Віталій Кулик.

Світ вступив у вирішальний етап фазового транзиту, що посилило кризу представницької демократії та партійних систем, пише Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, для Хвилі.

Важливою в плані оцінки глибини кризи є доповідь “Криза демократії” Тристоронньої комісії (автори Мішель Крозьє, Самюель Хантінгтон і Йосі Ватанукі), що була написана ще в 1975 році.

Тоді експерти прогнозували, що головними викликами представницької демократії будуть посилення руху за особисту участь громадян у політичних процесах, а, з іншого боку, відчуження громадян від інститутів влади.

Як наслідок цього, криза легітимності і відмова в довірі всій системі електоральної демократії.

На даний момент цей процес фактично запущений. Партії не змогли зберегти за собою монополію на весь набір своїх функцій. Так російський політолог Кирило Холодковський вважає, що в значній мірі втрачена партіями функція політичної соціалізації. Медіа і незалежні виборчі комітети (в США і деяких інших країнах) потіснили партії і на терені масової політичної мобілізації. Функцію виразника групових інтересів взяли на себе численні громадські асоціації, завдяки корпоративним механізмам взаємодії з державою беруть участь і в процесі агрегування, взаємного “притирання” цих інтересів.

Партійне життя костеніє, завмирає, в ЗМІ і групи інтересів багато в чому йдуть саме ті функції (політична соціалізація, артикуляція запитів суспільних верств), які найбільшою мірою робили партії представниками громадянського суспільства.

Політична сфера з арени класової боротьби остаточно перетворилася на ринок політичних послуг, і значна частина мас просто цих послуг не потребує, задовольняючи свої потреби і переслідуючи свої інтереси на інших ринках. І як каже соціолог Ральф Дарендорф, реалістичних способів подолання цієї кризи представницької демократії в країнах Заходу поки не знайдено. Але це не означає, що їх немає зовсім.

Світові тренди і українські партії

– Існуючі в Україні партії представляють собою політичні надбудови над олігархічними групами або “виносні модулі” цих ФПГ. Наша політична реальність – це неопатримоніальний режим з усіма наслідками.

В результаті, як зазначає український дослідник Микола Назаров, партії більше не контролюють дію уряду, а навпаки – державна влада спрямовує діяльність партій в потрібне їй русло, перетворюючи партії, по суті, на придаток державного апарату. Перебуваючи під патронатом уряду, правлячі партії в неопатримоніальному суспільстві виконують такі функції: а) контролюють висунення керівних кадрів в державному апараті; б) організовують масову підтримку цілей влади; в) ідеологічна обробка мас; г) патримоніальна приватизація суспільно-публічної владної сфери і подальший її розподіл між членами правлячого угруповання. Остання функція і є, насправді, реальне призначення партійного механізму.

– Політикум не виконує свою функцію представництва інтересів, тому відбувається швидке зростання відчуження громадян від партій і, отже, від влади.

Дрібнодиванна багатопартійність не покриває дефіциту (понад 300 партій). Довіра громадян до партій як інституцій – від 5 до 12%. Зростає відмова голосувати і пасивність вибору.

Герметизація партій. По-перше, верхівки партій фактично перетворилися на замкнутий, самодостатній “політичний клас”, на “партократію”, що ділить владу. Іншими словами нинішні українські партії – це свого роду закриті акціонерні товариства, де є вигодонабувачі (олігархи), є всевладний лідер або правління (де все вирішується). Партія ж виступає машиною отримання голосів. А у гвинтиків цієї машини не може бути власної думки. Цим пояснюється бажання партійних лідерів ввести імперативний мандат для своїх депутатів не тільки в парламенті, але і для депутатів місцевих рад (закон про депутатів-кріпаків). Крім того, статут таких партій виписаний так, щоб не залишити жодної шпарини для внутріпартійної демократії. По-друге, в партіях – ЗАТ не може бути і ідеологічної дискусії. А, по можливості, і самої ідеології.

В основному наші партії – це популістські рухи, регіональні угруповання або формування персоналістського типу. Отже, вони неадаптивні і приречені на вимирання як тільки відбудеться новий “коперниковський переворот” – відхід від неопатримоніальної моделі.

