Пол Манафорт.

Кость Бондаренко розповів “Стране“, як його тероризують дивні журналісти з вимогами здати компромат на главу передвиборної кампанії Трампа.

Після того, як в розпал президентських виборчих перегонів в Америці впливове видання The New York Times, посилаючись на Національне антикорупційне бюро України, повідомило, що нібито глава виборчого штабу Дональда Трампа Пол Манафорт отримав понад 12 мільйонів від Партії регіонів, багато ЗМІ в Україні підхопили цю тему.

Як уже повідомляла “Страна”, в публікації The New York Times йдеться, що прізвище Манафорта фігурує в документах, які знаходяться в НАБУ і стосуються “чорної бухгалтерії” Партії Регіонів.

При цьому, видання зазначає, що ні підпису, ні достовірних доказів, що Манафорт отримав ці гроші, в Антикорупційного бюро України немає.

Після публікації в NYT глава НАБУ Артем Ситник підтвердив, що ім’я Манафорта фігурує в “чорній бухгалтерії” ПР, проте в документах немає жодних підтверджень, що Манафорт отримував будь-які гроші з “чорної каси”.

Сам же Манафорт назвав публікацію в NYT атакою на свою репутацію, і стверджує, що розпускаючи плітки, журналісти не дотримувалися стандартів. Він звернув особливу увагу на те, що в статті зазначено, що “немає доказів, що він отримував будь-які гроші від будь-кого з українських чиновників”.

В Україні ж віддуватися за Манафорта довелося політологу Костянтину Бондаренкові, який знайомий з американським консультантом по роботі в передвиборних кампаніях. Як написав сам Бондаренко на своїй сторінці в Facebook, з невідомих для нього причин в останній місяць він став “авторитетним манафортознавцем”, адже отримати від нього коментарі на цю тему намагалися десятки ЗМІ і ще десятки людей, які тільки представлялися журналістами, однак їхні методи роботи викликали у політолога підозру, що вони і не журналісти зовсім.

Більш докладно про ці дивні події “Страна” вирішила поговорити з самим Костем Бондаренком.

– Як ви вважаєте, чому саме ви стали популярним коментатором тем, пов’язаних з Полом Манафортом?

– Думаю, це дуже грамотна наводка (сміється – прим.ред.). А якщо серйозно, то для мене самого залишається загадкою, чому провідні світові ЗМІ їдуть фактично в країну третього світу, щоб розпитати людину, яка тільки перетиналася з Манафортом, про гонорари американських консультантів, їхні звички, страви на вечерю і дозвілля. Але мені за останні тижні зателефонували десятки таких “журналістів”, які задавали зовсім різні і дуже часто абсолютно абсурдні питання, які взагалі незрозуміло як стосуються виборчої кампанії в Сполучених Штатах.

– І вас справді запитували про те, яким повіям надавав перевагу Манафорт?

– Як би це смішно не звучало, так і є. Деяких журналістів, які пишуть про передвиборну боротьбу в США, цікавило лише це. А те, що пропонував розповісти про керівника виборчої кампанії кандидата від Демократичної партії Хілларі КлінтонДжона Подеста, який теж працював з українськими політиками, абсолютно нікого не цікавило. Висновок напрошується тільки один – багато журналістів, які зі мною спілкувалися, як то кажуть в Україні, “джинсували”. Тобто виконували певне замовлення. Ну або це були не журналісти, а працівники передвиборного штабу одного з кандидатів.

– Тобто ви підозрюєте, що кампанія проти Манафорта відпрацьовується в американських ЗМІ як замовлення з боку передвиборного штабу Клінтон?

– Я не те, що підозрюю, а прямо про це кажу. Я регулярно спілкуюся з західними журналістами і прекрасно розумію, що якщо дзвонить справжній журналіст, він задає питання і хоче вислухати відповідь. Але у мене були зовсім інші ситуації. Наприклад, мені дзвонять, питають про Манафорта і з першої ж секунди моєї відповіді починають мене перебивати. Кажуть, ні, ви гарненько подумайте, ось ви тут помиляєтесь, або прямо кажуть – ні, ви неправильно сказали, скажіть це по-іншому. І відразу стає ясно, що це зовсім не журналісти, а пропагандисти, які напишуть тільки те, що хочуть написати, за що їм платять. Або ще один приклад – коли я про щось говорю з однією людиною з одного видання, а через день мені дзвонить зовсім інша людина, з абсолютно іншого видання і питає, про що я говорив з першим, уточнює деталі попередньої розмови і намагається мене впіймати на якихось нестикуваннях. Нічого, крім цих деталей, його не цікавить. Або ще приклад – мене півгодини слухають з розумним виглядом, а на тридцятій хвилині мені кажуть – а ось тільки одну цю фразу ви можете повторити під запис? Скажіть самі, хіба це методи роботи журналістів? По-моєму, тих, хто виконує замовлення. Хіба це не “джинса”?

