, поводження з побутовими та іншими відходами, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо. Критично важливою стає якість управління містами і їх розвитком, і особливо це відчувається в країнах, що розвиваються, внаслідок відсутності у них необхідного досвіду, фінансових ресурсів і кваліфікації. Традиційно в таких країнах керованість міст “поліпшується” за рахунок збільшення апарату управління і, відповідно, витрат на його утримання. А далі, як правильно зазначив відомий російський вчений Нікіта Моїсеєв, “апарат управління будь-якої організаційної структури, переступивши деякий рубіж своїй складності, починає “працювати на себе”, ігноруючи свої обов’язки. Проблеми його власної стабільності, власного гомеостазу стають визначальними серед безлічі критеріїв його функціонування… Система в цілому стає некерованою, виникає системна криза”. На виході маємо погіршення навколишнього середовища, зниження комфорту проживання, стреси і незадоволеність жителів, підвищення рівня їх захворюваності тощо, що тільки віддаляє нас від мети побудови Розумного міста. Та й взагалі це тупиковий шлях.

Оскільки подібні підходи до оптимізації системи управління містами широко поширені в країнах, що розвиваються, завдання створення та впровадження нових інноваційних механізмів побудови відкритих, безпечних, життєздатних і стійких населених пунктів набула глобального характеру. Вже кілька десятиліть вона знаходиться в центрі уваги багатьох міжнародних організацій, зокрема ЄЕК ООН. За цей час “концепція Розумних міст” трансформувалася в “концепцію Розумних і Стійких міст”, підкресливши тим самим необхідність застосування для розвитку населених пунктів стратегічних і комплексних підходів, орієнтованих на потреби не тільки нинішнього, а й майбутнього поколінь. А у вересні цього року завдання трансформації міст в Розумні і Стійкі увійшла в сімнадцять Цілей Сталого Розвитку, затверджених Організацією Об’єднаних Націй в рамках Стратегії Сталого Розвитку до 2030 року.

Які ж завдання поставлені ООН для реалізації мети “забезпечення відкритості, безпеки, життєздатності і стійкості міст і населених пунктів” і, відповідно, яким чином можна зрозуміти – чи стало місто Розумним і Стійким?

Згідно з баченням ООН, місто, що вважається “Розумним і Стійким”, повинно мати:
– Доступ до нормального, безпечного і прийнятного за ціною житла і основних послуг з його обслуговування для всіх;
– Доступ до безпечних, прийнятних за ціною, доступних, безпечних і стійких транспортних систем, в тому числі до громадського транспорту, комфортного для дітей, інвалідів і літніх людей;
– Сприятливе навколишнє середовище і, насамперед, висока якість повітря та ефективна система утилізації відходів;
– Доступ для всіх до безпечних, зелених зон і громадських місць відпочинку;
– Позитивні економічні, соціальні та екологічні зв’язки між міськими, приміськими і сільськими районами;
– Практику дбайливого ставлення до світової культурної і природної спадщини;
– Систему комплексного та сталого планування міста та міського управління;
– Прийняті і реалізовані комплексні стратегії і плани, спрямовані на забезпечення ефективного використання ресурсів, пом’якшення наслідків зміни клімату, стійкість до стихійних лих.

Як бачимо, всі перераховані вище завдання спрямовані на створення комфортних умов проживання та забезпечення високої якості життя в містах не тільки сьогодні, але і на тривалу перспективу, що є найважливішим свідченням стійкості розвитку. І основою для вирішення завдання побудови Розумного і Сталого міста є поліпшення системи стратегічного планування та управління змінами. Інформаційні та комп’ютерні технології зможуть допомогти більш ефективно вирішити деякі з перерахованих завдань, підвищити продуктивність і відкритість діяльності місцевої влади, спростити організацію взаємодії по осі “влада – бізнес – суспільство”. Але для того, щоб ефективно використовувати ІКТ, місцева влада повинна сформулювати конкретні цілі, які їй потрібно вирішити для “трансформації” міста в стан “Розумне і Стійке”. Кожна така мета повинна бути вимірювана конкретними індикаторами: економічними, екологічними, соціально-культурними. Необхідно також спланувати, яким чином і в наслідок яких змін ці цілі можуть бути досягнуті.

І якщо цільові індикатори, скажімо на 2030 рік, можуть бути ідентичними для різних міст в одній країні, або навіть різних, але близьких за рівнем розвитку країнах, то методи їх досягнення, а також пріоритетність завдань зі створення Розумного і Сталого Міста для різних населених пунктів досить сильно відрізняються.

По-перше, стартові показники за індикаторами “розуму і стійкості” у різних містах можуть бути дуже різними і це не може не відбитися на пріоритетах.

По-друге, різні міста мають різні можливості (фінансові, управлінські, інституційні) для вирішення завдань в рамках побудови Розумних і Стійких міст. Та й вартість вирішення цих завдань може істотно відрізнятися для різних населених пунктів.

Важливо також зазначити, що Розумне і Стійке місто не може відбутися без створення (модернізації) відповідної інфраструктури (енергетичної, транспортної, житлової, комунальної, соціальної, культурної). Тобто, стратегії міського розвитку повинні бути підкріплені міськими інфраструктурними планами, що складаються з конкретних проектів зі створення (модернізації) та експлуатації інфраструктурних об’єктів. Кожен такий проект повинен бути оцінений з точки зору вартості його реалізації, можливих джерел і форм фінансування, його впливу на досягнення відповідних індикаторів, а також соціальної, бюджетної, екологічної та економічної ефективності. І вже на цій основі повинні бути збудовані пріоритети щодо реалізації проектів міського інфраструктурного плану. Без цього стратегія побудови Розумного і Сталого міста носитиме декларативний характер і залишиться лише “красивою книжкою”, яка ніколи не буде втілена в життя. Подібних прикладів в Україні чимало.