На даний момент в Україні сформувався “олігархічний консенсус” і виник феномен “картельної партії”. Під “картельною партією” (термін Р.Катца і П.Мейра) потрібно розуміти суб’єкт, який діє на основі міжпартійних домовленостей (внутрішньорівневі зв’язки) і взаємодії зі значущими елементами державного механізму (міжрівневі зв’язки) з метою створення сприятливих умов функціонування для партій – учасників картелю перед конкуруючими суб’єктами політики. “Картельна партія” зрощується з держапаратом і вибудовує відносини домінування в межах існуючої партійної системи. У нас це так звана “стратегічна сімка” і картель БПП і “Народного фронту”.

Криза партій “хапай всіх”. “Розмежування” замість персоналізму або інтересів еліт. Партіям, щоб вижити в електоральній боротьбі, необхідно мати стабільну підтримку частини населення. Партії в нових умовах не набудуть стабільності, якщо не встановлять зв’язки з глибоко вкоріненими джерелами розмежування (cleavage) (по Cеймуру Ліпсету).

Нові суспільні конфлікти не носять такого постійного і комплексного характеру як конфлікт між працею і капіталом, вони більш локалізовані і фрагментовані, а розмежування за інтересами часто носить тимчасовий, ситуаційний характер. Це ускладнює процес формування стабільних конфігурацій, але не заперечує їх. За висловом соціолога Ульріха Бека, конфігурація за типом “або – або” замінюється конфігурацією “і – і”. Відповідно до цього і політика фрагментується за темами і рівнями, носить здебільшого “конкретний” і “монопроблемний” характер.

Анти-політичність і анти-істеблішментська позиція. У сучасній політиці ці партії позиціонують себе як противників існуючих політичних партій, політикуму в цілому. Першою ластівкою цього тренда був “Майдан без політиків” на початку Революції Гідності.

Нові рухи не буде влаштовувати ідеологічна убогість сучасних партій, організаційна громіздкість, входження лідерів в політичний істеблішмент, відрив від народу, корупція еліт.

Є “ми” (громадяни, які мають права та усвідомлено готові взяти на себе зобов’язання в рамках республіки (спільної справи) і є “вони” (олігархи, всі партії, політики, влада і ЗМІ – політикум або правлячий клас). У кожного з цих світів власні цінності і між ними немає принципів взаємодії.

Над-ідея в кризі ідеологій. Візіонерські рухи. У більшості країн фронтир (Східна Європа, Латинська Америка, Південно-Східна Азія) зростає затребуваність якоїсь над-ідеї. Візіонерські групи знаходять все більше прихильників і формують партії нового типу. Це пов’язано з кризою традиційних ідеологій, які не в змозі пояснювати світ в його різноманітті. Крім того, важливою особливістю моменту є запит на “дискурс майбутнього”. Наш Майдан сформував запит на образ майбутнього України, стратегію розвитку країни. Нове покоління хоче творити спільними зусиллями власне майбутнє. І навряд чи воно погодитися вручити своє майбутнє партійним босам. Візіонерство і пошук нової ідеологічної парадигми вже призвело до виникнення руху клубів.

Пошук альтернативної Системи. Існуюча модель представницької демократії у всіх її модифікаціях не сприяє революційним перетворенням. Більше того, хто б не приходив до влади в рамках цієї моделі, відбувається самовідновлення системи. Змінюються прізвища у владі, а суть самої системи і відчуження людини і держави залишається. Тому нові політичні сили будуть зорієнтовані на побудову НЕ представницької демократії, а такої форми, яка б забезпечувала самореалізацію людини, емансипацію соціальних груп, гармонійне поєднання інтересів і недомінування.

Типологія майбутніх партій

Ми не претендуємо на наукову коректність термінів і методології при типологізації. Однак це перша спроба короткострокового прогнозування розвитку політичних партій в Україні. У нашому випадку швидше стане в нагоді типологізація за організаційною ознакою, за якою можна виділити три основні типи партій майбутнього.

1) “Партія – орден”

– За типом релігійної громади (всі члени якої – брати/сестри, добровольці, об’єднані “священною метою”).

Озброєні візією, ідеологією і детально розробленою політико-економічною програмою. Це важливо, поскільки візіонерство має бути унікальною особливістю цього типу партії. Знання ідеологічних постулатів, орієнтація в дискурсі, відсилання до першоджерела, вміння оперувати ідеологічними конструкціями запорука успішного розвитку “партії-ордена”.

