Ісландія.


Чи чули ви про те, що сталося 23 жовтня 2015 року в Ісландії? Напевно ні. Знаєте, чому ви нічого не чули? Тому що 23 жовтня в Ісландії сталася революція – абсолютно мирна, але від цього не менш “революційна”, ніж інші. Яка одночасно показала, як “небезпечно”, коли “демократичні процедури”, про які так люблять говорити ліберали, контролюються більшістю, а не меншістю, як зазвичай, пише
Абырвалг.

Саме тому показовий приклад Ісландії замовчується світовими ЗМІ, буквально ховається – тому що останнє, чого можновладці всього світу хотіли б, – це щоб приклад Ісландії став дійсно прикладом для інших країн. Але – все по порядку.

23 жовтня цього року в Ісландії пройшов референдум, на якому була прийнята нова Конституція. Цей референдум – завершальний акорд в боротьбі, яку вів народ Ісландії з 2008 р, коли ісландці несподівано дізналися, що в результаті фінансової кризи їхня країна – член Євросоюзу, між іншим, – в буквальному сенсі слова збанкрутувала.

Несподівано це було тому, що сталося після 5 років процвітання, забезпеченого “найефективнішою” неоліберальною економікою. Побудованою на тому, що в 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони практикували онлайн-банкінг, який при мінімальних витратах дає відносно високу прибутковість.

І дійсно, ісландські банки залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів, і все йшло краще нікуди, і економіка (з неоліберальної точки зору) росла, цвіла і пахла. Але був, як водиться, один нюанс: чим більше залучалося інвестицій – тим швидше зростав і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200% ВНП, а в 2007 році становив уже 900%. Світова фінансова криза 2008 року стала для “процвітаючої” економіки Ісландії смертельним ударом. Три головні ісландські банки: Landbanki, Kapthing і Glitnir -луснули і були націоналізовані, а крона втратила 85% вартості відносно євро. І в кінці року Ісландія оголосила банкрутство.

І тут настав час згадати про те, що Ісландія – демократична країна. Але спочатку ісландці вирішили спертися на “звичайну” представницьку демократію. Через кілька місяців після краху банків ісландці вийшли на вулиці, протестуючи проти банкірів, які стали причиною кризи, і неосвічених політиків, які допустили її розвиток. Протести і заворушення, врешті-решт, змусили уряд піти у відставку.

Вибори пройшли в квітні 2009 року, за їх результатами до влади прийшла ліва коаліція, яка, з одного боку, відразу ж засудила неоліберальну економічну систему, але, з іншого боку, відразу ж здалася вимогам Світового банку та країн Євросоюзу погасити борги ісландських банків загалом на три з половиною мільярда євро. Це означало, щоб кожен житель Ісландії протягом п’ятнадцяти років мав би щомісяця платити 100 євро – щоб погасити борги одних приватних осіб (власників банків) перед іншими приватними особами.

Це було вже занадто навіть для спокійних ісландців. І призвело до абсолютно екстраординарного перебігу подій. Ідея, що громадяни повинні платити за помилки приватних фінансистів, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб погасити приватні борги, виявилася настільки неприйнятною, що породила нову хвилю масових протестів. Які буквально змусили керівників Ісландії перейти на бік більшості населення. В результаті Президент Олафур Рагнар Грімссон відмовився ратифікувати вже прийнятий парламентом закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився провести референдум.

Пішла дуже характерна для “вільного світу” реакція “міжнародного співтовариства” – на Ісландію чинили безпрецедентний тиск. Великобританія і Голландія погрожували – в разі відмови від виплати боргів ісландських банків своїм громадянам – суворими економічними санкціями, аж до повної ізоляції Ісландії. МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожував заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців. Але ісландці не піддалися тиску, а Президент Гріммсон висловився так: “Нам говорили, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті”.

Референдум був проведений в березні 2010 р. На ньому ісландці вирішили не повертати кошти іноземним кредиторам – Великобританії і Нідерландам – 93% проголосували проти виплати банківських боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але ісландців вже було не зупинити. За підтримки громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування відносно осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сигурдура Ейнарссона, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни.

Але і це було ще не все. Ісландці не зупинилися на досягнутому – було прийнято рішення прийняти нову Конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей. При цьому ісландці захотіли написати нову Конституцію самі, всі разом. І це вдалося! Проект Основного закону писали 950 простих громадян, обраних довільно (лотерейною системою) членами Національної Асамблеї в 2010 р.

Щоб доопрацювати нову Конституцію, народ Ісландії обрав (вже на виборах) Конституційну раду, до якої увійшли 25 громадян. Прості люди – рибалки, фермери, лікарі, домогосподарки – були обрані з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, кожного з яких рекомендували як мінімум 30 громадян.

