Лобізм.

Як швидко і гарно перейти зі стану “совковий блат” у статус “помічника демократії”, дізнавався forbes.

Сьогодні український лобізм може скористатися рідкісним шансом. Але вікно можливостей відкрилося ненадовго. Одним із головних розділів Програми діяльності уряду, опублікованої на сайті Верховної ради в середині квітня, поза всяким сумнівом, є “Реформа публічної адміністрації”. Тобто мова йде про реформу держуправління, виконавчої влади. Як ця реформа може і має позначитися на українській культурі лобізму, Forbes розповідає експерт в управлінні репутацією Борис Тизенгаузен.

Читаємо відповідний розділ програми Кабміну, де, серед іншого, значиться: “Запровадження прозорих та ефективних механізмів діяльності Кабінету Міністрів України як колегіального органу. Підготовка проектів законодавчих актів на основі аналізу політики, оцінки регуляторного впливу, з урахуванням позицій зацікавлених сторін. Делегування невластивих Кабінету Міністрів України повноважень органам виконавчої влади нижчого рівня. Посилення ролі урядових комітетів. Налагодження ефективної співпраці з Верховною Радою України, залучення народних депутатів України до підготовки концепцій законопроектів відповідно до Плану законодавчого забезпечення реформ. Забезпечення персонального представлення та супроводження урядових законопроектів у парламенті членами Кабінету Міністрів України. Вдосконалення механізму оцінювання законопроектів на відповідність вимогам законодавства ЄС”.

Із прочитаного можна зробити висновок, що чи не вперше у країні створюються передумови для реалізації механізмів прозорого, легального лобіювання публічних інтересів. А що ж досі становив собою лобізм по-українськи? Перші узагальнювальні роботи на цю тему було написано в середині 1990-х – тоді це слово взагалі мало хто знав, хіба що з передач радянського ТБ пам’ятали як вишукану лайку.

Потім був довгий період “вирішування питань”. Після нього – відносно короткий період пізнього Леоніда Кучми, коли і “питання вирішували”, і “громадську думку готували” (“з урахуванням позицій заінтересованих сторін” – так, ідеться саме про це).

З 2005-го по 2009-й пріоритет “підготовки громадської думки” був майже незаперечний. Тільки однієї малої деталі бракувало для правильного, класичного лобізму: ретельного опрацювання питань, як вплинуть підготовлювані рішення на суспільство та економіку, кого торкнуться, як мінімізувати негативні наслідки і форсувати позитивні. І, як це зазвичай буває, відсутність цієї невеликої деталі вперто перетворювала гарну оболонку на даремну повітряну кульку.

Нові явища та нові люди принесли в систему держуправління і представницьку владу зовсім інший рівень впливовості
суспільства в цілому, експертних спільнот, та й окремих харизматичних персонажів – активістів
Абсолютно правильно, бракувало ось цього: “Підготовка проектів законодавчих актів на основі аналізу політики, оцінки регуляторного впливу, з урахуванням позицій заінтересованих сторін”.

Тож після цього вже не особливо дивувалися реваншу “вирішування питань” у 2010-2013 роках. У певному сенсі це була реакція на низьку ефективність багатослівних, але бідних на смисли громадських і професійних дискусій.

І ось настала середина 2010-х – із різким зростанням авторитету і впливовості громадських рухів та публічної політики як такої, з появою небаченого раніше в українському держапараті явища “волонтерства”. Нові явища та нові люди принесли в систему держуправління і представницьку владу зовсім інший рівень впливовості суспільства в цілому, експертних спільнот, та й окремих харизматичних персонажів – активістів.

Як і раніше, не вистачає реальної експертизи – тих же самих think tank, здатних генерувати прогнози, оцінки, сценарії реалізації рішень, пропонованих суспільством і суспільству. Але уроки засвоєно, вони поступово все-таки з’являються, чим потихеньку добудовується система повноцінного лобізму, із врівноважувальними механізмами, етичними запобіжниками й іншими необхідними доповненнями. З тими самими доповненнями, які перетворюють погано діючу модель реалізації громадських інтересів на механізм зворотного зв’язку, який реально працює.

