Олігархи

Олігархи.

Днями британське видання openDemocracy опублікувало мій огляд про війну між старими і новими силами в Україні, про відсутність політичної волі боротися з корупцією і про олігархів, пише Сергій Лещенко у блогах Української правди.

Стаття під назвою “Ukraine’s Verkhovna Rada: an oligarchs’ club or a real parliament?” доступна за посиланням.

Стаття виходить в рамках циклу публікацій напередодні конференції в Лондонській школі економіки “The Politics of Plunder East and West: what is to be done?”, де я буду виступати в ролі запрошеного спікера.

Олігархи, як і раніше, контролюють українських депутатів, корупція залишається однією з головних проблем країни, але нове покоління українських політиків вже з’явилося.

Сесійна зала українського парламенту – це найбільший бізнес-клуб Європи під скляним куполом і з соціалістичними фресками на стелі. Щоб потрапити всередину, багато хто готовий витратити 5 мільйонів доларів – на хабар партійного лідера або для скуповування голосів у своєму окрузі.

Зовні робоче місце депутата в Україні нагадує ряди для молитов в католицькому храмі. Але схожість дуже оманлива. У депутата є три різнокольорові кнопки для голосування, короткий столик і оббиті бордовою оксамитовою тканиною сидіння. Депутатські крісла виглядають комфортабельними, але, насправді, вони жорсткі, як дерев’яна лавка – поролон за багато років експлуатації став непридатним, а сама тканина є синтетичною і просочилася потом декількох поколінь українських політиків.

У сесійній залі постійно дикий шум – депутати не сидять на місці, а збиваються в купу по дві-три людини, щоб укласти чергову політичну угоду. Регулярно в парламенті України відбуваються бійки. Наприклад, в кінці минулого року один з депутатів партії президента підняв на руки і намагався силою забрати з трибуни тодішнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Прем’єр-міністр завмер, як манекен, поки на допомогу непідбігли соратники – в результаті сталася масова бійка. “У парламенті багато дебілів”, – прокоментував секунду по тому Яценюк.

Серед головних бійців в тій масовій бійці був Андрій Іванчук – друг дитинства Яценюка і один з олігархів нового покоління в українській політиці. Після революції гідності, яка закінчилася розстрілами на Майдані і втечею в Росію корумпованого президента Януковича, мільярдери залишаються, як і раніше, могутніми власниками політичного Грааля.

Масштаб і обсяг

У штаті Західна Вірджинія знаходяться шахти, куплені за мільярд доларів Рінатом Ахметовим – українським олігархом з татарським прізвищем, який десятиліття був найближчим соратником президента-втікача Віктора Януковича. А на Манхеттені знаходиться ділянка землі, про придбання якої за мільярд доларів вів переговори інший соратник Януковича Дмитро Фірташ. Угода зірвалася в останній момент, і Фірташ повинен бути вдячний за це долі, інакше нерухомість була б заморожена за рішенням окружного судді Іллінойсу, який затвердив обвинувальний висновок проти Фірташа в створенні злочинної організації.

Ці цифри дозволяють усвідомити розмір грошей, якими оперували в останні роки українські олігархи. На їх фоні як школяр виглядає прем’єр-міністр України в 1996-1997 роках Павло Лазаренко, який провів 8 років в американській в’язниці за відмивання грошей і розжився на території Америки в далекому 1998 року особняком на дев’ять спалень біля Новато (Каліфорнія) вартістю 6,745 мільйонів доларів.

Після падіння режиму Януковича і Революції гідності роль головного олігарха відійшла Ігорю Коломойському, який особисто очолив владу в Дніпропетровській області. Він профінансував створення батальйону місцевої самооборони, його ставленики очолили державне підприємство “Укртранснафти”, а його телеканал “1+1” став одним зі знарядь пропагандистської війни на парламентських виборах 2014 року.