– А чому саме до Манафорта такий інтерес?

– Ставши керівником виборчої кампанії Трампа, Манафорт викликав на себе гнів демократів, які розуміють, що він поламав усталені традиції, коли існує бюрократичний апарат в Демократичній партії і такий же бюрократичний апарат в Республіканській партії, і вони змагаються між собою. Манафорт будує кампанію Трампа фактично без Республіканської партії. Це не тільки плутає карти демократам, але і не подобається багатьом республіканцям. Тому він викликає вогонь на себе. Республіканська партія потрібна була Манафорту і Трампу для висунення Трампа. Після висунення він відмовився грати за тими правилами, які диктують республіканці. Фактично вперше років за 80 ведеться така кампанія, коли кандидат від партії слабо керований цією партією. Тому Манафорт дратує і одних, і інших, одні бачать в ньому конкурента, а інші бачать в ньому опонента. Манафорт – це людина дуже парадоксальна. Він абсолютно не прогнозований. Він вміє так розглянути ситуацію, побачити такі шляхи і рішення, які багатьом здаються дивними і нереальними. Але в підсумку вони приносять свої плоди.

– Наскільки ці методи використовувалися Полом Манафортом в Україні, коли він вів передвиборні кампанії Віктора Януковича і Партії Регіонів?

– Так, він допомагав Віктору Януковичу своїми порадами. Він пропонував таку стратегію і тактику в складних ситуаціях, яка привела до перемоги на виборах, зростання рейтингів, і це показало, наскільки Манафорт професійний консультант. Зрозуміло, що його побоюються. Тому що керівник виборчої кампанії Хілларі Клінтон Джон Подеста досить досвідчений, але при цьому досить кондовий, він пропонує лінію поведінки і йде по цій лінії. Він знає, що є план, і треба йти за цим планом. Треба сьогодні розвісити борди, а завтра виступити на ефірі, а післязавтра зустрінеться з виборцями. Манафорт в цьому плані непередбачуваний. Він ламає цю звичну схему. Він вважає, що є деякі цілі, які можна використовувати, можна обходити, а можна робити так, щоб слабкі сторони перетікали в плюси. Тому зараз кинуті величезні гроші на те, щоб вдарити по Манафорту або хоча б знизити його вплив, а через нього добратися і до Трампа.

– Яку роль у кампанії проти Трампа і Манафорта грає Національне антикорупційне бюро України?

– Пряму! Зрозуміло, що якщо нинішня адміністрація демократів США фактично лобіювала створення “антикорупційних” структур, в тому числі і НАБУ, то вона хоче побачити свої плоди. Зрозуміло, що якщо в першому акті з’являється мисливець і приносить рушницю, то в четвертому вона має вистрілити у ворога мисливця. Якщо створюються всілякі інститути і групи впливу, то рано чи пізно вони повинні відпрацювати вкладені в них ресурси і заявити те, що їм продиктують. Якщо вони не борються з корупцією, то взагалі повинен же бути від них хоч якийсь зиск. Тому буквально кажучи, сьогодні цими пішаками користуються. Ось і з’являються всі ці заяви про 12 мільйонів доларів, не підкріплені ні фактами, ні документами. Їх ніхто і не збирався підтверджувати. Досить було згадати в американських ЗМІ про те, що в Україні є такі підозри. І я переконаний, що досить Манафорту було б звернутися до суду проти Ситника або хто там з молодих реформаторів робить такі заяви, то він моментально виграв би. Більше того, на сайті Міністерства юстиції США є спеціальний розділ, де американські лобісти, які працюють за кордоном, звітують про свої доходи. Там є і Манафорт, і інші американські консультанти, які працювали з Юлією Тимошенко, Віталієм Кличком та іншими. Але галас торкнувся тільки Манафорта. Мета цієї піар-акції тільки одна – підставити Манафорта і протистояти перемозі Трампа. Наша влада прекрасно розуміє, що, в разі перемоги Трампа, він не буде терпіти улюбленців демократів в Україні, які за кілька років не провели жодних реформ, а корупцію не те, що не побороли, а в прямому сенсі очолили.

