Оля Кудіненко.

Оля Кудіненко.

Чотири роки тому в одному з київських кафе я вперше побачила Олю Кудіненко.

Вона весело щебетала з друзями про якісь поїздки, а потім пересіла за мій столик обговорити боротьбу з раком крові.
Без сліз і пафосу, без облуди і спроб сподобатися. Оля говорила так, ніби представляла черговий продукт. Ось тільки йшлося про “допомогу дітям з лейкемією”, пише Галина Титиш у виданні
 Українська правда.

“Я не так часто спілкуюся з хворими дітками, мені від цього важко. Я більш ефективна у фандрейзингу”, – відрубала Оля на моє запитання про те, як же вона справляється з емпатією.

Тоді її проект “Таблеточки” був зовсім невеликим, але вже встиг змінити підхід до благодійності.
Замість звичного “тиснути на жалість”, Оля використовувала новий меседж – “допомагати легко”.

Адже це дійсно так – менеджерам середньої ланки зовсім не складно відмовитися від зарплати за один день і передати її на благодійність. Ще легше притягти весь євродріб’язок, що залишився в гаманці після чергової поїздки за кордон, і віддати “Таблеточкам”.

Повідомлення про збір грошей, чергові акції або потреби вона публікувала на своїй сторінці в соцмережах.

Тоді ми так і назвали Олю – “Людина, яка запустила в Facebook вірус благодійності”.

За чотири роки цей вірус став ще більш активним.

Оля створила фонд, який збирає мільйонні суми на ліки. Працівники та волонтери “Таблеточок” відправляють дітей на лікування за кордон, допомагають паліативним дітям. Сьогодні фонд займається проблемами не тільки онкогематології, але і всієї дитячої онкології.

Це “Таблеточки” вперше заявили про потребу відкрити доступ до хворих в реанімаціях після того, як підопічний фонду помер на самоті – батьків, які сиділи 3 дні під дверима реанімації, до дитини не пускали.

Фонд також проводить різні акції – від Дня Лимонаду до відмови від масових покупок квітів вчителям на 1 вересня – тепер у школярів є можливість ці гроші передавати на лікування онкохворих.

“Таблеточкам” за п’ять років існування вдалося змінити сприйняття проблеми онкології в країні. Фонд не тільки тримає цю тему в фокусі ЗМІ, а й змінює ставлення в системі “хвора дитина-лікар-батьки-держава”.

Як Олі Кудіненко вдалося запустити цей маховик добрих справ?

Мрія про принца
Історія появи “Таблеточок” відома багатьом – кілька років тому з подорожі до Іспанії Оля повернулася з 12 пачками гелю від стоматиту для дітей з відділення онкогематології “Охматдиту”. У Європі він коштував 2,95 євро, а в Україні не продавався.

Після цього вона почала просити знайомих, які летіли за кордон, зайти в місцеві аптеки і купити потрібні ліки.
Так в Facebook виникла перша група туристів, які поверталися додому з пачками таблеток і євродріб’язком у гаманці. Оля збирала гроші і купувала на них ліки.

Але не всі знають про те, що Кудіненко завжди мріяла займатися благодійністю. І щоб все було, як в голлівудському сюжеті: забезпечений чоловік, улюблена справа (свій фонд) і все красиво.

Такі думки з’явилися, коли Кудіненко читала ЖЖ іншої Олі – Журавської. Вона багато років була волонтером російського фонду “Подаруй життя” і так познайомилася з майбутнім чоловіком – він жертвував гроші.

“У них дуже красива історія кохання, мене це дико захоплювало. Думала, ось у мене теж буде так, і я теж буду займатися благодійністю”, – розповідає Оля і заливисто сміється.

Каже, що чомусь була впевнена: буде займатися благодійністю після заміжжя. Але все ж вирішила поволонтерити.
Тепер сімейні подарунки прив’язані до “Таблеточок”. Наприклад, фандрейзингову платформу чоловік подарував Олі на її день народження, а сайт фонду на річницю весілля.

