Біженці

Біженці.

Загострення громадянської війни в Сирії не створило нових проблем для міграційної системи ЄС, а тільки зробило очевидним помилковий гуманізм європейської міграційної політики. З’ясувалося, що замість захисту тих, хто дійсно потребує притулку, країни ЄС можуть тільки видавати по 300 євро тим, хто першим прорвався до віконця, пише Московский центр Карнеги.

Зв’язок між громадянською війною в Сирії і міграційним колапсом, який стався в ЄС в минулому році, вже став чимось само собою зрозумілим. Визнається, що з регулюванням міграції у Євросоюзу і раніше було неідеально, але люди якось справлялися. А тут громадянська війна, заборонений в Росії ІГІЛ – лиха небаченого масштабу, ось система і тріснула.

Цим міркуванням трохи заважає те, що громадянська війна в Сирії почалася не в 2015-му, а ще в 2011 році. Але і тут знайдеться відповідь: війна хоч і почалася в 2011-му, але Росія стала бомбити Сирію тільки в 2015-му. Причому бомбити так, щоб спрямувати потоки біженців до європейських кордонів, розгойдати там ситуацію, роз’єднати держави ЄС і таким чином зруйнувати єдиний санкційний фронт Заходу. Домогтися скасування санкцій за допомогою сирійських біженців росіянам все-таки не вдалося, але повалити європейську міграційну систему в найтяжчу кризу – це вийшло.

Тут є своя логіка, і при бажанні можна знайти наочні карти-схеми, де вам покажуть, як російські бомби женуть сирійців на північ не гірше, ніж косовська “Підкова” Мілошевича. Але навіть тоді все одно залишиться один факт, що стирчить гострими кутами, – сирійці були досить скромною меншістю в тому півторамільйонному потоці біженців, який обрушився на Євросоюз минулого року.

Зайвий мільйон
Приплив біженців в ЄС (плюс Норвегія і Швейцарія) в минулому році дійсно дуже різко виріс – в два з гаком рази, до 1 млн 350 тисяч осіб всього за один рік. І якщо раніше щорічно в Європу перебиралося приблизно середніх розмірів місто, то тепер набралася невелика країна. В Естонії живе менше. Ну або, скажімо, пів-Берліна або два Дрездена, тому що їдуть в основному в Німеччину. За один рік.

Якщо розбити цей потік по окремих країнах походження біженців, то Сирія дійсно вийде на перше місце. Але від того, щоб скласти більшість, вона буде дуже далека. Сирійців серед цих 1,35 млн було тільки 370 тисяч, 27% від загального числа.

До сирійців можна додати іракців, у яких теж громадянська війна і ІГІЛ. І все одно більшості не вийде. Іракських біженців в 2015 році було 126 тисяч. У сумі з сирійцями вони дають 37% від загального потоку. Трохи більше третини і сильно менше, ніж один тільки абсолютний приріст за минулий рік сам по собі.

А що з іншими 63%? Це майже мільйон осіб. Які світові катаклізми могли привести в рух такі величезні маси людей?
На другому місці після Сирії за кількістю біженців в ЄС виявилися Західні Балкани. Двісті тисяч біженців за 2015 рік. З них 140 тисяч – це Косово та Албанія, а решта – в основному албанці з Македонії та Чорногорії і цигани з Сербії та Боснії. Останні бойові дії на Західних Балканах закінчилися більше 15 років тому, а люди продовжують звідти втікати, і з кожним роком все активніше.

Навіть активніше, ніж з Сирії. З проханням про притулок в Євросоюз в 2015 році звернулися 73 тисячі косовських албанців – це 3,9% всього населення країни. З охопленої громадянською війною Сирії про притулок попросили всього 2,2%.

Або ось потік біженців із 17 мільйонної Сирії в 2015 році різко зріс – відразу в три рази. Але з тримільйонної Албанії він виріс ще сильніше – в чотири рази, до 68 тисяч осіб.

І Косово, і Албанія – це країни, де бойових дій немає з кінця 90-х років. Держави з демократично обраними урядами, міжнародно визнаними виборами, ринковою економікою і з угодами про асоціацію з ЄС. Албанія ще й член НАТО. А люди звідти біжать активніше, ніж з районів, де лютує ІГІЛ.

Західні Балкани, що створили на порожньому місці 15% рекордного потоку біженців, – найяскравіший приклад. Але і без них який напрям не візьми, звідусіль буде бурхливе зростання кількості біженців в Євросоюз, незалежно від того, що діється в країні походження.

