Могила 4-х

Могила 4-х.

Рівно два роки тому після Богослужіння на честь свята Трійці проросійські сепаратисти в Слов’янську викрали 4-х протестантів. Наступного ранку віруючих розстріляли, пише Українська правда. Життя.

Трохи менше ніж за півтора місяці, 26-річна на той момент сімферопольчанка Іляна Агєєва написала на стіні однієї з антимайданівських груп Вконтакте:

“Кажуть, що диякон, лідер прославлення і два сина пастора знайдені в братській могилі в Слов’янську. Звинувачують ополченців ДНР. Хто-небудь щось знає конкретне і точне?”

Подальша дискусія під постом показала, що фанати “ДНР” впевнені тільки в одному – їхні збройні соратники “такого зробити не могли”.

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ БАЗАР

Як це було, знають не з телеекрану, а насправді ті, хто жив в місті до появи Ігоря Гіркіна в квітні 2014 року.

До окупації Слов’янськ був непримітним ні в політичному, ні в релігійному сенсах.

Уваги загальнонаціональних ЗМІ лише часом домагалася епатажний мер міста Неля Штепа, то обматюкавши у 2011 році під час засідання місцеву журналістку, то потрапивши у список душителів преси, то охарактеризувавши учасників євромайдану злочинцями.

Проте, часом її критикуючи, кістяк місцевих протестантів Слов’янська вибудував зі Штепою досить конструктивні відносини.

Незважаючи на агресивну домінантність в регіоні УПЦ МП, місцева влада не заважали працювати протестантам. А ті займалися місією, сиротами та гуманітарною допомогою, тим самим створюючи ілюзію благополуччя в регіоні.

Всі релігійні конфесії мирно уживалися і навіть час від часу зустрічалися для молитви. Єдиний виняток – Православна церква Московського патріархату, яка завжди стояла осторонь.

“Я аж до самого кінця не знав, скільки бруду та агресії вони лили на євангельських християн в своїх храмах, – розповідає пастор великої протестантської церкви “Добра звістка” Петро Дудник. – Де факто, до протестантів вони ставилися як до сатаністів”.

12 квітня позаминулого року бойовики на чолі з громадянином Росії Ігорем Гіркіним прибули з анексованого Криму в Слов’янськ – і відразу облаштувалися в місцевому православному культурному центрі “Вілла Марія”.

“Маховик війни, яка до сих пір йде, запустив наш загін”, – скаже Ігор Гіркін у листопаді 2014 року про захоплення Слов’янська.

Встановивши контроль над місцевим відділенням міліції та СБУ, полковник ГРУ почав переводити місто на рейки “ДНР”.

Київ оголосив про початок антитерористичної операції.

На нові життєві “обставини” дві найбільші протестантські церкви Слов’янська – “Переможний голос віруючого” і “Преображення Господнє”, яку і відвідували убиті 4-ро протестантів (пастор Олександр Павенко) – відповіли по-різному.

Активісти першої громади поступово зайнялися евакуацією цивільного населення і облаштуванням точок харчування.

Друга церква була далека від активних дій, але все ж богослужінь не скасовувала.

В кінці квітня в “Добру звістку” завітали сепаратисти.

Озброєні люди перестрибували через паркан, снайпери займали позиції. Не знайшовши в приміщенні “ДРГ Правого сектора”, бойовики з помсти забрали комп’ютери, вирвали камери спостереження і відбули продовжувати будівництво “республіки”.

А вже на початку травня приміщення просто відібрали.

Саме з території цієї церкви в свято Трійці вели вогонь дві “Нони”.

Між “ополченцями” і місцевими священиками УПЦ МП панували мир і любов. Благочинний округу протоієрей Микола Фоменко на наступний день після захоплення силових відомств міста вже височів на барикаді.

16 травня бойовики без попереджень заарештували літнього протестантського єпископа Олексія Олексійовича Демидовича.

Арешт Демидовича став тривожним дзвіночком і для самого Петра Дудника. Вирішивши не спокушати Бога, той виїхав з міста.

СТРАТА “ПО-ДНРІВСЬКИ”

Церква “Преображення Господнього” – класична нешкідлива п’ятидесятницька церква.

Всі четверо убитих протестантів були її членами: Віктор Брадарський і Володимир Величко – диякони, Рувим та Альберт Павенко – сини старшого пастора Олександра Павенко.

Останній успішно керував громадою і одночасно мав славу впливового бізнесмена. На його фабриці під назвою “Альфа-меблі” до окупації працювало до тисячі чоловік.

