Обермайєри

Обермайєри.

Книга “Панамський архів: розповідь про всесвітнє викриття” вийшла в Німеччині 6 квітня, всього через чотири дні після того, як почався “панамагейт”. Її написали співробітники Sueddeutsche Zeitung – саме з ними зв’язалося анонімне джерело, яке передало терабайти секретних документів про діяльність офшорних компаній. “Медуза” розповідає, чому праця німецьких журналістів Бастіана і Фредеріка Обермайєрів має всі шанси стати підручником з журналістики.

У редакції Sueddeutsche Zeitung журналістів Бастіана і Фредеріка Обермайєрів називають “братами Обермайєрами”, незважаючи на те, що вони – не брати, і прізвища їхні в німецькій мові розрізняються. Обермайєри і раніше вели спільні розслідування, тому коли на зв’язок з одним з них вийшов “Джон Доу” (анонімний інформатор, який запропонував журналісту великий масив даних про діяльність офшорних фірм), питання про те, з ким поділити роботу, не виникло.

Тепер “брати Обермайєр” написали книгу про те, як велася робота над “панамським архівом”.

Чого найменше очікуєш від мемуарів, написаних авторами головного журналістського розслідування року? Наприклад, зізнання в тому, що історія, яка привела до “панамагейту”, почалася за тривіальних обставин, майже “на селі у бабусі”. Розповідь Бастіана Обермайєра виглядає так: разом з дружиною і дітьми він їде в гості до своїх батьків, де всі, крім нього, хворіють. Обермайєр розливає хворим чай, вкриває їх ковдрами, ходить в аптеку за ліками, і сумує, тому що ніхто не хоче грати з ним в футбол і гуляти по лісі.

В один з таких нудних вечорів йому приходить повідомлення від “Джона Доу” – інформатора, котрий використовує прийнятий в англомовному світі псевдонім для позначення анонімності. “Джон Доу” пропонує Обермайєру поглянути на цікаві документи; той відразу погоджується, щоб історія не спливла до конкурентів, журналу Spiegel і газети Zeit. У наступні дні Обермайер продовжує ходити в аптеку і за продуктами, виходячи на зв’язок з інформатором тільки, коли всі хворі в будинку лягають спати.

За словами Обермайєра, він довірився анонімному інформатору через те, що той відразу запропонував йому документи. “У документів є перевага: вони не пишаються і не базікають просто так, у них немає мети і бажання маніпулювати. Документи просто є, і їх можна перевірити. Кожен запис можна співвіднести з реальністю”, – пояснює він.

Хто був джерелом найбільшого витоку даних в світовій історії, до сих пір невідомо. Книга “братів Обермайєрів” теж не відповідає на це питання; більше того, автори зізнаються, що вони свідомо скоротили репліки “Джона Доу”, щоб не допустити випадкових вказівок на особистість інформатора.

Проте, наведених подробиць вистачає, щоб поставити під сумнів популярні версії про хакерів і “жіночий слід”. Хакерів звинувачували самі власники панамської компанії Mossack Fonseca, які категорично відкидають ймовірність зливу даних від когось зі співробітників компанії. Про “жіночу помсту” писало видання Caribbean News Now – нібито колишня співробітниця компанії і за сумісництвом колишня подруга одного з партнерів фірми-реєстратора передала дані журналістам – після того, як її відносини зі співвласником Mossack Fonseca “погано скінчилися”.

З реплік “Джона Доу” стає ясно, що інформатор досить добре знайомий зі змістом документів; хоча про деякі з них він не знає зовсім. Так, наприклад, в розмові з журналістом джерело з ходу називає кілька фірм, пов’язаних з сирійським лідером Башаром Асадом, але дивується, що в документах також фігурують син колишнього генсека ООН Кофі Аннана і родичі китайського керівництва. Крім того, як зазначає сам Обермайєр, інформатор, ймовірно, знав, що росіянин Сергій Ролдугін – друг президента Володимира Путіна, і поява цього прізвища в документах його очевидно “стурбувала”.

