Ринок землі.

Ринок землі.

Після заяв президента України Петра Порошенка і Міжнародного валютного фонду про необхідність відкриття ринку землі на порядку денному вітчизняного парламенту постало питання завершення земельної реформи, пише zerkalo.mk.

З огляду на обсяг аграрної економіки та український менталітет, не дивно, що це питання викликало широке обговорення в суспільстві і відповідний конфлікт інтересів в Раді. Втім, всі запропоновані законопроекти досить консервативні і варіюються від пропозиції продовжити мораторій ще на п’ять років до введення внутрішнього ринку двома етапами – в 2017 і 2019 роках.

Передісторія цієї проблеми така: в процесі масової денаціоналізації після розвалу СРСР громадянам, які працювали в колгоспах, призначалася видача паю, середній розмір якого становив 3 га. Однак право власності на нього було неповним: транзакції купівлі-продажу заборонялися.

Мораторій на продаж сільськогосподарських земель є стандартною практикою, яка, серед іншого, застосовувалася в країнах Прибалтики, а також в Румунії і Болгарії. Його основне завдання – дати державі час на створення необхідних для прозорого ринку умов: кадастрових карт, механізмів державного захисту продавців, земельних банків та відповідних нормативно-правових актів.

Якщо ми звернемося до досвіду згаданих вище країн, то побачимо, що незважаючи на те, що в країнах Прибалтики мораторій був знятий в 1995-му, а в Болгарії та Румунії – в 1998 році, реальний процес створення інституційної основи ринків землі проходив аж до 2003 -2004 років. В Україні цей процес триває вже вдвічі довше. За цей час Держгеокадастр у співпраці зі Світовим банком створив один з найкращих в Європі кадастрів, встиг відкритися і закритися Державний земельний банк, і було розроблено більше десятка законопроектів про обіг земель сільськогосподарського призначення. Проте, мораторій існує по сьогоднішній день. Причина – лобіювання його продовження агрохолдингами та відсутність політичної волі для завершення настільки резонансної реформи.

Подібне затягування зі скасуванням мораторію в підсумку призвело до виникнення низки диспропорцій в аграрному секторі та сільській місцевості.

Назвемо основні з них:

1. Відчуженість земель. В середньому, 21% земель сільськогосподарського призначення не обробляється. Причина: неможливість ефективного перерозподілу землі ринком.

2. Низька врожайність. Урожайність в країнах-прикладах (згадані вище країни + Угорщина, Словаччина, Чехія та Польща) за 2003-2014 роки перевищувала українські показники в середньому на 25,6%.

Причин декілька:

• Деградація грунтів: з 2000 року вміст гумусу в грунтах зменшився з 3,36% до 3,14% (землі з вмістом гумусу нижче 2,5% чорноземами не вважаються).

• Економія на добривах: середній рівень споживання добрив в Україні в 2,5 рази нижчий від рівня країн-прикладів.

• Відсутність у малого і середнього фермера доступу до дешевих кредитів – через неможливість використовувати землю як заставу і відповідний дефіцит коштів для переоснащення виробничих фондів.

3. Погіршення структури виробництва. Причина – небажання фермерів ризикувати і вирощувати продукцію з високим рівнем доданої вартості на орендованій землі призводить до підвищення питомої ваги рослинництва, а саме – найбільш простих його видів: зернових і зернобобових.

4. Монополізація аграрного сектора. Питома вага земельних банків великого бізнесу за 2010-2015 роки зросла на 42% і зберігає тенденцію до зростання. Причина – різниця в цінах на сільськогосподарську продукцію всередині країни і на міжнародних ринках. На сьогодні для пшениці 1-3 класів вона становить 95% ($179 і $350 відповідно).

