Цай Інвень.

Цай Інвень.

Найважливішою подією цієї суботи стали президентські і парламентські вибори на Тайвані, пише Народный Корреспондент.

Несподіванкою їх результати не стали: перемога прихильників незалежності острівної держави, Демократичної прогресивної партії (ДПП), над пропекінським Гоміньданом передвіщалася аналітиками вже давно. Фактично мова йде про повну зміну зовнішньополітичних пріоритетів. Якщо нинішній президент Ма Інцзю проводив лінію на тісну інтеграцію з материковим Китаєм, то обрана новим президентом Цай Інвень (вступає на посаду 20 травня) є стійким прихильником зближення зы США, а також істотного збільшення військових витрат.

Іншими словами, якщо Гоміньдан був налаштований на поетапну, але все ж капітуляцію перед КНР, то ДПП однозначно бере курс на те, щоб завоювати незалежність. Якщо буде потрібно, то збройним шляхом. У парламенті перемога опозиції настільки ж переконлива. Із загального числа 113 місць ДПП отримує 68, Гоміньдан – 35, інші партії та незалежні кандидати в цілому ділять між собою 9 місць. Символічно, але перемога ДПП відбулася в той же самий день, коли лідер сусідньої КНР Сі Цзіньпін дав старт роботі Азіатського банку інфраструктурних інвестицій.

За великим рахунком, програш Гоміньдану на виборах був очевидний давно. На Тайвані виросло вже кілька поколінь громадян, які вважають континентального побратима оплотом авторитаризму, корупції та відсталості, а протести в Гонконзі і масштабна антикорупційна кампанія в КНР лише грають на руку цим настроям. Локомотивом неприйняття цінностей материкового Китаю є молодь, орієнтована на американську, японську і південнокорейську поп-культуру і місцевий націоналізм, а в цілому возз’єднання з континентом зараз підтримує лише п’ята частина населення.

Обраний президент Цай Інвень вже позначила свої перші кроки: вставши біля керма, вона почне розривати зв’язки з материком (економічні, політичні та культурні). Також з великою часткою ймовірності можна прогнозувати переслідування лідерів Гоміньдану у справах, пов’язаних з корупцією.

Продовжиться і зміцнення збройних сил, яке не припинялося і при Гоміньдані. Зокрема, за інформацією ЗМІ, розглядається можливість придбання списаних американських літаків AV-8 Harrier, а з 2016 року у війська почнуть надходити комплекси ППО власного виробництва Sky Bow III. Але все це сущі дрібниці порівняно з масштабним переозброєнням, яке запланувала ДПП. Конкретні зразки і загальне число наміченого до придбання поки не оголошується, але ясно, що основний прибуток отримають саме американські військово-промислові концерни, меншою мірою – європейські і японські.

Задум прихильників відділення від Китаю очевидний: без війни від Пекіна не піти. З 2005 року в КНР діє закон про протидію сепаратизму, який передбачає, в тому числі і негайне застосування військової сили в разі проголошення Тайванем незалежності або при створенні умов, які цю незалежність забезпечать – референдум, випробування власної ядерної зброї і т. д. Послідовно зміцнюються армія, флот і ВПС. За кількістю кораблів і літаків Пекін вже давно перегнав Тайбей, але набагато небезпечніше для острова скорочення якісного відставання. З особливою тривогою на Тайвані спостерігають за китайською авіаносною програмою і будівництвом новітніх есмінців типу 052D і 055 DDG. Ясно, що якщо тенденція збережеться, то Пекін після 2020 року вже реально зможе організувати ефективну морську блокаду бунтівних островів. Так що військова та геополітична реальність підштовхуватиме Тайбей до ескалації саме в найближчі роки, коли США ще сильні на морі, а Китай, навпаки, недостатньо впевнено почувається за межами прибережної зони.