Кадрована партія. Меритократичний і функціональний підхід при рекрутингу членів. Орденська партія не буде численною. Відбір в неї слід проводити вкрай ретельно, розглядаючи її як ядро нової патріотичної державної еліти, дотримуючись правил затвердження та відбору, тобто правила меритократії.

Фінансування неоднорідне.

В Україні вже є прототипи: партія 5.10 (Г.Балашов), “Спільна дія” (Т.Монтян). Однак постійні coming out Балашова і, особливо, Монтян не сприяють розширенню їх електоральної бази. Навпаки. Вони звужують кількість прихильників, а авторитарний стиль керівництва обох лідерів перетворює прихильників цих партій на політизовані секти.

У той же час, “партія – орден” далеко не вичерпала всього потенціалу і може претендувати на певний успіх у випадку правильного нішевого позиціонування і урахування вище названих трендів. Серед потенційно успішних проектів у цій категорії можна назвати “Республіку Гідності“, об`єднання Синархістів та ін.

2) “Партія – коаліція”

Коаліція різних спільнот, яких об’єднує спільна ідеологічна рамка і всередині якої діють єдині принципи узгодження інтересів.

– Поділ завдань політиків і партфункціонерів. Партійні функціонери виконують менеджеріальні ролі, сприяючи взаємодії зацікавлених груп в такій партійній коаліції і не претендують на участь у виборах.

– Рішення приймаються через партисипативні механізми.

– Нефіксоване членство і волонтерська мережа.

– Фінансування через особисту участь прихильників (70% бюджетів)

Прикладами успішних “партій – коаліцій” можуть служити Партія трудящих Бразилії і грецька партія СІРІЗА.

Партія трудящих була створена як коаліція робітничих профспілок, безземельних селян, екологічних та інших соціальних рухів, прихильників теології звільнення, лівих інтелектуалів, троцькістських та інших марксистських груп. Вона мала електоральний успіх з 2003 по 2014 рр. На піку зростання популярності ПТ експерементувала з формою внутрішньопартійної організації. Наприклад, тактичні рішення в партії приймалися радою політичних представників (від груп – учасників ПТ), а політичні на стратегічних сесіях в територіальних громадах. Значну роль грали клуби, де вироблявся ідеологічний дискурс і проводилося політнавчання.

Згодом ПТ трансформувалася в суспільно-партійний холдинг, в який інтегрувались дискусійні клуби, аналітичні структури, громадські об’єднання, ком’юніті і закінчуючи партійними альянсами. Партійний апарат же грав роль операційного модератора процесів, не маючи самостійної ваги.

Партія СІРІЗА була інституалізована в 2004 році як електоральний альянс лівих і ліворадикальних груп (від маоїстів, до зелених і лівих лібертаріанців).

Платформою СІРІЗА є демократичний і одночасно революційний соціалізм, який би зміг уникнути придушення масових ініціатив знизу та етатизму властивих і соціал-демократії, і так званому “реальному соціалізму”. Цю концепцію розробив греко-французький соціолог-неомарксист Нікос Пуланзас.

Як слушно зауважує український експерт Денис Пілаш, СІРІЗА системною буденною роботою в соціальних рухах, профспілках і інтелектуальному середовищі, яку активісти СІРІЗА вели як звичайні учасники, не претендуючи підпорядкувати їх своєму “мудрому керівництву” (як цього хоче, скажімо, Комуністична партія Греції), навпаки – поважаючи їх автономність, але допомагаючи їм і впливаючи на них знизу і зсередини (концептуальне управління). Власне, СІРІЗА особливо і не гналася за перемогою на виборчих дільницях (не вірила в неї), бо основним полем її діяльності були площі і вулиці грецьких міст.

Слід зазначити, що “партії – коаліції” можуть бути не тільки лівими. Але тут важлива одна обставина – це вміння домовлятися. Довіра в таких партіях породжується простими принципами черговості, змінюваності, функціонального представництва, концептуального управління і наявністю третейського суду з числа визнаних інтелектуалів (цей принцип яскраво виражений в СІРІЗА). Іноді використовується жереб, за яким визначається той чи інший претендент на пост або позицію в партії. Інститут жереба використовується тільки в рівно компетентному середовищі.

