Іржавий пояс.

Іржавий пояс

Націоналізм і ксенофобія – всього лише оболонка, пише Секрет фирмы.

Авторитетні аналітики і лідери громадської думки б’ються над поясненням результату президентських виборів в США, що не вкладається в голові. Прогнози найбільших центрів соціологічних опитувань (включаючи 538 і RCP) виявилися повністю неправильними. Сама ідея, що американські вибори можна виграти, використовуючи популістську, ізоляціоністську (в економічному і політичному сенсі) і ксенофобську платформу, настільки не відповідала чільним політичним течіям в обох протиборчих партіях, що багато представників еліти вирішили проігнорувати небезпечні сигнали і спиралися на опитування, які вселяли їм спокій.

Тепер – як це завжди буває після того, як все вже трапилося, – досвідченому коментатору не так вже й складно розповісти публіці, чому Трамп переміг саме так, як він це зробив. Але я вважаю некоректними два найбільш популярні зараз пояснення підсумків президентських виборів. Виборці не розділилися, як багато хто стверджує, за ознакою раси і групової ідентичності. Не було це і мимовільним або інстинктивним протестним голосуванням. Коріння невдоволення потрібно шукати в іншому – воно набагато грунтовніше, ніж це намагаються показати. І вказує воно на ті процеси, які визначили стратегію як президентської кампанії Трампа, так і агітації на користь Брекзіта.

Трамп став президентом “Іржавого поясу” – американського Середнього Заходу, який страждає від занепаду індустріального виробництва, безробіття і загального економічного неблагополуччя. Більшість штатів, які виявилися критично важливими для перемоги Трампа, зосереджені саме в цьому регіоні – це Пенсільванія, Огайо, Вісконсін, Айова. Штат Мічиган, що відноситься до цього ж регіону, зробив драматичне зрушення в своїх електоральних уподобаннях і вперше за довгий час проголосував за республіканського кандидата. Саме в Мічигані можна знайти найгірші приклади колапсу раніше придатних для життя міст (мова, наприклад, про Детройт. – Прим. “Секрету”) і соціального занепаду. Мічиган, як і Пенсільванія, не підтримував республіканських кандидатів в президенти з часів кампанії 1988 року, коли від їх партії балотувався Джордж Буш-старший.

Те, що найважливіші перемоги Трампа, за одним винятком (Флорида), були здобуті саме в “Іржавому поясі”, означає, що його обіцянки “відновити виробничий сектор всередині США” і “повернути заводи на батьківщину” спрацювали серед тих, по кому найважче вдарила деіндустріалізація.

Чи було це головною визначальною причиною? Щоб дати впевнену відповідь на це питання, я проаналізував збори даних екзит-полів, опублікованих в американській пресі, і порівняв їх з результатами, отриманими під час президентської кампанії 2012 року.

По-перше, я виявив, що твердження, ніби нинішні вибори були більш расистськими, ніж попередні, – очевидна брехня. Частка прихильників республіканців серед афроамериканців за чотири роки збільшилася з 6% до 8%, серед латиноамериканців – з 27% до 29%, серед американців азіатського походження – з 26% до 29%. Білі американці проголосували практично так само, як в 2012 році, – всього 1% виборців перетік від республіканців до демократів.

По-друге, незважаючи на твердження, ніби багато в чому перемогу Трампа забезпечили виборці з високим доходом, серед тих, хто заробляє вище середнього (тобто тих, хто має дохід більше $50 тисяч на рік), ніяких особливих змін в уподобаннях порівняно з 2012 роком не відбулося. Зате за республіканського кандидата цього разу проголосувало помітно більше (на 16%) бідних виборців – тих, чий річний дохід не перевищує $30 тисяч.

Що стосується рівня освіти тих, хто голосував за Трампа або Клінтон, то цього разу республіканський кандидат отримав на 10% більше голосів громадян, які не мають вищої освіти, ніж в 2012 році. Серед білих виборців, котрі не закінчили коледж, це зрушення в уподобаннях було ще вищим – 14%. Білі без вищої освіти якраз переважають серед виборців Трампа в “Іржавому поясі”. Ці виборці за чотири роки не стали більшими расистами – зрушення в їх симпатії визначає економіка.

Нарешті, цифри екзит-полів не підтверджують гіпотезу про протестне голосування. В цілому ті, хто пригнічений нинішнім станом економіки, в цьому році віддали за кандидата від демократів більше голосів, ніж в 2012 році. Серед тих, хто вважає, що країна “в цілому йде в правильному напрямку”, Трамп отримав на 5% більше голосів, ніж Мітт Ромні в 2012-му, серед тих, хто впевнений, що країна “збилася зі шляху”, – на 27 % менше.

Бюро трудової статистики Міністерства праці США в доповіді про секторальні зміни в американській економіці з 2004 по 2014 рік прогнозує, що в найближчі десять років єдиною сферою економіки, яка покаже зростання зайнятості, будуть послуги – сфера, яка з 1950 року збільшилася практично вдвічі. Промислове виробництво демонструє зниження рівня зайнятості з початку 1980-х.

В останні 20 років мотором електоральної політики в Америці була підтримка мультикультуралізму, який нерозривно пов’язаний з сектором послуг і, як передбачається, буде процвітати, поки цей сектор зростає. Але в той же час механізм електоральної мобілізації в Америці, як і раніше, спирається і на малорухливі інститути, пов’язані з промисловістю і сільським господарством. Важливу роль в агітації і забезпеченні явки відіграють профспілки та інші, менш формальні об’єднання. Будувати свою кампанію навколо спільнот, які страждають від промислового занепаду, як і раніше, є сенс. Дональд Трамп, схоже, це зрозумів.

Додавши трохи ксенофобії і ізоляціоністського націоналізму, кандидат від республіканців отримав рецепт перемоги. Але все ж мова політичних образ – це не більше, ніж оболонка. Самі по собі вони не спрацювали б, якби очевидне погіршення життєвих перспектив не перетворило “Іржавий пояс” на те, чим він є в постіндустріальній Америці.

Секрет фирмы

Tags: , , , , , , ,

This entry was posted on П’ятниця, листопада 18, 2016 at 13:05 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.