Іран багато років не входив до числа країн, звідки масово втікали в Європу. Тим більше цього не повинно було бути зараз, коли там новий прогресивний президент, розморожування відносин із Заходом, скасування санкцій та інша відлига. І тим не менше в 2015 році потік біженців звідти зріс утричі (сирійськими темпами), до вже цілком серйозних 28 тисяч осіб.

Всього п’ять років тому Пакистан давав всього дев’ять тисяч біженців на рік. У минулому році їх було вже 50 тисяч. Звичайно, ситуація з безпекою і правами там важка, але за останні п’ять років складно знайти настільки принципові погіршення, щоб пояснити п’ятикратне зростання кількості біженців. Або десятикратне зростання потоку біженців за той же період з Афганістану.

В Еритреї – найжорстокіша диктатура. Але вона там вже 20 років, а потік біженців подвоюється майже щорічно, до 46 тисяч в минулому році. У Шрі-Ланці громадянська війна закінчилася багато років тому, а біженці, як і раніше, їдуть в Європу тисячами. І в кожній африканській країні вистачає своїх негараздів, але вони там були завжди, а потік біженців звідти росте експоненціально тільки в останні роки.

Підйомні
У випадках Сирії, Іраку або України можна пояснити стрімке зростання кількості біженців бойовими діями, політичними переслідуваннями та іншими реальними загрозами безпеці, які роблять з мігранта біженця. Але абсолютна більшість людей, які штурмували європейські кордони в минулому році, були зовсім не біженцями в їх оонівському визначенні, а простими економічними мігрантами. Ситуація в світовій економіці все гірша, а країни ЄС готові платити щедрі, за мірками третього світу, допомоги навіть тим, хто просто подав прохання про притулок. Так чому б не ризикнути.
Економічну мотивацію більшості біженців добре видно з того, в якій саме країні ЄС вони прагнуть отримати притулок. Найбільш лояльні порядки в цій області у Болгарії – там схвалюється більше 90% прохань. Здається, ось він, найпростіший спосіб знайти безпеку. Попросити притулок у Болгарії, де практично гарантована позитивна відповідь.
Але болгарський варіант цікавить небагатьох, в основному сирійців і іракців. Сирійці взагалі практично єдині, чий географічний розподіл заявок підтверджує, що вони дійсно біженці і шукають в Європі, перш за все, безпеку. У них прохання розкидані майже по всіх країнах ЄС – хто куди зміг дістатися, багато прохань в Болгарії, в Угорщині – перші країни, куди вийшло потрапити. А ось албанців можливість здобути безпеку в Болгарії взагалі не цікавить.

На Німеччину припадає близько третини всіх звернень – багаторазовий відрив за часткою всіх інших країн ЄС. При цьому в усіх напрямках Німеччина відокремлена від зовнішніх кордонів Євросоюзу двома-трьома іншими державами ЄС. За деякими країнами походження – тими ж албанцями – частка Німеччини взагалі досягає 90% від кількості звернень.

Німеччина має для економічних мігрантів подвійну привабливістю. Ця країна не просто найбільша економіка Європи, але ще і готова взяти на себе утримання на перших порах після приїзду. Платити допомогу і забезпечувати житлом всіх, хто подав прохання про притулок, поки йде розгляд.

В результаті можливість навіть не отримати, а просто подати заявку на отримання притулку в Німеччині стає практично непереборною спокусою для будь-якого жителя не надто благополучної країни. Середня зарплата в Албанії – 350 євро, не кажучи вже про Пакистан або Гамбію. Навіщо ж за ці гроші працювати, коли можна приїхати в Німеччину, подати заявку, і вже за це німецька держава дасть допомогу 325 євро на місяць на кожного дорослого члена сім’ї, ще по 160 на кожну дитину, безкоштовно забезпечить житлом і базовим медичним обслуговуванням.

Албанська сім’я з двома-трьома дітьми, замість того щоб маятися на батьківщині, може просто доїхати до Німеччини (віза не потрібна), написати заяву і забезпечити собі гарантований місячний дохід близько 1000 євро (три середніх зарплати в Албанії) плюс житло і медицину.

Щоправда, допомога та житло надаються тільки на час розгляду заявки, і в разі відмови нещасливого біженця теоретично повинні депортувати назад. Але, по-перше, час розгляду заявки – це не так мало, як правило, не менше півроку. Та ще можливість апеляції. По-друге, навіть якщо відмова остаточна, ймовірність реальної депортації мінімальна. За перше півріччя 2015-го з Німеччини депортували всього 4,5 тисячі чоловік. За цей період самі тільки вихідці із Західних Балкан подали в Німеччині 78 тисяч прохань про притулок.