Майже за півроку роботи платформи через неї вдалося зібрати понад 1,5 млн гривень.

До таких сум в “Таблеточках” вже звикли. Хоча колись неймовірним успіхом Кудіненко вважала 16 тисяч британських фунтів, які вийшло зібрати на придбання сепаратора крові для Охматдиту.

Оля зареєструвала фонд в 2013 році. Через рік вона потрапила в список найвпливовіших жінок країни і вирішила займатися не тільки адресною допомогою, але і змінами в сфері боротьби з раком.

“Проблеми треба комунікувати. Раніше я вважала, що якщо щось не можна висвітлити в ЗМІ, цього не варто робити. Зараз так не думаю, але проблеми треба грамотно доносити людям і показувати способи їх вирішення”, – пояснює Оля.

Відразу зрозуміло, що говорить досвідчений піарник – до 2013 року Оля працювала піар-менеджером Фонду Віктора Пінчука та будівельного холдингу Ріната Ахметова “ЕСТА Холдинг”. Кудіненко завжди оперує цілями, стратегіями, планами, дедлайнами і комунікаціями.

Три роки тому Оля вирішила залишити піар і повністю присвятити себе благодійності. На той час у неї було багато знайомих серед топ-менеджменту великих компаній. Зв’язки допомагали набагато швидше просувати ідею.

“Ти не бачила ще нашої Happy Can! Вони такі красиві,” – говорила мені Оля, коли її фонд запускав акцію з банками в офісах, куди співробітники компаній могли кидати зручну для них суму.

За задумом одна банка повинна була “принести” 2 тисячі гривень – стільки тоді коштував один день лікування хворої на рак дитини (зараз це 5 тисяч).

Навіщо витрачати зусилля на дизайн банки, якщо можна просто поставити коробочки або звичайні скляні ємності, подумала я тоді. Але через кілька тижнів Оля привезла в офіс “Української правди” красиву банку з намальованими дітьми і написом “Гаманець або життя”.

У неї хотілося покласти гроші. Тоді я зрозуміла, чому для Олі такі важливі деталі.

Завдяки цим баночкам “Таблеточкам” вдалося отримати частину корпоративних бюджетів великих компаній.

“Ми заходили в компанії, просто ставили там баночку. Потім показували звіт, що ми чесні-прозорі, і через нас можна допомагати. Так ми змогли “захопити” їх по чуть-чуть”, – напівжартома каже Оля.

Раніше Олі здавалося, що якщо фонд будуть спонсорувати умовно 10 великих компаній, проблем з фінансами не буде. Але після тривалого вибивання цих самих бюджетів виявилося, що вони складають все ж меншу частину, ніж допомога від людей.

“Таблеточки” почали придумувати акції, щоб стимулювати надходження від простих людей.

Так з’явився, наприклад, “Добрябрь”.

Він проходить у листопаді – найскладнішому з точки зору фандрейзингу місяці. У похмурі дощові дні, коли всі подумки і фінансово вже готуються до Нового року, фонд запустив акцію, суть якої полягає в тому, щоб купувати каву, частина грошей від продажу якої йде на “Таблеточки”.

Мета Олі – повернути показник надходжень від людей на рівень 70%, решту повинні складати корпоративні бюджети. Зараз співвідношення відповідно 60% і 40%.

“Адже маленької допомоги не буває – вона або є, або її немає”, – Оля хоче, щоб цю думку люди взяли і запам’ятали, так само як її першу ідею – “допомагати легко”.

Команда фей. Вхід через пожертвування
У команді Кудіненко практично з самого початку було шестеро волонтерів, які постійно перераховували гроші на фонд і допомагали їй.

Ці люди і створили “кістяк” “Таблеточок”, коли Оля вирішила реєструвати фонд, щоб пожертвування від компаній отримувати легально.