Очевидно, що малий і середній фермер в Україні не можуть самостійно подолати всі бюрократичні перешкоди та експортувати свою продукцію, що робить їх набагато менш конкурентоспроможними, порівняно з агрохолдингами. У комбінації з мінімізацією витрат останніми завдяки використанню сучасної техніки, а також рядом нетехнологічних факторів, таких як: доступ до більш дешевого кредитування, курсова різниця і податкові пільги, агрохолдинги отримують прибутки набагато вищі за середньоринкові і консолідують земельні банки своїх менших конкурентів.

Важливо відзначити, що перевищення прибутковості агрохолдингів над середнім рівнем в аграрному секторі пов’язано саме з мораторієм і відповідним відставанням цін на землю від свого потенціалу.

5. Жалюгідне соціально-економічне становище села. Основною точкою конфлікту інтересів при знятті мораторію є ціна землі. Як показують розрахунки, за наявності внутрішнього ринку ціна землі зростає швидше і стає вищою, ніж за його відсутності.

Зростання цін вигідно власникам, проте знижує прибутки і капіталізацію агрохолдингів. По суті, мораторій на продаж сільськогосподарських земель – це субсидування аграріїв за рахунок власників землі, дохід здебільшого яких не перевищує мінімального прожиткового рівня. Припустивши, що середні темпи розвитку сільського господарства і відповідне зростання цін на землю в країнах-прикладах після скасування мораторію є наслідком впливу “невидимої руки ринку”, можна знайти недоотримане зростання капіталізації українських земель (іншими словами – недоотриманий приріст добробуту власників землі).

1

Оскільки всі зазначені вище диспропорції прямо або побічно впливають на середню врожайність, вони відповідно також впливають і на обсяги виробництва в аграрному секторі. Помноживши різницю врожайності між постсоціалістичними країнами, які створили внутрішні ринки землі, і Україною на обсяг українського аграрного сектора, можна визначити рівень недовироблення аграрної продукції, що сформувався внаслідок мораторію.

2

Перспективи розвитку

На сьогоднішній день існує три основні варіанти розвитку подій: продовження мораторію, поетапний запуск ринку і введення ринку землі в форматі обміну орендними правами (останній варіант включає в себе два різні законопроекти, однак їх вплив на економіку однаковий). Економічний ефект кожного з них базується на їх здатності виправити існуючі диспропорції в аграрному секторі і виражається в зростанні вартості всіх сільськогосподарських земель країни. З одного боку, всі власники, звичайно, не зможуть тут же її продати й отримати зазначені суми, але вони зможуть отримати великі орендні доходи (або дорожче її закласти).

3

Розглянемо особливості кожного з перерахованих варіантів.

Продовження мораторію. Даний варіант не здатний хоч якось врегулювати ситуацію, що склалася, більше того, він тільки її ускладнить, тому економічний ефект – відсутній.

Поетапний запуск ринку. Формування внутрішнього ринку, хоч і з низкою обмежень, дозволить цінам вирости на 71% протягом перших двох років, що пов’язано зі зникненням корупційної ренти. Подальше зростання цін буде базуватися на зростанні врожайності і поліпшенні структури виробництва.

4

Ринок орендних прав. Створення електронного майданчика земельних аукціонів також викорінить корупційну ренту і посилить конкуренцію, що дозволить цінам на землю вирости на 71% в перші два роки. Однак фундаментальні проблеми, створені неповноцінністю права власності на землю, даний варіант вирішити не здатний.

Підсумки: український уряд, через понад 15 років після продовження першого мораторію, до сих пір не наважився його скасувати. Регулярна відстрочка приводила до того, що лобі агрохолдингів в парламенті ставало все сильнішим, а “замовлення на реформу знизу” як результат тривалих піар-кампаній, навпаки – все слабшим. Зараз уряд, заручившись підтримкою МВФ, отримав вікно можливостей для завершення земельної реформи та врегулювання ситуації в аграрному секторі. Чи скористається він ним? Відповідь криється в ступені демократизації української влади.

zerkalo.mk

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on понеділок, жовтня 10, 2016 at 09:00 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.