Цікаво, що інформатор не просто злив весь архів даних німецьким журналістам. “Джон Доу” по суті давав їм наведення на конкретні історії, якими слід зайнятися. Пакети документів інформатор супроводжував коментарями в дусі “деякі дані пов’язані з Росією”, “частина PDF-файлу буде особливо цікава німцям; шукайте за ключовим словом Hans-Joachim”, “мені здається, серед цих документів згадуються фірми, пов’язані з сирійським диктатором Асадом”. Крім того, інформатор активно цікавився ходом розслідування і висловлював невдоволення тим, що підготовка публікації займає надто багато часу: “Мені не подобається, що доводиться так довго чекати. Чому б не опублікувати це трохи раніше? Наприклад, в лютому? […] Мені б хотілося, щоб проект був більш гнучким”.

Нарешті, саме “Джон Доу” порадив німецьким журналістам залучити до розслідування “великого англомовного партнера на кшталт The New York Times або схожого калібру”. Інформатор пояснив своє побажання тим, що публікацій в німецьких ЗМІ буде явно недостатньо. Пропозиція Обермайєрів залучити партнерів Sueddeutsche Zeitung, з якими газета співпрацювала раніше (“Бі-Бі-Сі”, The Guardian і Washington Post) “Джона Доу” влаштувала.

Разом з тим, деякі репліки інформатора, наведені в книзі, свідчать про те, що довгострокового плану дій у нього не було. Так, наприклад, одного разу джерело запитало в Обермайєра, в які країни йому точно не слід звертатися за притулком. “Мабуть, в Китай. У документах згадуються шурин чинного президента і дочка колишнього прем’єра”, – відповідає Обермайєр. “Правда? Вау, мені не було про це відомо, – дивується джерело. – Втім, я і так не збираюся їхати в Китай. І я точно не буду сидіти в московському аеропорту як [Едвард] Сноуден. Їхати в Росію тепер, схоже, дуже погана ідея”.

Автор книги зазначає, що чим далі розвивалося журналістське розслідування, тим більше напруги відчувалося в діях інформатора. Спочатку він говорить про бажання розповісти про розслідування своїм родичам і друзям – на випадок, якщо з ним щось трапиться. Потім висловлює занепокоєння за журналістів, чиї прізвища з’являться під статтями про “Панамський архів”. Під час обговорення перенесення термінів публікації джерело раптом каже: “[Заплановано] на початок року? Хто знає, чи будемо ми всі ще живі”. “Будемо. Будемо”, – відповідає йому журналіст.

Цікавий розділ, присвячений засновникові фірми-реєстратора, громадянину Німеччини Юргену Моссаку (про його долю, до речі, особливо переживає інформатор). Спроба розібратися в його біографії привела Обермайєрів до цікавого відкриття: батько Моссака після Другої світової війни працював журналістом і в цій ролі співпрацював з Інтерполом під час розслідування про контрабанду автомобілів в Європі. “Яка іронія, що через пару десятків років його син буде допомагати людям набагато гіршим від контрабандистів реєструвати офшори і замітати свої сліди”, – робить висновок Обермайєр.

Багата фактурою книга про “Панамський архів” – майже детектив, майже мемуари, але перш за все, це підручник з журналістики для широкого кола читачів. Автори книги скрупульозно описали процес роботи над розслідуванням, згадавши в своєму оповіданні і друга Путіна, і чиновників ФІФА, і Муаммара Каддафі, і ісландського прем’єра. В результаті вийшов текст, який, з одного боку, надихне журналістів, а з іншого – пояснить скептикам, навіщо потрібна насправді ця професія.

“Медуза”

Tags: , , , , , , , , , ,

This entry was posted on середа, квітня 13, 2016 at 07:00 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.