Крім витіснення корупційних схем із політичного життя, лобізм відіграє ще й роль оперативного зворотного зв’язку на період “між виборами”. Справді, ну не чекати ж п’ять років, поки нові політики прийдуть – цілком можна спробувати напоумити вже наявних.

Незважаючи на незрілість, в Україні сформувалося щонайменше п’ять шарів лобістів. Дуже несхожих один на одного. Часом вони ненавидять один одного. Але значно частіше – один з одним співпрацюють.

Шар 1. Inhouse-лобісти – зазвичай вони фігурують у вигляді “директорів з GR”, “директорів з корпоративних питань”, “радників голови правління”. Найчастіше це яскраві фігури, сильні комунікатори, іноді – з багатим досвідом роботи в держструктурах і навіть колишні політики.
Їхні переваги – глибоке занурення в предметну сферу, “знання матеріалу”, наступність у діях. До ризиків можна віднести ту обставину, що таку людину завжди сприймають “він(а) – з YYY”, і нічого тут не зробиш. І часом їм дуже важко доводити співрозмовникам, що “А=А не тому, що ім’ярек з YYY, а тому, що А справді дорівнює А”.

Шар 2. Різноманітні галузеві чи регіональні об’єднання. Наприклад ВААІД (Всеукраїнська асоціація автоімпортерів і дилерів), Українська будівельна асоціація, Всеукраїнська рекламна коаліція, Всеукраїнська аграрна рада, Українська зернова асоціація, Асоціація виробників молока, Європейська бізнес-асоціація (ЕВА), Американська торговельна палата в Україні (АСС) тощо. Взагалі можна перераховувати довго, вони розрізняються ступенем ефективності (рівнем кваліфікації) та повнотою покриття спільноти, яку вони представляють (нерідко на одному полі “пасуться” кілька профільних асоціацій).

І ще один специфічний ризик – поглинання чи придушення профільної асоціації відповідним профільним держорганом
До переваг таких структур варто віднести широке представництво, наявність солідної фінансової бази (але, на жаль, далеко не завжди), досить сильну підтримку з боку дипломатичних представництв, урядів, великого бізнесу. За ними часом стоять досить значні групи виборців, особливо якщо мова йде про асоціації в агросекторі.

До ризиків у цьому випадку можна віднести наявність не завжди узгоджених інтересів, труднощі з акумулюванням ресурсів (якщо немає компактної групи основних донорів спільноти). І ще один специфічний ризик – поглинання чи придушення профільної асоціації відповідним профільним держорганом. Гадаю, багато хто пам’ятає про долю Асоціації українських банків: ця організація, як стверджують обізнані люди, стала жертвою команди, яка свого часу очолювала Нацбанк.

Шар 3. Недержавні об’єднання/організації – НДО. Лобістами ситуативно можуть виступати пацієнтські організації, жіночі, молодіжні об’єднання, земляцтва, навіть спортивні федерації. Нерідко вони мають досить чіткі напрямки роботи щодо лобізму, що прямо й однозначно випливають з основних завдань. Але часто вони долучаються до суміжних проектів. А часом їх можуть залучати до лобістських проектів, скажімо так, притягнутих “за вуха”.

Переваги НДО очевидні: вони можуть досить легко знаходити грантове фінансування, залучати широкі маси учасників, волонтерів, людей, які співпереживають. У цьому, звичайно, їхня сила: у маневреності та сучасних методах тиску на владу. Слабкість – продовження їхніх переваг: верхоглядство в розумінні проблем, які лобіюють, ризик провокацій і спотворення задуманих активностей за рахунок “ексцесів виконавців”.

Шар 4. Спеціалізовані GR-агентства або PR-агентства, які мають у складі GR-департаменти. Таких в Україні небагато. Зрозуміло, якщо підійти суто формально, їх можна нарахувати кілька десятків. Але реально здатні результативно виконувати серйозні завдання буквально одиниці.

