Марсі Каптур

Лідер нашого лоббі у Конгресі Марсі Каптур.

Це колонка викладача “МГИМО” Івана Лошкарьова на російському реакційному ресурсі “Взгляд”. Утім, його точці зору є сумний резон. Пунктуацію оригіналу не збережено.

Цього року лобізм української діаспори в США відзначив столітній ювілей. У 1917 році українська громада штату Нью-Джерсі, діючи через конгресмена-демократа Джеймса Хемілла, домоглася від президента, щоб на 21 квітня випав “Український день” – день збору коштів на підтримку України.

Що цікаво, один з пунктів збору коштів був відкритий прямо в кабінеті цього конгресмена у Вашингтоні. Згодом Джеймс Хемілл організував для представників української громади в США зустрічі з сенаторами і державним секретарем, представив в палаті представників резолюцію про підтримку незалежності України і навіть намагався донести цю вимогу до президента Вільсона на мирній конференції в Парижі. Всі ці зусилля Хемілл зробив з однієї причини: в його виборчому окрузі проживало велике число представників української діаспори.

За сто років просування власних інтересів українська громада в США набралася досвіду і обросла істотними зв’язками, а головне – навчилася перетворювати свої слабкі сторони на сильні. Відносна нечисленність діаспори (близько мільйона осіб) стала підставою для формування широкої коаліції вихідців з Центральної та Східної Європи. Створена 1994 року коаліція (CEEC) представляє інтереси понад 20 мільйонів американців. До того ж більшість представників східноєвропейських діаспор проживає в так званих мінливих штатах, від яких залежать президентські вибори і баланс сил в Конгресі.

Перш за все, мова йде про штати Пенсільванія, Огайо, Мічиган, Вісконсин, де американці східноєвропейського походження становлять 5-10% населення. Понад половину дорослих представників діаспори отримали вищу освіту, що стало причиною послаблення позицій американців українського походження в профспілкових та професійних організаціях (на відміну, наприклад, від вихідців з Польщі). Однак цей недолік згодом привів до того, що велика кількість вихідців з української діаспори виявилося на посадах у федеральних органах влади і в експертних центрах.

Цей потенціал активно використовується: у 1984 році виникла “Вашингтонська група”, яка координує діяльність чиновників українського походження і прагне побічно впливати на порядок денний федеральних органів влади США. Відносна замкнутість української громади в США призвела до того, що навіть співгромадяни мало знають про американців українського походження. У масовій свідомості образ українців мало чим відрізняється від образу росіян. Наприклад, в нещодавньому серіалі Banshee (2013-2016) представники української мафії випивають і закушують в точності відповідно до стереотипів про російську мафію, єдиною відмінністю можна вважати фразу “Будьмо!” перед безпосереднім прийомом алкоголю.

Однак ситуація поступово змінюється: українські діаспоральні організації проводять безліч акцій протесту, виступають із засудженням уявних і дійсних дій Росії на пострадянському просторі. Ці публічні акції, безсумнівно, сприяють розмежуванню вихідців з Росії і України в масовій свідомості американців. На сучасному етапі всередині української діаспори США зберігаються розділові лінії, пов’язані з релігійною, партійною приналежністю. Проте американцям українського походження вдалося створити парасолькову організацію – Комітет Конгресу українців Америки (UCCA).

Ця організація координує роботу відділень в 18 штатах, шести кредитних об’єднань, трьох великих періодичних видань. Саме UCCA виступає основним партнером так званого Українського кокуса в Конгресі – об’єднання законодавців, які симпатизують Україні. У Палаті представників цей кокус очолюють демократи Сандер Левін і конгресвумен Марсі Каптур, які відомі насамперед як фахівці з бюджетних питань. У сенаті лідерами Українського кокуса є політичні важковаговики Дік Дурбін (партійний організатор демократів у верхній палаті) і республіканець-центрист Роб Портман.

Перелік політичних запитів української діаспори в США досить широкий. По-перше, діаспора наполягає на наданні всіх можливих форм фінансової та збройної допомоги Україні в умовах російської агресії. По-друге, діаспоральних організації висловлюються за розширення НАТО і посилення військової присутності США в Східній Європі. По-третє, для діаспори важливі питання історичної політики: визнання Голодомору геноцидом українського народу, прирівнювання комунізму до нацизму. Нарешті, по-четверте, американці українського походження виступають за репресивні дії щодо Росії: санкції, згортання спільних дій по інших напрямках, витіснення російських компаній із західних ринків квазіринковими методами.

Донедавна офіційні представники України не йшли на змістовний контакт з діаспорою в США. Однак після призначення послом в США Валерія Чалого робота з американцями українського походження помітно активізувалася. Координація зусиль посольства та діаспори вже дала певний результат: 22 травня цього року сенат штату Вашингтон визнав Голодомор геноцидом українців.

Однак до системної роботи державних органів України з діаспорою ще далеко: українські еліти воліють використовувати для своїх цілей професійні лобістські фірми. Ще однією доброю новиною для Москви залишається те, що українська діаспора в США далеко не всесильна. За 2014-2016 роки (підсумки цього року підводити ще зарано) в Конгрес надійшло 39 законопроектів і проектів резолюцій по темі конфлікту на Україні (не рахуючи питань кібербезпеки і “російської пропаганди”). З них тільки 10 були безпосередньо пов’язані зі східноєвропейськими діаспорами, а ще 21 документ був підтриманий відповідними організаціями діаспор. У той же час затверджено було тільки 10 документів, і тільки два з них мали пряме відношення до вихідців зі Східної Європи.

У 2017 році багато демократів вирішили заробити очки на поданні законопроектів антиросійської спрямованості. Тільки законопроект “Про підтримку України” (H.R.830), внесений впливовим конгресменом Еліоттом Енджелом, можна впевнено вважати ініціативою східноєвропейських діаспор, в тому числі української. Цей законопроект передбачає, що скасування персональних санкцій щодо російських і кримських посадовців може наступити тільки після деокупації Криму. На тлі інших яскравих пропозицій по списку санкцій тиску на Росію цей документ практично не має шансів бути прийнятим.

У той же час, не дивлячись на вельми обмежені можливості і досить скромні досягнення, очевидна антиросійська позиція української діаспори в США виступає додатковим негативним фактором у налагодженні конструктивної взаємодії Москви і Вашингтона щодо українського питання. Можна припустити, що Київ і далі буде намагатися використовувати цей ресурс для нагнітання атмосфери ворожості. Однак потенціал українського лобі в США на даний момент обмежений кон’юнктурним збігом з переважаючою в Вашингтоні риторикою щодо Кремля.

Як і всі інші виниклі на початку XX століття “старі” діаспори в США, українська включає в себе мігрантів в третьому і четвертому поколінні. Цілком природно, що прихильність до країни походження у таких учасників діаспор слабшає, а залучення молоді до лав діаспоральних організацій виявляється проблематичним. Крім того, мігранти з України, які прибули в США після розпаду СРСР, нерідко ухиляються від спілкування з представниками діаспори. Все це ставить питання про відтворення діаспори та про перспективи збереження її політичного впливу.

“Взгляд”

 

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on вівторок, жовтня 10, 2017 at 20:00 and is filed under Закордон, Статті, Україна. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.