Розумні міста та інституційне середовище
Чи може трансформація міста в Розумне і Стійке відбутися в рамках існуючого інституційного середовища управління містами в нашій країні? Скоріше ні, ніж так. Якщо ми сьогодні подивимося на сайти міст, навіть великих і тих, що заявили про свій намір трансформуватися в Розумні, то побачимо, що їх структура управління абсолютно не пристосована до вирішення цього складного та амбітного завдання. Сьогодні управління містами здійснюється за галузевим принципом: заступники мерів, що відповідають за фінанси, транспорт, ЖКГ тощо, реалізують свої не надто пов’язані один з одним плани. Органу та керівника високого рівня, відповідального за стратегічний розвиток міста в комплексі, починаючи з розробки програми і закінчуючи інформуванням суспільства про результати її реалізації, у містах не існує. А, отже, кожне місто має обмежений ресурс, і фінансовий, і організаційний, і професійний, який повинен бути максимально ефективно використаний для створення і реалізації міської стратегії розвитку.

В жодному з міст не існує активно задіяної у плануванні та реалізації програми стратегічного розвитку міста незалежної аналітичної (наукової) інституції, яка спільно з міським керівництвом “тримає руку на пульсі” стратегії розвитку території, вивчає і своєчасно впроваджує нові інноваційні механізми, готує рекомендації з коригування планів реалізації міської стратегії, відстежує настрої городян і проводить громадські обговорення щодо найбільш проблемних питань. Принаймні, на жодному з офіційних сайтів міст інформації про такі інституції не було виявлено. Разом з тим, світовий досвід свідчить, що без єдиного координуючого центру, який взяв на себе авторство і відповідальність за реалізацію подібної програми, а також без глибокої залученості в цей процес висококваліфікованих аналітичних структур, наївно розраховувати на успіх у такій складній справі, як реалізація стратегії створення Розумного і Сталого міста.

Прийнятим цього року Законом “Про основи державної регіональної політики” передбачено створення Агенцій регіонального розвитку, що, безумовно, є позитивним в контексті посилення інституційної спроможності місцевої влади. Але цей Закон передбачає створення таких агентств на базі обласних адміністрацій. Звичайно ж, такі структури можуть бути корисними і на рівні областей, але для міст такі агентства набагато важливіші. І ніщо не заважає створювати їх, навіть якщо це не передбачено законами.

Механізми реалізації міських стратегій
Стратегія розвитку міста, міський інфраструктурний план і розвинена інституціональна інфраструктура – базис для трансформації міста в Розумне і Стійке. Але без механізмів реалізації інфраструктурного плану навряд чи вийде досягти поставленої мети в осяжному майбутньому. Саме відсутність джерел фінансування та робочих механізмів залучення фінансових ресурсів є каменем спотикання для реалізації в Україні багатьох прогресивних ініціатив: у тому числі – стратегій розвитку міст.

Які джерела фінансування сьогодні доступні в Україні? Це бюджетне фінансування, зокрема в рамках Державного фонду регіонального розвитку; залучення запозичень від міжнародних фінансових інститутів та державно-приватне партнерство. На наш погляд, в добре структурованій стратегії розвитку міста має бути передбачено використання всіх цих джерел фінансування. Проте слід розуміти, що в сформованих в Україні умовах розраховувати на те, що стратегію розвитку міста можна реалізувати тільки за рахунок перших двох позицій навряд чи можливо. Бюджетне фінансування дуже обмежене і, головне, на сьогодні неможливо спрогнозувати його доступність навіть на кілька років (чергове прийняття Державного бюджету 2016 це красномовно підтвердило). Тому бюджетні кошти реально використовувати лише для “швидких” у реалізації та окупності і, як правило, невеликих проектів. Що стосується залучення коштів МФО, то це більш прогнозований і стабільний процес, але вимагає часу і, що дуже важливо, необхідного кадрового потенціалу публічної влади, її високої інституційної спроможності з управління складними проектами. Орієнтація на це джерело фінансування дозволяє реалізовувати довгострокові і більш масштабні проекти, але, знову ж таки, не зможе повною мірою покрити існуючі потреби територіальної громади у створенні сучасної ефективної інфраструктури.

Серйозні фінансові ресурси для розвитку територій можуть бути залучені в разі використання механізмів державно-приватного партнерства (ДПП). Світовий досвід це підтверджує. Разом з тим, підготовка та реалізація проектів ДПП – дуже не простий і теж не швидкий процес. Він вимагає високої кваліфікації публічної влади і розвиненого інституційного середовища. Але при цьому володіє досить значними перевагами. По-перше, в рамках реалізації проектів ДПП можна залучити в інфраструктуру не тільки додаткові фінансові ресурси, а й компетенції приватного бізнесу, важливі для розвитку території. Крім того, правильно структуровані ДПП більш ефективні, ніж традиційні державні інвестиції – в них діяльність приватного бізнесу оцінюється за досягнутими результатами, наприклад, за надійністю і якістю послуг, що надаються з використанням інфраструктурного об’єкта на тривалу перспективу, а не за обсягом вкладених інвестицій.

vectornews

Tags: , , , ,

This entry was posted on Четвер, січня 28, 2016 at 07:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.