Багато з них були і прихожанами церкви, де пастором був їхній бос.

“За їх богослов’ям, благословенна Богом людина благословенна і на роботі”, – говорить волонтер зі Слов’янська Павло Абрамчук.

Фабрика не припиняла функціонувати і при проросійських бойовиках.

“Пастор церкви давав людям роботу, яка їм була потрібна”, – коментує киянин Едуард Казаков.

Він працював у київській філії підприємства з 2013 року.

8 червня громада “Преображення Господнього”, єдина з протестантських, відкрила двері для святкування Святої Трійці. День був зовсім невідповідним: біля будівлі іншої церкви “Добра звістка” стріляли “Нони”, а в цеху “Альфа-меблів” через прицільний обстріл бойовиків палахкотіло полум’я.

На стоянці біля церкви припаркувався червоний Renault Logan. Кілька днів тому сепаратисти відібрали його у волонтера і в майбутньому капелана Геннадія Лисенка (він знаходився в полоні і пережив катування). З вікон машини стирчали автомати бойовиків.

Всі, кого незабаром заберуть з собою бойовики, вже слухали в церкві проповідь старшого пастора Олександра Павенко. Світла вже не було, відеообладнання – і в помині: “Взято для потреб республіки”.

У той день період окупації Слов’янська впевнено перевалив за екватор. До цього сепаратисти були вірні собі і відбирали у населення дорогі машини.

Сім’я Павенко (“люди з бізнесу, у яких є фінанси”, за словами Дудника) вчасно усвідомила цю тенденцію і пересувалася з робочих питань на простих автомобілях. Всі комфортні транспортні засоби надійно ховалися від провісників “русского мира”.

Однак в той день Альберт і Рувим прибули на звичних для себе машинах: перший – на чорному неновому Land Rover 3 (Discovery), другий – на престижній Toyota Avensis.

До слова, Володимир Величко, батько 8-ми дітей, пересувався на Ford Transit, а Віктор Брадарський на Chevrolet Evanda.

За словами анонімного джерела в Слов’янську, “братів (Павенко – авт.) попереджали, що не можна їздити на таких машинах, проте вони не реагували”.

Закінчилося Богослужіння. Люди почали виходити з будівлі церкви, яка раніше служила Будинком культури.

Пасажири “віджатого” Renault Logan вистрибнули з машини і підскочили до Рувима Павенко.

Павло Абрамчук розповідає: “Коли Рувим сідав у свій Land Rover, йому наказали не рухатися, покласти ключі на капот і показати документи”.

Після арешту всіх чотирьох відвезли в приміщення місцевої пожежної частини, де у сепаратистів розміщувався “штаб”. Там християн із зав’язаними очима били, знущалися і катували.

За словами свідка, який вижив після пожежної частини, всі четверо “соплі на кулаки не намотували, коли їх били – співали і молилися”.

ЗВІЛЬНЕННЯ

“Ще до закінчення служіння вони (бойовики – авт.) визначили найдорожчі машини можливих керівників і пізніше звернулися до їх власників, – каже 46-річний диякон церкви “Преображення Господнього” і капелан Андрій Боріло. – Навряд чи вони знали їх по імені та прізвищу”.

Гіпотеза Боріло малоймовірна.

По-перше, за свідченням очевидців, серед тих, хто викрадав 4-х чоловіків, був як мінімум один місцевий.

По-друге, сепаратисти-кримінальники не взяли старшого пастора Павенко, лідера церкви і великого бізнесмена.

Таким чином, бойовики знали, кого цілеспрямовано заарештовували.

Після арешту своїх братів по вірі місцевий волонтер-протестант Ігор Драбан зателефонував своєму знайомому В’ячеславу Пономарьову, “меру” Слов’янська, з проханням про допомогу.

Однак той відмовив.

“Тоді ще ніхто не думав, що їх уб’ють, – розповідає слов’янський волонтер Олександр Решетник. – Вважали, що справа в грошах”.

За словами свідка подій в пожежній частині, бойовики інсценували розстріл.

“Виводили, зачитували вирок і стріляли повз”, – уточнює диякон Андрій Боріло. Під ранок побитих протестантів відпустили.

Назад їхали на седані Chevrolet Evanda Віктора Брадарського.

Попереду сиділи Брадарський і Величко, позаду – Альберт і Рувим Павенко. У районі “Машмет” їх машину, ймовірно, зупинили пострілом з підствольного гранатомета. Авто загорілося; від осколків гранати загинув Величко. Він згорів разом з авто.