Навесні 2015 року Коломойський кинув виклик державі, коли відмовився підкоритися рішенню влади про зміну керівництва в державній компанії “Укртранснафта” і напівдержавній “Укрнафта”. Олігарх порушив монополію президента на використання озброєних осіб, які прибули захищати інтереси Коломойського в штаб-квартири компанії “Укртранснафта” і “Укрнафта”.

В результаті, олігарх був відправлений у відставку з поста керівника Дніпропетровської області і навіть деякий час змушений був переховуватися в Швейцарії, де останні двадцять років проживає його сім’я. Однак все змінилося навесні 2016 року, коли президенту вдалося домогтися відставки уряду Арсенія Яценюка.

Затяжна урядова криза закінчилася зміною прем’єр-міністра на лояльного Володимира Гройсмана, за що президенту довелося заплатити високу ціну. Оскільки коаліція за своєю чисельністю балансує на межі розвалу, то їй необхідний резерв голосів. Його і забезпечують дві олігархічні фракції з миловидними назвами “Відродження” та “Воля народу”, які стали неформальними членами коаліції.

Необхідність пошуку голосів ознаменувала перемир’я між президентом Порошенком і олігархічним кланом Коломойського. Вчорашній швейцарський вигнанець підтримав голосами своїх сателітів кандидатуру Гройсмана. Ще більш симптоматичним стало те, що саме голоси депутатів Коломойського привели до посади нового генерального прокурора, яким став лідер фракції Порошенка в парламенті Юрій Луценко. Він почав роботу, замінивши половину своїх заступників на представників громадянського суспільства, але так і не наважившись звільнити прокурорів, яких звинувачували у виконанні замовлень президента Порошенка.

Старі гроші, нові обличчя

У підсумку, до середини 2016 року деолігархізація, оголошена президентом Порошенком роком раніше, провалилася, а Коломойський став повноцінним учасником політичних процесів.

Його стали бачити в адміністрації президента, а однією з вимог стало збереження нинішнього керівника Державної фіскальної служби Романа Насирова, якого називають головним антиреформатором в уряді. Крім того, влада відмовилася від спроб стягнути з Коломойського майже мільярд доларів боргу перед компанією “Укрнафта”, яка, в свою чергу, винна бюджету України. Також Національний банк погодився реструктуризувати для “Приватбанку” Коломойського погашення рефінансування.

Друга олігархічна група, яка підтримує уряд Гройсмана, об’єднує газових бізнесменів, які мають договори про спільну діяльність з державною компанією “Укргазвидобування”. Відразу після Революції гідності вони контролювали це підприємство і встигли відвести в банк, що належить сім’ям депутатів, кошти “Укргазвидобування”. Однак рік тому в компанії змінився менеджмент на реформаторів, який почав наступ на депутатську вотчину, після чого “Воля народу” не залишає спроб повернути компанію під свій контроль.

Після того, як фракція підтримала Гройсмана на пост прем’єра, в офісі “Укргазвидобування” відбулися обшуки, які пов’язують зі спробою змістити нинішнє незалежне керівництво на більш лояльне до олігархів.

Крім цього, у зв’язку з перезавантаженням владної команди закінчилася чорна смуга у найближчого соратника президента-втікача Януковича Ріната Ахметова. З 1 березня він отримав право продавати електроенергію на 20% дорожче. В інтересах Ахметова також була збільшена вартість вугілля в собівартості теплової енергетики. Всупереч логіці і географії, ціноутворення вугілля, що видобувається на території України, прив’язали до показників біржі в Роттердамі плюс транспортні витрати від Роттердама до України.

Сам Ахметов контролює половину третьої за чисельністю фракції Опозиційний блок в парламенті, а також він мав вплив на колишнього прем’єр-міністра Яценюка, відхід якого з посади, схоже, відбувався за погодженням з олігархом – оскільки в перехідний період були гарантовані його інтереси в енергетиці.