Нарешті, навіть якщо в якійсь одній країні отримано остаточну відмову, то можна переїхати в наступну і подати заявку там. Наприклад, влада Німеччини в минулому році через наплив балканських біженців офіційно визнали Косово і Албанію безпечними країнами і стала відмовляти майже по всіх проханнях звідти. Але Німеччина в Євросоюзі не одна, є ще Фінляндія, яка схвалює більше 80% косовських прохань про притулок.

Місто сиріт
В економічної міграції до Євросоюзу є ще один страшний підвид, що бурхливо зростає. Це неповнолітні діти, які приїхали без батьків. Практично всі їхні прохання про притулок – незалежно від країни походження – схвалюються. Європейські країни не депортують дітей. Для країн, де суспільство обурюється навіть депортацією дорослих і здорових албанців, тому що на батьківщині у них бідність, депортація дітей – штука поки немислима.

Але такий непродуманий гуманізм призводить до дуже сумних результатів, коли батьки з кращих спонукань відправляють своїх дітей одних в Європу, – адже там, за їхніми уявленнями, їхнім дітям буде забезпечено нормальне життя.
У міру поширення новин про те, що метод надійно працює, самовідданих і ризикових батьків стає все більше і більше. У 2015 році кількість таких дітей-біженців зросла в три з гаком рази – до 85 тисяч. За рік ціле місто дітей, кинутих батьками заради того, що їм здається кращим життям в Європі. І цей потік не має відношення до громадянської війни в Сирії – частка сирійських дітей там всього 13%.

Від гуманізму до гуманізму
Проблеми в міграційній системі Євросоюзу накопичувалися і розросталися багато років. Замість того щоб виробити справедливі і прозорі процедури отримання притулку, як в Австралії або Канаді, європейські держави вважали за краще формально зображати з себе найбільших в світі гуманістів, а неформально – домовлятися в сусідніми диктаторськими режимами, щоб ті нікого не підпускали.

Через це міграційне регулювання в ЄС залишалося настільки милостивим і непродуманим, що, по суті, претендувати на притулок в Європі міг практично будь-хто, крім самих громадян ЄС. Єдиним надійним способом зупинити потік біженців з якоїсь країни стало прийняти її до складу Євросоюзу. З тим же успіхом, з яким ЄС зараз приймає сотні тисяч біженців з Західних Балкан, вони могли б приймати такі ж сотні з Болгарії або Румунії. Єдине, що заважає, – ці країни вже самі вступили в Євросоюз.

У сусідній Україні на відміну від Албанії є реальний збройний конфлікт, а середня зарплата навіть нижча від албанської. І тільки особливості менталітету зупиняють кілька мільйонів українців від того, щоб, як албанці, приїхати в Німеччину, написати прохання про притулок і вимагати від німецького уряду безкоштовне житло і допомогу для кожного.
І це ще відносно благополучна і малонаселена Східна Європа. А якщо в 180-мільйонній Нігерії широкі верстви населення дізнаються, що можна приїхати в Німеччину, заповнити анкету і залишитися там жити, отримуючи по 325 євро? Для нігерійців, які, природно, судять за своїм масштабом цін, це захмарна сума. А в Нігерії лютує “Боко харам”, так що у них прав на притулок явно більше, ніж у косоварів.

Єдине, що захищало Євросоюз від міграційного колапсу, – це надія, що їх бездумно щедрими правилами надання притулку ніхто не скористається. Просто не дізнаються, а якщо і дізнаються, то не зможуть підібратися досить близько до європейських кордонів. Але з падінням авторитарних режимів на Близькому Сході і в Північній Африці нікому стало робити за європейців брудну роботу, перехоплюючи мігрантів на підступах. А вісті про європейську щедрість стали поширюватися набагато швидше.

Помилковий гуманізм європейської міграційної політики став очевидним. З’ясувалося, що замість захисту тих, хто дійсно потребує притулку, хто зіткнувся з реальною загрозою безпеці, країни ЄС можуть тільки видавати по 300 євро тим, хто першим прорвався до віконця.

Загострення громадянської війни в Сирії не створило нових проблем для міграційної системи ЄС. Воно лише на кілька років наблизило кризу, яка була неминучою. Навіть якби в Сирії зараз панували мир і процвітання, експоненціально наростаючий потік біженців з Афганістану, Пакистану або Нігерії через кілька років зробив би те ж саме.

Московский центр Карнеги

Tags: , , , , , , ,

This entry was posted on вівторок, квітня 19, 2016 at 07:00 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.