Через вибух заклинило задні двері, кровні брати отримали опіки. Вони змогли вибратися з металевої коробки, проте вижити не змогли – бойовики розстріляли їх з близької відстані.

Брадарському вдалося сховатися в очеретах, вранці він помер від втрати крові.

Слов’янські протестанти впевнені, що бойовики просто розіграли сцену нападу “української ДРГ” на простих городян.

9 червня обгорілу машину виявив охоронець одного з підприємств на “Машмет”. Прибули “міліція”; “правоохоронці” задокументували речдоки. Трупи братів Павенко відвезли в морг.

Однак сепаратисти, знаючи про смерть християн, родичам не повідомляли.

Трупів хотіли позбутися якнайшвидше – літо, перебої з електрикою. Гіркін наказав організувати похорон.

“11 червня з нашої майстерні ми побачили, що туди під’їхав екскаватор “Білорусь”, – згадує ті дні електрик дитячої лікарні Олександр Костишев. – Він почав рити яму. Ми нічого не розуміли. А потім під’їхала труповозка цих бандюганів!”

ЧОМУ ТАК, А НЕ ІНАКШЕ

Сам факт розстрілу підлеглими ГРУшника Ігоря Гіркіна 4-х протестантів ніким не заперечується.

В одному з онлайн-коментарів це підтвердив і екс-“мер” Слов’янська В’ячеслав Пономарьов.

Мечі тупляться у боях навколо питань, навіщо віруючих заарештували і за яким мотивом їх на наступний день розстріляли.

Відповідаючи на питання про причини розстрілу всіх чотирьох, Іван Брадарський ретранслює точку зору всієї своєї родини: “Мені здається, через віру”.

Якими б стрункими не були здогади слов’янських протестантів про причини арешту і загибелі їх побратимів по вірі, швидше за все, вони набагато прозаїчніші.

Найпершу гіпотезу практично відразу після деокупації Слов’янська озвучив радник Арсена Авакова Антон Геращенко.

“(Протестантів – авт.) мучили і вбили лише за те, що вони допомагали нашим солдатам і годували їх”, – емоційно зазначив він під час прес-конференції 14 червня.

Але навіть при всьому бажанні допомогти українським силам тоді не видавалося можливим.
“Машини все одно обшукували і перевіряли, – коментує Брадарський. – Тим більше, на блокпостах відбирали все їстівне”.

Більш обгрунтована версія, згідно з якою на братів Павенко могли влаштувати облаву через їх бізнес, а Брадарського і Величка заарештували після того, як ті почали заступатися за дітей старшого пастора.

За словами диякона Андрія Боріло, Альберт Павенко завозив метал з української території.

“Його потрібно було швидко розвантажити, – каже пастор Петро Дудник. – Всі четверо це робили вночі. За однією з версій, їх катували з метою дізнатися про зброю, яку вони нібито розвантажували. А коли з’ясували, що зброя це міф, приплели до цього релігійну складову. Потім, щоб стерти сліди, вивезли і розстріляли”.

За свідченням диякона Андрія Боріло, бізнес-сімейство Павенко вміло домовлятися з тодішньою владою. При цьому і пастор-підприємець Олександр Павенко, і його права рука Боріло безапеляційно заперечують, що були будь-яким чином фінансово пов’язані з окупантами.

– Як вони дозволяли вам працювати? – питаю по телефону у Павенко.

– У нас у місті всі працювали. Я робив щось незаконне? Не було заборони на роботу. І можу офіційно вам сказати: з ними ні я, ні мої люди не мали ні грошових, ні фінансових відносин.

Однак деякі джерела в Слов’янську по-іншому трактують факт “договору” з проросійськими бойовиками.

За одним зі свідчень, керівництво “Альфа-меблів” платило сепаратистам від 20 до 50 тисяч гривень щотижня за те, щоб не чіпали церкву і підприємство.

“Альфа-Меблі” була у всіх на виду, а один з її менеджерів, Альберт Павенко, в 2013 році удостоївся (в статусі ФОП “Павенко Р. О.”) звання “Найкращий платник податків року”.

Отримавши доступ до податкових реєстрів, бойовики могли досить швидко отримати дані про найбільш дохідні підприємства Слов’янська.

