Дональд Трамп

Дональд Трамп

Жодного дня без скандалу – так перетікає у свій другий місяць президентство Дональда Трампа, великого переговірника, що намагається керувати Америкою за допомогою “Твіттера”. В даному випадку мова йде про раптову відмову президента від призначення Елліотта Абрамса першим заступником держсекретаря, пише Деловая Столица.

Справа в тому, що попередньо кандидатура 68-річного Абрамса була (наскільки відомо) узгоджена всіма угрупованнями нині правлячої еліти – партією, оточенням президента, діловими колами. Щоправда, важко сказати, як до фігури Абрамса поставився “ленініст” Стівен Беннон, який мріяв, принаймні раніше, розтрощити американську державу. Однак, схоже, невелике угруповання “альтер-правих”, яке не має коріння в Республіканській партії, все ж намагається впливати на процес прийняття рішень президентом. І здається – якщо відмовитися від офіційного трактування несподіваного рішення Трампа, – він образився на те, що в ході виборчої кампанії Абрамс висловлювався про нього і Клінтон як про невідповідних кандидатів.

Перш за все, безсумнівно, що кандидатуру Елліотта Абрамса підбирали таким чином, щоб умилостивити цих ідеологічних прибульців. Так, Абрамс не працював великим відомчим функціонером при Буші-молодшому, адже Трамп відверто негативно налаштований по відношенню до попереднього республіканського президента. Разом з тим при Рейгані (під чий зразок Трампа намагаються підшліфувати найбільш адекватні радники) Абрамс відпрацював фактично від дзвінка до дзвінка, послідовно обіймаючи посади заступника держсекретаря з міжнародних організацій, з прав людини і гуманітарних питань, а також із внутрішньоамериканських справ. Саме Елліотт Абрамс займався питаннями зміни влади в Сальвадорі і Нікарагуа, а також взяв на себе провину в відомому скандалі “Іран-Контрас”. І це оцінили.

При Джорджі Буші-молодшому Абрамс, одружений з пасербицею теоретика неоконсерватизму Нормана Подгорца, випускник юридичних факультетів Гарварду і Лондонської школи економіки (що не може не турбувати правих антиглобалістів), працював спеціальним помічником президента, який курирує Близький Схід і Північну Африку в Національній раді безпеки. На початку другого терміну Буша-молодшого він був призначений заступником радника з національної безпеки з питань глобальної демократичної стратегії (тобто, власне, безпосередньо займався експортом демократії). Наприклад, вважається, що в 2002 році саме Абрамс був причетний до невдалої спроби усунення Президента Венесуели Уго Чавеса.

В ході багатьох ключових поїздок по світу Елліотт Абрамс супроводжував Кондоліззу Райс, і якщо врахувати, що вона серед інших рекомендувала Тіллерсона, то вибір Тіллерсоном свого заступника теж міг відбуватися під її впливом.

До недавнього часу Абрамс продовжував працювати в Національній раді безпеки в ролі наукового співробітника. Та ось біда, в травні минулого року він опублікував в Weekly Standard статтю “Коли ти не можеш підтримати свого кандидата”, в якій порівняв вибори 2016-го з 1972 р, коли за владу боролися Річард Ніксон і Джон Макгіверн (саме тоді від лібералів-демократів і відкололися неоконсерватори). Зрозуміло, в минулому травні було важко передбачити підсумкову перемогу Трампа – і ось на тобі.

Слід, однак, згадати, що група правих маргіналів мало не присягнулася помститися всім маловірам ще в листопаді минулого року, – просто важко було уявити, що образи вийдуть на такий рівень. Тепер же виходить, що чорна кішка між Тіллерсоном і Трампом може пробігти на самому початку спільної роботи. Безсумнівно, президент реалізував свої повноваження, але, можливо, у цього кроку є й глибші, концептуальні причини?

Наприклад, неприйняття Трампом (або, точніше, тими, хто впливає на його думку) політики гуманітарних інтервенцій і здійснення США світової гегемонії. Але тоді він ризикує залишитися зовсім без функціонерів, оскільки з часів Рейгана США з різною інтенсивністю проводили саме таку лінію. Обережний Рекс Тіллерсон, врешті-решт (як показала недавня зустріч з верховним представником ЄС із закордонних справ), аж ніяк не страждає марнославством і зарозумілістю, розуміючи, що однієї людини без жодного досвіду держслужби і дипломатії в Держдепі цілком вистачає.

Гіпотетично посада першого зама американського міністра закордонних справ все ще може дістатися Джону Болтону, що теж дуже непоганий варіант для України і найгірший для Ірану. Втім, Ірану вже вибирати не доводиться.

Схоже, емоційні кроки Трампа, такі як цей, можуть несподівано зіпсувати відносини Білого дому з традиційно активною у зовнішній політиці єврейською громадою Нью-Йорка, але ж ці контакти ніжно і терпляче налагоджував його власний зять, нині старший радник Джаред Кушнер. Це, ясна річ, не означає, що посаду першого заступника держсекретаря обов’язково повинен обіймати єврей-неоконсерватор. Але важко позбутися відчуття, що без миру (або перемир’я) з неоконсервативним табором, що домінує у стінах Держдепу і відповідних академічних установах, найбільше відомство в урядовій системі США перестане штатно функціонувати як таке.

Втім, це цілком може статися і з іншими відомствами, оскільки Трамп на повному серйозі збирається домагатися заборони на лобістську діяльність колишніх чиновників і законодавців протягом п’яти років після залишення ними посади. Якщо врахувати, що 45-й президент мав намір взагалі заборонити лобізм на користь іноземних держав, то в пакеті з вищесказаним округ Колумбія можна буде через деякий час просто “розпустити”, оскільки неясно, чим ще зайнятися його мешканцям. Але думається, до цього все ж не дійде і нічні розмови з “руйнівниками держави” не зможуть підірвати роботу Держдепартаменту, а наступний кандидат на найважливішу посаду чарівним чином теж виявиться неоконсерватором.

Максим Михайленко, Деловая Столица

Tags: , , , , , , , , , ,

This entry was posted on четвер, березня 2, 2017 at 12:51 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.