“Партії-коаліції”, як правило, відрізняє значна ідейна гнучкість, демократична організація і стиль діяльності, відсутність чітких меж між членами і співчуваючими. Разом з тим, ці партії також стикаються з питаннями, пов’язаними з розвитком організації і “інституціалізації капіталу”.

“Партія – мережа”

Концепція “розширених партійних мереж”. Не партійні організації + соціальні та громадські ініціцатіви, а навпаки – громадські активності + партія як їх учасник.

Парфункціонери і політики – агенти складових коаліції сильних меншин. Залежність політиків від рішень активу (по Метту Гроссманну і Кейсі Домінгесу).

Он-лайн членство.

– Рішення приймаються механізмами “живої демократії” або динамічним делегуванням голосу більш компетентним.

В якості робочих моделей використовуються спільний текстовий редактор PiratePad і платформа Liquid Feedback (“Текучий Зворотній зв’язок”). Сьогодні “Liquid Feedback” використовується як базова платформа партіями піратів Німеччини, Швеції, Швейцарії та Аргентини. В Україні це можуть бути інструменти “CIVIL SOCIETY APP” (Інструменти Громадянського суспільства) на платформі “Гуртом.мобі”. Головна відмінність цього інструменту від Фейсбук – він дозволяє не дискутувати або коментувати висловлювання, а діяти. Цей інструмент дає можливість генерувати ініціативи, створювати групи їх просування і практичного здійснення, фінансувати ці ініціативи, оцінювати їх результати.

Підвищення компетентності та професіоналізму через делегування повноважень. Кожен громадянин може взяти участь в державних політичних процесах за допомогою інтернету. Однак, загальна пряма щоденна участь громадян в управлінні країною має не вступати в протиріччя з принципом компетентності.

Протиріччя принципів рівної участі (1 голос – 1 особа) і компетентності того, хто приймає рішення, можна вирішити за допомогою делегування голосу більш компетентній людині. Мова не йде про чергові вибори, а про надання права вирішувати в цьому конкретному випадку людині, яка є експертом в цій галузі. При цьому свій голос у разі делегування громадянин може відкликати в будь-який момент, якщо вважатиме, що делегат не відображує його позицію. Не виключено, що нормою політичної відповідальності стане принцип “блокчейн”. Автоматичний протокол в договорі між виборцем і представником партії: не виконав обіцянку до певної дати – автоматичне вибування з політики (позбавлення права бути обраним на певний термін).

Контроль через довіру. Відкликання мандата у делегата партії, який став депутатом ради, повинно бути врегульовано шляхом підписання договору про спільну діяльність як предмета публічного права.

Недомінація і множинність. Працюють не регламенти та громіздкі статути, а прийняті в цій спільноті прості принципи. Це більше практики, ніж документ. Це передбачає існування в одній “партії – мережі” спільнот з різними цінностями (консерваторів і лібертарних лівих). Головне – не домінування однієї з ціннісних груп над іншими і визнання права інших на існування. Проте їх об’єднує спільна рамка – бачення моделі майбутнього (навіть двома-трьома мазками).

Жива програма. Співтворчість активістів. Класичним прикладом цієї позиції є Партія звітності, компетентності та прозорості Канади (PACT), яка раніше називалася Онлайн-партія. Це єдина федеральна політична партія, яка дозволяє будь-якому зареєстрованому виборцю брати участь у виробленні платформи партії незалежно від політичної приналежності або переконань, надаючи своїм членам право коментувати і голосувати безпосередньо з кожного питання, а також гарантуючи підзвітність обраних представників.

Повернення моралі в політику. Тільки найбільш компетентні делегати, з високою довірою співгромадян, отримають можливість виконувати функції формалізації рішень громадян. Як наголошується в програмному маніфесті німецької Партії піратів, “пряма демократія” є раціональне управління плюс народний контроль, що направляється моральними рефлексами народу”.

Слід зазначити, що “партії – мережі” – це в основному не ліві партії. Складне поєднання лібертаріанства, лібералізму, консерватизму, націоналізму та євроскептицизму.