Прихід до влади на Тайвані ДПП змінює всю конфігурацію на Далекому Сході у бік США і, частково, Японії. Якщо при Гоміньдані Вашингтон і Токіо розглядали Тайбей як область, що за замовчуванням дрейфує під КНР, то тепер все змінюється і виникає своєрідний “перший рубіж оборони”, який можна постачати озброєннями, природно, за рахунок клієнта. Чим більше протримається такий “перший рубіж”, тим легше буде іншим гравцям, коли вони, нарешті, вступлять у бійку. Оплачувати це свято хаосу Тайваню є чим: за даними на жовтень 2015 року Китайська Республіка числиться на 11-му місці в списку власників облігацій Казначейства США з $178 млрд.

Є сенс нагадати і про ядерну зброю. У 1968 році представники Тайваню підписали Договір про її нерозповсюдження, однак три роки потому Китайська Республіка була виключена з ООН, так що формальних приводів дотримуватися Договору більше не було. Тоді ж уряд Тайваню постарався обмежити роботу МАГАТЕ, однак Агентство швидко виявило, що атомна програма острівної держави носить далеко не мирний характер. Під тиском Вашингтона розробки в цій галузі згорнули в 1976 році, але на початку 1980-х років Тайвань повернувся до власної ядерної програми, яка цього разу здійснювалася в обстановці значно більшої секретності. До створення власної бомби залишалося не більше року, коли несподівано втік в Штати полковник Чан Сянь І і розголосив тайванські атомні секрети, після чого тодішній глава Генштабу Китайської Республіки Хао Боцунь змушений був визнати факт розробки ядерної зброї. Програма знову була згорнута лише під тиском США фактично на фінальному етапі. На даний момент військових ядерних розробок на островах Китайської Республіки не ведуть, або, у всякому разі, про такі нічого не відомо. Функціонують лише три цивільні АЕС, будівництво четвертої зупинено. Проте новий президент Цай Інвень може повернутися до ядерної теми вже на принципово іншому технологічному рівні.

Інша важлива зміна сталася на Тайвані – внутрішньополітично вже в самій Китайській Народній Республіці. Китай неоднорідна держава. Мовні, культурні та економічні відмінності між регіонами тут великі, особливо на півдні. До цих пір в масовій свідомості було відчуття, що йде збирання китайських земель під дахом єдиної держави з центром в Пекіні – і політика Гоміньдану, який здійснював інтеграцію Тайваню в загальний економічний простір, сприяла підтримці цього духу. Але тепер, коли об’єднанню з’являється реальна альтернатива, колишні ілюзії руйнуються. У національних меншин і регіональних (у тому числі сепаратистських) рухів за автономію виникає негласний заступник і приклад для наслідування. Сам факт безкарної появи відверто антипекінської сили на просторі “єдиного Китаю” множить на нуль авторитет як влади КНР в цілому, так конкретно Сі Цзіньпіна. Саме існування Цай Інвень на президентському посту Тайваню, не кажучи вже про конкретні результати її майбутньої діяльності, вже є дестабілізуючим фактором на всьому просторі від мегаполісів Гуандуна до пісків Синьцзяна. Враховуючи, що КНР знаходиться перед обличчям всеосяжних викликів (структурна перебудова економіки і боротьба з корупцією на всіх рівнях), навіть невеликий поштовх ззовні може вивести з рівноваги всю систему, а затяжний військовий конфлікт загрожує і зовсім відправити її в штопор.

Для незалежного Тайваню ж критичною обставиною залишається час, який грає проти нього. За два-три роки, навіть при активній допомозі США, він навряд чи зуміє серйозно переозброїтись і тим більше відновити і довести до логічного фіналу власну атомну програму. А ось материковий Китай за ті ж три роки здатний досягти вражаючих результатів просто за рахунок незрівнянно більших ресурсів. Час пішов.

Народный Корреспондент

Tags: , , , , , ,

This entry was posted on Четвер, січня 28, 2016 at 09:00 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.