І, як пише російський “демократичний” журналіст Павло Пряніков у статті з характерною назвою “Кожна кухарка може написати Конституцію”: “Особливо підкреслимо, що ніхто в Ісландії не обурювався, що неможливо прочитати 522 біографії людини і їх політичних програми, а також розібратися в виборчому бюлетені, в який занесено прізвища такого величезного числа людей”.

Далі почалося доопрацювання тексту Конституції і конституційних законів. Процитуємо того ж П.Прянікова: “Ну а далі Рада використовувала систему краудсорсингу – доступу всіх людей до своєї роботи. Пропозиції громадян збиралися через “Фейсбук”, “Твіттер” і навіть “Ютуб”. Всього від простих ісландців надійшло 3600 коментарів до роботи Ради і 370 поправок до Конституції. Щотижня Рада публікувала в інтернеті нові статті для громадського обговорення. Через два або три тижні, після перегляду пропозицій від громадськості та експертів, Рада публікувала фінальну версію статей, які потім обговорювалися ще раз. Крім того, члени Ради раз на тиждень записували розповідь про свою роботу і викладали його на “Ютуб”, а їх засідання можна було дивитися в прямій трансляції в інтернеті. В кінці роботи всі 25 членів Ради проголосували за закінчення роботи над Основним законом. “Ми, люди Ісландії, бажаємо створити справедливе суспільство, де кожен з нас буде мати рівне місце за загальним столом”, – такими словами починається Конституція”.

У коментарях члени Конституційної ради визнають, що в перекладі на іноземні мови перша фраза Конституції звучить трохи кострубато, проте, на їхню думку, вона зрозуміла кожному ісландцю і найкраще відображає прагнення створити рівні можливості для всіх. Згідно з проектом Конституції, природні ресурси острова знаходяться виключно в суспільній власності. Особливий інтерес викликає стаття під назвою “Відкрита інформація і правдивість”, яка зобов’язує уряд тримати у відкритому доступі всі робочі документи, якщо вони не становлять державної таємниці. Також Конституція зобов’язує владу працювати на благо не тільки людини, але і Землі та біосфери. Окрема стаття закріплює права тварин.
У новаторському документі знайшлося місце і для вельми архаїчної норми, виключеної з більшості європейських Конституцій. Так, Євангелічно-лютеранська церква Ісландії зберігає державний статус.

Тут варто відзначити один істотний для подальшого розвитку подій нюанс. Конституційна рада за своїм складом виявилася, як прийнято тепер говорити, “євросоціалістичною”. І не стільки тому, що більшість ісландців дотримуються лівих поглядів, скільки внаслідок досить-таки недалекоглядної і просто дурної поведінки ісландських правих: “Прогресивна партія” і “Партія Незалежності”, що раніше були при владі, закликали своїх прихильників бойкотувати вибори Конституційної ради і роботу над Конституцією, і їхні виборці так і вчинили. В результаті і в самій Раді, і в тексті нової Конституції вплив правих і консерваторів виявився мінімальним.

Таким чином, в результаті сукупної дії як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів більшість несподівано виявилася господарем становища – і в Конституційній раді, і серед учасників розробки Конституції, і серед тих, хто голосував у референдумі. І результат настільки “перевершив очікування”, що ось уже понад місяць провідні світові ЗМІ красномовно мовчать про підсумки ісландського всенародного референдуму 23 жовтня, на якому проект Конституції схвалили понад 80% ісландців при явці 66%.

Ну ви зрозуміли? Варто було допустити більшість до розробки і прийняття Конституції і конституційних законів, як замість приватизації як панацеї від усіх бід економіки “вийшла” націоналізація ресурсів, замість держтаємниці – відкритість, замість строго представницької демократії – елементи прямої демократії.

І не дай бог (з точки зору неоліберальних урядів всього світу) приклад з Ісландії візьмуть інші країни. Адже сьогодні ті ж рішення, що і Ісландії 2 роки тому, пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме говорять італійцям, іспанцям і португальцям…
А що якщо вони наслідуватимуть приклад ісландців? Страшно подумати…

Але ж до цього йде! Багато наших туристів, яким заважають культурно відпочивати “європейські свині”, що безперервно страйкують, (PIGS – поширене позначення чотирьох країн Євросоюзу, які перебувають на межі банкрутства: Португалія (P), Італія (I), Греція (G), Іспанія (S)), звертають увагу, що на багатьох транспарантах чомусь часто згадується Ісландія. Але про ці дрібниці програми новин також не згадують – їх цікавить головне – на яких умовах ці “свині” погодяться взяти милостиво пропоновану позику для погашення боргів приватних банків, що луснули.

Саме тому ви нічого не знали про ісландський референдум – світові ЗМІ роблять вигляд, що нічого не сталося. Адже ЗМІ, як і уряди, як і парламенти, теж представляють інтереси правлячого класу, якому – в будь-якій країні – ой як невигідно, щоб більшість була допущена до керування.

Абырвалг

Tags: , , , , , , , , ,

This entry was posted on Середа, березня 9, 2016 at 07:00 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.