Наприклад, Партія свободи Нідерландів, яка створена Гертом Вілдерсом фактично, складається з однієї людини, але бере активну участь в політичному житті країни, створюючи собі підтримку і рекрутуючи нефікcованих членів партії з використанням онлайн-технологій. Вілдерс захищає цінності європейської цивілізації (християнство, свобода, верховенство закону, відділення церкви від держави) від ісламських цінностей, часто переходячи в табір радикальних націоналістів.

Рух п’яти зірок в Італії шоумена Беппе Грілло взагалі є феноменом “партії блогосфери”. Блог Беппе Грілло входить в десятку найбільш популярних політичних блогів в світі, в ньому беруть участь користувачі з понад 1000 міст, з 22 країн світу.

Рух Палікота/Твій рух в Польщі солідаризується з Лібертаріанськими цінностями свободи, проте включає в свій ідейний багаж і соціальну справедливість, солідарність і рівність.

Партія простого народу і незалежних особистостей Словаччини взагалі позиціонується як консервативна партія. Вона сповідує традиційні цінності Словаччини, безпечне середовище проживання і виховання дітей, відповідальність і повага до свобод інших, права меншин; вона виступає проти корупції, за верховенство закону, відповідальне управління без надмірної бюрократії.

Піратські партії Швеції, Аргентини та Німеччини. Піратські партії скоріше проповідують ультраліберальні принципи. Їх цілями є захист прав людини і фундаментальних свобод в цифровому столітті, реформа патентних прав, підтримка інформаційної приватності, відкритості та вільного доступу до інформації

Всі три типи політичних партій мають спільні характерні ознаки та особливості.

Обов’язкова особиста громадянська участь в управлінських процесах. Особливе трактування поняття “громадянства”, як усвідомлених прав і обов’язків.

Мобільність і гібридність. Ці партії виявляють значну ідеологічну гнучкість, адаптивність за формами самоорганізації і сприйнятливі до інновацій.

Відмова від громіздкого і неефективного механізму представницької демократії і багатоступінчастого механізму прийняття політичних рішень в державі.

Існування поза представницькою (електоральною) демократією. Вони здатні виступити проти парламентаризму і навіть проти поділу влади. Ці партії можуть існувати поза представницькою (електоральною) демократією. А значить вони можуть в своєму середовищі створити ІНШУ систему, яка буде в змозі замінити представницьку демократію.

Усвідомлена співпраця протиріч. Там немає цінностей, а є принципи співжиття. Рамковість ідеології дозволяє забезпечити гармонійну співпрацю різних ціннісних груп.

ПЕРЕХІД

Партії нового типу, які прийдуть найближчим часом в українську політику, явно не будуть рафінованими відображеннями вищенаведеної класифікації. Радше це буде поступове витискання традиційних форм партійної організації і відносин всередині партійної системи. Все буде відбуватися поступово, але неминуче.

1) Проростання нових суб’єктів зсередини нинішньої партійної системи. В існуючих партіях вже використовуються нові елементи (“Сила людей” і ДемАльянс та ін).

2) Посилення анти-політичних і анти-істеблішментських настроїв. При цьому слід очікувати ускладнення конвертації цього тренда нинішніми популістами (Ляшко, Тимошенко та ін)

3) Перенесення центру генерування смислів з партій в громадянське середовище (експертне співтовариство, клуби, аналітичні центри). Ідейне вичерпання традиційних партій.

4) Ера клубів. Пошук альтернативи. Формування середовища, яке, по досягненню критичної маси, стане поживним гумусом для проростання партій майбутнього в Україні.

5) Над-ідея. Візіонерство і практика “нової довіри”. Велика ідея передбачає новий тип відносин між учасниками руху та іншу мотивацію. У комплексі з принципами недомінації, жереба і компетентності візіонерство здатне сформувати нову традицію.

6) Формування суб’єкта (ів) іншої системи та об’єднання навколо них контреліти.

7) Придбання ресурсу.

8) Крах “картельної партії” і “олігархічного консенсусу”. Це станеться в короткостроковій перспективі.

9) Робота в коренях суспільства як “акушерів” нової Системи.

10) Вихід на політичну арену і/або електоральний успіх.

А потім почнеться найцікавіше.

Хвиля

Tags: , , , , , , , , , ,

This entry was posted on П’ятниця, серпня 12, 2016 at 13:00 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.