Анонімний представник СБУ в Слов’янську не заперечує, що деякі підприємства в період з квітня по початок липня платили бойовикам відрахування: “Кожен викручувався, як міг. Там був хаос. На той момент в Слов’янську це було абсолютною нормою. З боку бандитів був фінансовий інтерес до сім’ї Павенко, було кілька заїздів по гроші”.

Подібні відносини, ймовірно, призвели сепаратистів до думки, що від директора підприємства та одночасно пастора впливової церкви можна отримати ще більше.

“У місті переважали вбивства з економічним підтекстом”, – резюмує співробітник СБУ.

Якщо це так, то відтворити логіку вбивць нескладно: вони планували взяти в полон четверо забезпечених протестантів для отримання викупу.

На питання, чи міг Олександр Павенко погодитися на викуп, його колега Петро Дудник відповідає обережно: “Я думаю, що він давав викуп і його дурили. Але фактів немає”.

У будь-якому випадку, що завадило сепаратистам завершити історію з 4-ма протестантами на манер американського happy end, невідомо.

У Слов’янську запевняють, що про це знає тільки Ігор Гіркін.

ЗВІЛЬНЕННЯ І ВИЯВЛЕННЯ

Оскільки в відділенні “міліції” вдову Віктора Брадарського Наталю запевняли, що з 8 червня її чоловіка забрали рити окопи, про смерть братів по вірі ніхто дійсно не думав.

Заради новин про чоловіка Наталія була готова терпіти від сепаратистів тиради на кшталт “ви американська церква, а Америка наш ворог” і тому подібні.

Незабаром жінку відправили до протоієрея УПЦ (МП) Миколи Фоменка.

Той мав безперешкодний доступ до окупованих бойовиками будівель СБУ і міліції.

На питання про долю чоловіка благочинний округу відповів півгодинною проповіддю про те, що Наталя – заблудла вівця, якій необхідно повернутися в лоно православної церкви.

Проте, Фоменко обнадіяв відвідувачку інформацією про те, що її чоловік “на окопах”.

“Риття траншей” затягувалося. Спочатку фігурували 10 діб, потім 15, а потім і всі 20.

17 червня Брадарській разом з бойовиком з позивним “Льолік” вдалося побути в пожежній частині, куди 9 днів тому відвезли 4-х християн. Там вона почула, що чоловіків затримали через “наказ” і “за наводкою”.

Їй підтвердили, що після нічного допиту їх відпустили на Chevrolet Evanda її чоловіка. Інші машини – конфіскували “для своїх потреб”.

Відповідаючи на запитання Брадарської, скільки ще потрібно чекати свого чоловіка, бойовики послалися на історію заступника прокурора Слов’янська Сергія Мироненка, який з 4 по 16 червня був у сепаратистському полоні і звільнений в результаті переговорів: “Терпіть, може, він у коханки”.

У ніч на 5 липня сепаратистські групи на чолі з Ігорем Гіркіним централізовано залишили Слов’янськ.

Ватажок бойовиків пояснював свій крок тим, що прагнув “врятувати гарнізон” з сім’ями і лояльними до “Новоросії” громадянами.

“Протягом однієї ночі вони, кидаючи все, втекли з міста. Залишили зброю, склади з боєприпасами, їжею і медикаментами”, – розповідає пастор Петро Дудник.

Адміністратор його церкви спеціально проїхався на велосипеді по місту, щоб все дізнатися. Вердикт ідентичний: жодного бойовика, лише недопитий чай і недопалки на блокпостах.

Ні Нацгвардія, ні ЗСУ про фактичну деокупацію Слов’янська не відали.

І тільки вранці переможно в’їхали в місто.

Уже при українській владі в Слов’янську знайшли братську могилу, де разом з протестантами були поховані 14 тіл.

Після ексгумації та тривалої судмедекспертизи рештків Володимира Величка протестанти Слов’янська провели траурне Богослужіння.

На церемонію злетілися християни-протестанти з усіх куточків землі.

“Це була одна з найбільш масових подій післявоєнного Слов’янська, – говорить Андрій Боріло. – Такого похорону я в своєму житті не бачив ніколи”.

Чотирьох християн-протестантів, убитих проросійськими бойовиками, поховали на тому самому місці.

– Колись ми дізнаємося, чому ті, хто викрали наших братів біля церкви, пізніше їх розстріляли, – вірить і сподівається диякон церкви “Преображення Господнього” Андрій Боріло.

Українська правда. Життя

Tags: , , , , , ,

This entry was posted on Середа, червня 15, 2016 at 10:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.