Співзасновниками стали Ірина Литовченко, Леся Бойко і Ольга Шурупова.

Литовченко найближчим часом стане представником фонду в government relations, тобто – буде відповідати за комунікацію фонду з владою, відстоювати інтереси онкохворих дітей, брати участь в робочих групах МОЗ.

Волонтер фонду, директор компанії “Прайм-бренд” Ольга Шурупова довгий час перераховувала гроші на “Таблеточки”.

Коли акція Happy Can стала набирати обертів, Кудіненко попросила Ольгу взяти на себе організацію збору банок з грошима з офісів.

Пізніше Шурупова зайнялася в фонді бухгалтерією, відбором і оформленням співробітників. Також вона робить для фонду сувенірну продукцію за собівартістю. Футболки, чашки, зошити з символікою “Таблеточок” – це її робота.

Директор департаменту по роботі з підопічними Алла Антонова, в минулому топ-менеджер косметичної компанії, з “Таблеточками” найдовше – спочатку була волонтером відділення онкогематології “Охматдиту”, потім стала працювати Олею.

Коли створювався фонд, Кудіненко запропонувала їй посаду і зарплату нижчу за ту, яку вона отримувала в косметичній компанії.

Алла погодилася і тепер Кудіненко називає її “онкопсихолог”. Тобто психологом, який вміє працювати з хворим на рак та його сім’єю. В Україні таких фахівців дуже мало, близько 20, та й прийом у них коштує дуже дорого. Алла навчалася онкопсихології вже працюючи в фонді і відвідуючи тренінги, в тому числі за кордоном.

Пізніше до команди “Таблеточок” приєдналася журналіст Олена Синіцина і це дуже вплинуло на комунікації фонду.

В підсумку – за чотири роки своєї роботи “Таблеточки” залучили 60 мільйонів гривень, 1650 дітей отримали ліки. Завдяки пожертвам, фонд профінансував трансплантацію кісткового мозку для 31 дитини.

Такі масштаби ще в 2013-му здавалися волонтерам фонду абсолютно нереальними. Але зараз вони збирають по два мільйони на місяць, а планка поступово піднімається.

Кудіненко – успішний мрійник: вона вміє досягати цілей і налаштовувати на це тих, хто навколо.

“Одного разу Оля повідомила: нам потрібно швидко зібрати 300 тисяч на реагенти для перевірки крові, а ми таких грошей ніколи ще не збирали, – згадує Ірина Литовченко. – Тоді вона сказала, що можна взяти 30 людей, які готові допомогти. Ми знайшли таких людей. Вона привчила нас до того, що будь-яка проблема здається нездійсненною, якщо ти дивишся на неї глобально, як на брилу, яку неможливо зрушити з місця. Але коли ти її дробих на маленькі завдання, стає простіше.
Сама Оля цей випадок теж згадує і називає його однією з “точок зростання” проекту.

Це був перший випадок, коли фонд зібрав велику суму і гроші пішли не тільки на придбання ліків – до цього фонд не допомагав адресно дитині, а в цілому забезпечував відділення онкогематології Охматдиту таблетками, технікою і ремонтом.

“Тоді ми взяли новий напрямок, і я відчула, що ми можемо розширюватися”, – згадує Оля.

Ще одна важлива в житті фонду подія трапилася на початку 2014 року, коли у фонду з’явився перший підопічний.
“Я взяла цю історію частково як піар-менеджер, не приховую. У Росії вона зібрала б кілька сум на операцію, а в Україні фандрейзили на нього півроку. Для мене це був провал. Так, це була війна, але я не думаю, що це було пов’язано тільки з війною. Я просто зрозуміла, що в Україні і Росії по-різному працює збір грошей”, – згадує Оля.

Надалі фонд збирав гроші для лікування дітей протягом трьох місяців, публікуючи їхні історії на “Українській правді”.
Спочатку збирали для однієї дитини, потім другої, третьої.