Також відсутнє будь-яке переслідування новою владою Дмитра Фірташа, який перебуває під слідством в США. Він не може залишати межі Австрії без ризику бути заарештованим за запитом суду штату Іллінойс. Фірташ разом зі своїм партнером по бізнесу і сусідом по віллах на Лазурному березі Франції Сергієм Льовочкіним продовжує контролювати депутатів з Опозиційного блоку і партії “Удар” мера Києва, колишнього боксера Віталія Кличка.

Політика деолігархізації, оголошена президентом Порошенком рік тому, провалилася. Замість цього став формуватися власний клан навколо глави держави, в який входять найближчий соратник Ігор Кононенко і його юрист Олександр Грановський. Першого називають смотрящим за енергетикою і державними компаніями, другого – за судовою владою і прокуратурою. Всередині останньої був створений ручний департамент, який займається кримінальними справами на осіб, які кинули виклик президенту, в тому числі проти найближчого оточення Михаїла Саакашвілі.

В орбіту інтересів “групи Порошенка” входять найбільші держкомпанії Одеський припортовий завод, виробник теплової енергетики Центренерго, обласні енергетичні дистриб’ютори, підприємства вугільної промисловості.

Майбутнє парламенту і майбутнє країни

Однак буде несправедливо описувати політичний ландшафт України в стилі “нуар”. Навпаки, стакан радше наповнений, ніж порожній. Крім олігархів і корупціонерів, в Українському парламенті вперше за два десятиліття з’явилася група молодих депутатів.

Україна відрізняється від країн Арабської весни тим, що ціла група лідерів громадянського суспільства – журналісти, громадські діячі, борці з корупцією – вирішили стати членами парламенту після Революції гідності. Це дало необхідний імпульс для змін країни не тільки зовні, але зсередини політичної системи. У тому числі депутатом став автор цих рядків, а також мій колега Мустафа Найєм, чий пост в фейсбуці поклав початок протестам проти режиму Януковича в листопаді 2013 року.

Депутатами Верховної Ради вибралися лідери громадянського суспільства, які об’єдналися в групу “Єврооптимісти”, а всередині президентської фракції створили “Антикорупційну платформу”. Одним з досягнень цієї команди стало прийняття закону про боротьбу з політичною корупцією, який обіцяє зруйнувати монополію олігархів на фінансування партій, надавши їм фінансування з бюджету країни.

Корупція є головною проблемою, яка турбує українців (на неї вказують 47% населення), час від часу поступаючись військовим діям на сході в рейтингу. Згідно з останніми опитуваннями, 51 відсоток українців вважають, що при Януковичі з корупцією боролися краще, ніж зараз – але ця оцінка несправедлива. Горизонт сподівань суспільства виріс, і нинішня влада не відповідають запиту людей. При Януковичі українці були готові закрити очі на помірне злодійство, але тепер суспільство вимагає нульової толерантності до корупції.

На те, як виглядає корупція в Україні, вказують шокуючі цифри хабарів, які виплачувалися з тіньової каси Партії регіонів і які були оприлюднені днями. Тільки за півроку 2012 року на ці цілі – підкуп, нелегальна зарплата, послуги піар-консультантів і купівля телеефірів – пішло понад 60 мільйонів доларів.

Після Революції гідності багато що змінилося – про корупцію тепер не мовчать. Про зловживання кажуть в ефірах і на парламентській трибуні. Сьогодні модно бути журналістом-розслідувачем в Україні, а на державному телебаченні виходить кілька антикорупційних передач. Поки немає гучних посадок, але резонанс в суспільстві призводить до політичних наслідків.

Парламент також є майданчиком для зіткнень. Він відображає всі зрізи українського суспільства. Всередині України щодня йде битва між “старими” і “новими” політиками, між “корупціонерами” і “реформаторами”, між демократичними цінностями і печерною корупцією, між сировинною олігархічною економікою і малим бізнесом.

Тому вибір у президента Порошенка невеликий. Або боротьба з корупцією стане частиною його реформ, або ж його надії на переобрання на другий термін будуть зруйновані самим суспільством.

Сергій Лещенко

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on вівторок, червня 14, 2016 at 08:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.