Які переваги? Всеїдність, як не дивно. Всеїдність не дає змоги рити глибоко і вдумливо занурюватися у специфіку конкретного проекту. Але вона дає гнучкість у застосуванні різних підходів і методів, наявність широкого набору зв’язків у медіа, готовність іти шляхом, нестандартним для цього класу завдань, тощо.

Ризики – ймовірність конфлікту інтересів, складність дотримання конфіденційності, в разі якщо є кілька схожих клієнтів, нехай і розведених у часі на півроку-рік (інформація і зв’язки старіють дуже повільно!). І, безумовно, зворотний бік всеїдності – брак належного рівня експертизи в тому чи іншому секторі економіки, політики тощо.

Шар 5. Махновська вольниця. Це найбільш різношерстий шар: від фрілансерів-одинаків до “придворних” GR-агентств, які працюють, як годинник, і створені конкретною структурою чи фігурою суто під свої завдання. Ось у цьому шарі найширший діапазон можливостей, амбіцій і компетенцій. Від “дайте сто доларів, я коментуватиму у “Фейсбуці” депутатів, які на комітеті Ради обговорюватимуть цей закон”. До багатьох сотень тисяч доларів витрат на сильну команду – “сірого кардинала”, що має зв’язки, ідеї, технології.

Серед переваг “махновців” і “сірих кардиналів” – здатність робити неможливе, не дуже оглядаючись на етичні заборони. Так, це ефектно на короткій дистанції. Але нерідко дає провальні результати у грі “в довгу”. Що лікується появою досвіду, формуванням власного “кодексу лобіста”, вниканням у предметну сферу, на якій доводиться спеціалізуватися.
Дуже б хотілося написати і про шар №6 – про згадані вище Think Tank. Але, на жаль, я реаліст, тому писати про те, чого, по суті, немає, було б необачно. І все ж є привід для оптимізму: волонтерський рух затягнув у громадські організації пристойну кількість реальних експертів. Туди зайшли люди, які через свою кваліфікацію, пройдені посади й амбіції раніше навіть не подивилися б у бік волонтерських організацій та НДО.

Але сьогодні часи швидкі, жорсткі, та й усе ще волонтерські. Тож ще рік-два лобісти таким щастям можуть покористуватися за смішні гроші. А далі доведеться формувати дорогі дослідницькі команди. Шукати фахівців ad hoc, тобто під реалізацію конкретного проекту. Збирати цих спеців у широкі бази даних, які постійно актуалізуються. Інвестувати в їхні поїздки на конференції та семінари, підгодовувати замовленнями на дослідження “про запас”. І не тільки для того, щоб “приручити” примхливий талант. А й для того, щоб час від часу намацувати нове, ще ніким не розроблене клієнтське поле.

Очевидно, що кристалізація українського ринку лобізму супроводжуватиметься міграціями з шару в шар виконавців і клієнтів, а також проростанням агентств із профільними асоціаціями, асоціацій – з НДО. Ми неодмінно побачимо рекрутування “махновців” в агентства, НДО, асоціації. Загалом попереду цікаві часи і навіть бум лобізму в Україні.

Якщо буде ухвалено нормальний закон про лобіювання, то з’явиться попит на Think Tank, люди почнуть звикати до етичних норм і кодексів поведінки. Інакше ми відкотимося в політичній культурі в середину 1990-х – до “вирішування питань”. А це найгірший із можливих варіантів.

Нам потрібна “Реформа публічної адміністрації” в широкому сенсі – як система зворотного зв’язку від суспільства, від платників податків, від суб’єктів економіки до законодавчої та виконавчої влади. Системи без зворотного зв’язку – відсталі, нежиттєздатні, схильні до корупції. Тож вибору особливо немає – тільки будувати зворотні зв’язки, зводити воєдино громадські (національні) інтереси, кристалізувати смисли, реалізовувати проривні ідеї та реформи.

forbes

Tags: , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on Понеділок, жовтня 24, 2016 at 10:53 and is filed under Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.