“Але діти стали вмирати, так і не дочекавшись збору коштів. Після цього ми вирішили, що збираємо на всіх, тому що хтось може просто не дожити”, – говорить Оля – Ми зрозуміли, що потрібно просувати іншу ідею – ви допомагаєте не умовному Петі, а дітям, які борються з раком крові”.

Взагалі, 2014 рік став переломним для Олі в особистому плані. Тоді вона вийшла заміж і переїхала в Москву, продовжуючи працювати в Києві.

В Україні на той момент в її фонді вже працювали чотири співробітники.

Сама Оля зарплату в фонді не отримує, сьогодні вона займається його стратегією і розвитком. Після народження дочки робити це стало складно. Справа навіть не в нестачі часу, а в емпатії, яка після народження дитини значно збільшилася. В Олиному випадку це навіть іноді заважає ефективно працювати.

“Тим, що мені емоційно важко, я ніяк не допоможу. Я можу сісти і закритися. Але мені важче, коли я нічого не роблю”, – пояснює вона.

Зараз Кудіненко свідомо намагається менше читати важких історій дітей.

Хоча після старту паліативної програми команда прийняла рішення, що всі прохання про виконання бажань смертельно хворих дітей будуть розміщуватися саме на її сторінці.

Але зараз Олі від цього некомфортно. Вона продовжує їх публікувати, але зізнається, що останній текст навіть не знайшла сил написати.

Нова реальність. Повний сервіс з онкології
Питаю Кудіненко про нинішню ситуацію в фонді і плани.
В “Оля мама” відразу вмикається “Оля – ефективний менеджер”.

“Ми працюємо з підопічними, надаємо їм послуги. Ми хочемо, щоб надання послуг через фонд було максимально приємним і комфортним для наших підопічних”, – говорить вона.

Наприклад, “Таблеточки” виконують мрії смертельно хворих дітей і проводять день пам’яті на початку вересня.
Ці проекти Кудіненко також намагається зробити максимально ефективними і результативними.
“Нещодавно мій молодий відділ фандрейзингу стверджував, що компанії не готові жертвувати гроші на паліативну допомогу. І в якийсь момент я зрозуміла, що це не компанії не готові жертвувати гроші, а хтось не готовий фандрейзити”, – розмірковує Оля.

Відділу провели освітню лекцію про те, що таке паліативна допомога – і ситуація покращилася.

“Я порівнюю нас з агентством рекламного циклу, тому що ми пропонуємо повний спектр допомоги. Ми продаємо всю ідею, а не винятково таблетки або винятково лікування. Загальна ідея – це захист онкохворих дітей. Це юридичні, фінансові питання. А багато ж продають ідею допомоги конкретній дитині”, – пояснює Оля.

У наступному році фонд планує запустити напрямок реабілітації.

“Тоді я буду вважати, що наш фонд надає повний сервіс з онкології”, – говорить Кудіненко.
Ще один план на найближче майбутнє – освіта населення.

“Ми збираємося випустити ряд книг-брошур про дитячий рак для різних цільових аудиторій. Перша, над якою вже почали роботу – про те, що таке рак, як спілкуватися з тими, хто захворів, і що робити, якщо ти захворів сам. Цільова аудиторія – діти 11-14 років”, – говорить Оля.

На це її надихнула громадська організація American Cancer Society, яка випускає десятки книг для різних цільових аудиторій і продає їх. Є навіть книжка про рак для дітей 2-3 років.

“Якщо не почати це робити зараз, то у нас люди так і будуть цуратися лисих людей у масках”, – пояснює Кудіненко.
Зараз вона говорить не стільки про допомогу, скільки про необхідні в цій сфері зміни.

“Мене не влаштовує нескінченно збирати гроші і залишатися там, де ми є. Фонду майже п’ять років. Законом про благодійні смс ми займаємося майже три роки. Ми навіть не можемо збирати гроші з усієї України”, – каже Оля.