Пал Іванич американець. Коментар “Страны”

Відзначимо, що Пол Манафорт справді працював на Партію Регіонів і Віктора Януковича з кінця 2005 року. Тобто, починаючи з кампанії з парламентських виборів, які відбулися в березні 2006 року і які виграла Партія Регіонів. За нашими даними, привів у ПР Манафорта бізнесмен Ринат Ахметов – на той час основний спонсор партії і учасник її партійного списку (це, до речі, звична практика, коли той, хто фінансує передвиборчу кампанію, той і приводить своїх політтехнологів, які його ж гроші і освоюють). У свою чергу, як писали ЗМІ, Ринату Ахметову порадив Манафорта як сильного фахівця російський олігарх Олег Дерепаска.

Природно, в таких умовах виникає питання – скільки платили Манафорту, в якій формі і як він ці доходи відбивав у своїх податкових деклараціях на батьківщині? Звичайно, українська політика і в ті часи і, в ще більшій мірі зараз, це царство “чорної готівки”. З іншого боку, Манафорт – стріляний горобець в цих питаннях. Людина, яка, свого часу працювала з ангольськими повстанцями з УНІТА, філіппінським президентом Маркосом, а також з президентами Конго і Сомалі, напевно виробила схему дій, за якою її важко зловити за руку і знайти конкретні докази порушення закону. І хоча скандали, аналогічні нинішнім, супроводжують Манафорта майже всю його кар’єру, він до цих пір на волі і керує виборчою кампанією одного з двох основних кандидатів в президенти США.

До слова, в штабі Партії Регіонів Манафорта називали лагідно – “Пал Іванич”. Як розповів “Стране” один з політтехнологів регіоналів, спочатку Манафорт не сильно розбирався в місцевій специфіці, а тому обмежувався загальними технологічними рекомендаціями. “Коли ж він намагався дати якісь конкретні поради, це було просто смішно. Але позитив від його присутності був в тому, що вся братія на чолі з Януковичем його слухалася і кампанія вибудовувалася як єдине ціле”, – згадує співрозмовник “Страны”.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО ДОНАЛЬДА ТРАМПА ЧИТАЙТЕ ТУТ

Втім, з часом, Манафорт вник в українську проблематику і почав відчувати себе більш впевнено. Він вів кампанію регіоналів на парламентських виборах 2007 року, передвиборну кампанію Віктора Януковича 2010 року (коли той став президентом), кампанію на виборах в парламент 2012 року. За даними “Страны” саме він порадив регіоналам виконати свою передвиборчу обіцянку і прийняти навесні 2012 року закон про регіональні мови, який викликав великий скандал, але став однією з передвиборних фішок ПР (до речі, цей закон досі навіть нинішня влада не наважилася скасувати).

У той же час, в коментарі для газети “Гардіан” екс-спікер МЗС України Олег Волошин охарактеризував Манафорта як людину, яка “волокла Януковича на Захід”. За словами Волошина, Манафорт був захисником інтересів США і просував американські нафтові компанії, такі як Chevron. З цього приводу навіть жарт всередині Партії Регіонів був, що Манафорт насправді від ЦРУ. “Ви можете звинуватити його в чому завгодно. Єдине, в чому ви не можете звинувачувати його, це у відсутності волі в лобіюванні американських інтересів в Україні в комерційній сфері”, – говорить Волошин. Він наполягає на тому, що це саме Манафорт переконав Януковича просуватися вперед з інтеграцією в ЄС, стверджуючи, що вона підніме провисаючий рейтинг президента. Манафорт також рішуче заперечував проти тюремного ув’язнення Тимошенко і говорив прямо: “Ви будете мати дуже погані часи з Заходом”.

У 2014 році Манафорт також брав участь в роботі передвиборчого штабу Опозиційного блоку, який, в результаті пройшов до парламенту з результатом майже 10%.

Страна

Tags: , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on четвер, серпня 25, 2016 at 12:00 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.