Проблеми зростання
Втілювати в життя більш масштабні зміни їй все ж важко. Будь-які законодавчі ініціативи не проходять далі обговорень у вузьких колах.
У своїй звичній манері оцінювати роботу показниками ефективності, Кудіненко цей спектр оцінює цілком тверезо – не більше 1%.

Точно так само не вдається працювати з лікарнями. А це дуже важливо, адже “Таблеточки” не лікують, це роблять лікарі.
При цьому у фонді виступають категорично проти хабарів.

“Ми прийняли таке правило, що купуємо ліки тільки перший раз. Після цього даємо батькам бланк листа, який вони повинні відправити до Міністерства охорони здоров’я: “Я, батько, моя дитина така-то, з таким-то діагнозом, потребує таких-то ліків. Прошу МОЗ забезпечити”, – говорить Оля.

Але з 13 чоловік тільки двоє погодилися відправити ці листи. Більше того, батьки дають хабарі за те, що в принципі має бути безкоштовним – наприклад, виписки з хвороби і різні довідки. Це дуже демотивує Олю.

“Все історії перемог у всьому світі починаються з того, що борються ті люди, яких особисто стосується біда. IcebucketChallange теж запустив хлопець, у якого хвороба Шарко. А тут мова йде про здоров’я та життя їхніх дітей, і батьки нічого не роблять”, – каже Оля.

Але поки все так, як є, Кудіненко допомагає дітям, які виявилися заручниками ситуації.
“П’ятирічна дитина не може ж прийти до нас і сказати: дай мені ліків, тьотя”, – говорить Оля.
А для того, щоб процес запрацював, засновниця “Таблеточок” хоче налагодити роботу з урядом. І постійно повторює – якщо вас щось не влаштовує, намагайтеся змінити ситуацію. Це стосується в тому числі лікарів з їх низькими зарплатами.

Про сенс життя
Багато мам говорять, що саме з народженням дітей у них з’явився сенс життя.
Ці думки взагалі дуже дивували Олю – сенс життя у неї був і до цього.

“У мене з’явилася нова улюблена людина, за якою я повинна доглянути і відпустити. У мене з’явилося дуже багато радості завдяки народженню. Але не сенс життя – я бачила сенс в своїх справах. Я розуміла, навіщо я прокидаюся, і розуміла, що те, що я роблю, це корисно і важливо”, – пояснює Кудіненко.

І тут вона зовсім не блазнює. Ще до народження дитини вона боязко питала: “А що, якщо дитину не полюбиш? Так буває?”

Але через пару тижнів після народження дочки впевнено заявила: “Ти знаєш, як я люблю свого кота? Так ось – Віру я люблю ще більше!”

Зараз дочка, крім радості, приносить Олі і нові знання. Наприклад, не лінуватися і стукати в усі двері.

“Я спостерігаю, як вона повзає. Ось падає і знову встає, падає і знову повзе. А я зараз іноді вже лінуюся”, – зазначає Оля.

“П’ять років тому я була ніким, мене ніхто не знав. Але я приходила, як Свідки Єгови, і розповідала про свою віру, хоча і була готова до відмови. Зараз я очікую, що мене послухають, але це не так”, – самокритично коментує Кудіненко.

Чому у неї виходить? Питаю Олю про дитинство.

“У дитинстві я дуже погано вчилася, я не любила вчитися – але я навчилася домовлятися. Я приходила до університету до викладачів і говорила: слухайте, я чесно ніколи не буду займатися вашим предметом, поставте мені трійку”, – згадує вона.

Викладачі погоджувалися, а Оля витрачала час на читання книг і роботу – вона у неї була вже з першого курсу. А завдяки міжнародній громадській організації AIESEC, де Оля пропрацювала два роки, Кудіненко обзавелася зв’язками і можливостями.

Оля каже, що весь час читала. Шість років тому вона захоплювалася бізнес-літературою, котра сильно допомогла їй в роботі.

Про те, як керувати благодійним фондом, вона вчиться з книг та інтерв’ю колег з інших країн.

“Як тільки з’являлися статті (російського журналіста, який пише про онкохворих дітей – УП) Валерія Панюшкіна, я, здається, була першим їх читачем після редактора”, – сміється Оля.

Всім волонтерам вона рекомендує прочитати книгу Дена Паллотти “Справа благодійності”. Саме вона допомогла їй прийняти рішення брати співробітників в фонд на роботу – адже не хотілося просити гроші і на їх утримання.

Але потім вона зрозуміла – щоб виконати свою місію, треба працювати якісно. А це можливо при повній зайнятості і відповідній оплаті праці.

Активний бізнес
З появою “Таблеточок” на ринку з’явилося більше фондів, які добре комунікують свої проблеми і потреби. Чим більше фондів, тим більше освічене населення, вважає Кудіненко.

Разом з тим зросла і конкуренція за благодійника. Але і в цьому Оля бачить позитив.
“Мені, правда, не подобається, що більшість фондів все-таки ще дуже неосвічені. Всі намагаються конкурувати за умовно багату людину. Але система працює інакше. Багатих людей, скажімо, 100 чоловік, а проблем – 200. Людям все потрібно пояснювати, а не ходити до одної і тої ж людини і тиснути більш жалісливу історію, як відбувається зараз”, – говорить вона.

Бізнес, за її словами, теж підтягується і вже сам активно включається в благодійність.
Оля наводить приклади компаній, які не тільки дають частину грошей, але і повністю організовують акції зі збору коштів.

Так, наприклад, Lenovo з кожного проданого ноутбука, комп’ютера або планшета перераховує “Таблеточкам” 50 гривень. Також компанія повністю взяла на себе інформаційний супровід акції.

Клініка “Into-Sana” з кожного чека віддавала Фонду Кудіненко одну гривню. Ресторан “Компот” в Одесі зробив лічильник пожертвувань на своєму сайті.

В “Aroma Kava” персонал завжди говорить: “Пийте каву, допомагайте дітям”. Частину грошей від її продажу кав’ярня перераховує “Таблеточкам”.

Іграшки “Супертаблетка” відшиває українська компанія Solyanka, яка сама запропонувала фонду виготовити безкоштовно першу їхню партію. Сьогодні компанія продає іграшки “Таблеточки” за собівартістю. Весь прибуток від продажу “Супертаблеток” йде на благодійність.

Про плани на найближче і бачення себе через 50 років
У найближчому майбутньому Оля Кудіненко планує відкрити бізнес в Москві. Адже в Києві у неї фонд, друзі, а в Москві – чоловік і дочка.

“Я хочу створити місце, де зможуть проводити час звичайні діти і діти з особливостями. Абсолютно інклюзивний простір”, – говорить Оля.

Пізніше вона планує відкрити такий центр і в Києві – тут таких місць теж дуже не вистачає.

Прошу Олю уявити себе років через 50. Вона серйозно замислюється, а потім каже:
“У мене багато дітей, вже багато онуків. Це мені майже 80 років… Сподіваюся, чоловік ще живий. У нас з ним є будиночок в Італії. Я займаюся якимись корисними соціальними речами, однозначно. Можливо, запрошений лектор десь. Я точно не просто сиджу вдома. Тому що коли ти сидиш вдома – то моментально старієш. Я читаю. Зараз у мене немає часу дивитися серіали через Віру… Але, сподіваюся, що якраз те, що зараз назнімають, я в 80 років включу і почну переглядати. Я подорожую. Або пишу – ось у нас з Оленою Синіциною є план, що вона мій редактор, а я пишу книгу з нею в Італії, в цьому моєму омріяному будиночку”.

Українська правда

Tags: , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Четвер, жовтня 6, 2016 at 10:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.