Дентон, Слоун, Нейлор

Дентон, Слоун, Нейлор

2017 рік далекий від завершення, а витрати найбільших секторів американської економіки на лобіювання вже перевищують $1 млрд, пише Кіріл Ксенофонтов для “Спутник и Погром”.

На що йдуть ці гроші? Як вони витрачаються? Чи можна вважати лобізм узаконеною корупцією? Наскільки серйозним є вплив лобістських фірм у Вашингтоні?

На ці та багато інших питань ми спробуємо відповісти в цьому матеріалі.

Принципи лобіювання в США
В основі всієї галузі лобіювання в США лежить три принципи, перший з яких стосується розряду формального, другий є неформальним, а третій відноситься до інформаційної політики.

Перший принцип грунтується на Першій поправці до Конституції США: «… право народу мирно збиратися і звертатися до Уряду з петиціями про задоволення скарг». Під “народом” розуміються взагалі будь-які об’єднання громадян, до яких відносяться і корпорації, і НУО, і взагалі хто завгодно в США – від жителів гетто до найбагатшого 0,0001% населення країни. За ідеєю, за них це можуть робити спеціально уповноважені люди і цьому нічого не заважає – вони ж теж є “народом”. Тобто лобістів може найняти хто завгодно, були б гроші.

Другий, неформальний момент полягає в тому, що в Америці (як і в дуже багатьох західних країнах) гроші і влада неофіційно розведені. Тобто топовий міністр або навіть президент в цілому небагатий (перший серйозний виняток – Трамп, і це може мати серйозні наслідки в майбутньому). Це ж буде правильним і стосовно генерала або сенатора. У них є повноваження і влада, хороші зарплати і величезні пільги, і це загалом все.

Скажімо, сімейство Барака Обами за весь час в топовій політичній обоймі США (3 роки сенатором + 8 років президентства) стало багатшим на $20 млн. Якщо придивитися, то левова частка всіх грошей завдячує своїй появі його працям – $3.7 млн це зарплата, а $15.6 млн це прибутки з продажу його книг(!), решта заробила його дружина. Це серйозні суми, але вони зрозумілі і прозорі – ті ж продажі книг злетіли в роки його президентства (воно й логічно).

Але при цьому в США донедавна у владі не було безпосередньо багатих людей. Тобто попередній міністр оборони Ештон Картер міг бути пов’язаний з Рокфеллерами (через членство в створеній ними НКО “Тристороння комісія”), але самі Рокфеллери посад в Уряді не займають. Зроблено це для того, щоб виключити найбільш кричущі випадки конфлікту інтересів (наприклад, коли міністром оборони стає глава оборонного концерну і всі закупівлі армія починає виробляти через нього). Зрозуміло, що це не рятує уряд від впливу груп інтересів на його рішення, але все ж подібна неформальна перешкода довгий час служила цілям збереження “моральної чистоти” уряду.

Спікер Палати представників Конгресу США Пол Райан – один з 20 найбільших реципієнтів пожертвувань лобістських контор (PACs і приватні особи, які відправили понад $200). За період поточного виборчого циклу 2017/2018 його кампанія вже отримала понад $200 тис. Райану допомагають компанії, що виробляють автомобілі, алкоголь, будматеріали, комп’ютерні програми, а також нафтогазова галузь, хедж-фонди, юристи та ін.

Третій (і, незважаючи на свою значимість, неочевидний) момент – це рівень інформатизації. Незважаючи на величезну кількість статистичних та дослідницьких служб й інтелектуальних центрів (т. н. think tank), уряд США фізично не може устежити за всіма проблемами і потребами населення (і секторів економіки), тому однією з найважливіших ролей лобістів на практиці, тільки не смійтеся, є презентація альтернативних / невідомих експертних думок перед законодавцями. Тобто, скажімо, найнятий сталеварами лобіст показує конгресменам, як китайський демпінг в цій галузі вбиває американські заводи, і Конгрес голосує за прийняття закону про загороджувальні мита. На практиці це, звичайно, може призвести до повного трешу, оскільки компанії апріорі зазвичай спонсорують ті дослідження, результати яких підкріплюють їх позицію (якими б абсурдними ці результати не були): наприклад, Coca-Cola тільки в першій половині цього десятиліття витратила $132.8 млн на дослідження, які доводять, що низькокалорійна дієта не сприяє схудненню; проплачували академічні дослідження і піонери “чудового нового світу” з Google. З іншого боку, як уже було сказано, в теорії і на практиці лобісти доносять до законодавців експертні висновки, які в іншому випадку їх би не досягли. Навіть робота спеціальних комітетів сенату США з вивчення конкретних проблем (скажімо, активного ОПГ), не може охопити весь спектр проблем, з якими щодня стикається американське суспільство.

Лобісти працюють на всіх рівнях уряду – місцевому, регіональному та федеральному.

І хоча заголовки газет роблять історії про корпоративних лобістів, будь організоване об’єднання громадян може найняти лобіста – і робить це з заздрісною регулярністю. Не менш активно працюють галузеві і професійні об’єднання, що захищають свої інтереси за допомогою наймання лобістських фірм. Зрештою, хто такий лобіст, якщо не агент, найнятий для захисту ваших інтересів? Будь ви теслею або Біллом Гейтсом – але ви занадто зайняті своєю основною роботою, а процес спілкування з чиновниками або законодавцями займає надто багато часу для того, щоб ви могли приділити цьому належний час. Лобіст ж отримує за це гроші. Одним з найбільших лобістів в Америці є “Американська асоціація пенсіонерів” (AARP), в якій членами є десятки мільйонів громадян, а її доходи складають більше мільярда $ на рік.

Лобістські фірми наймають і урядові установи, і місцеві адміністрації – адже вони теж являють собою групи інтересів.

Лобістів в США наймають всі об’єднання – питання лише в тому, у кого на це достатньо грошей. Сама суть роботи лобістів полягає в поданні колективного інтересу – тобто того, про що писав Манкур Олсон в “Возвишенні і занепаді народів”.

Лоббі у США 2016

Лоббі у США 2016

Як це працює?
Незважаючи на те, що лобісти нібито отримують гроші за те, щоб політики з їх подачі робили “правильні рішення”, вони не можуть давати політикам гроші або дарувати подарунки – це заборонено законом і кваліфікується як хабар. Але що тоді може зробити лобіст в рамках закону?

По-перше, вони можуть влаштовувати класні заходи і вечірки, на які потім запрошують конгресменів-чиновників, де ті можуть веселитися. “Гуляю де хочу, законом не заборонено”. Ну а ще такі заходи корисні для всіх учасників як місце для нетворкингу і безкоштовного PR.

По-друге, в разі виборів “слуг народу”, лобісти можуть витрачатися на їх переобрання – адже будь-яка виборча кампанія не тільки займає час, але і їсть купу грошей. Тобто лобісти можуть брати участь в кампаніях і піднімати гроші на її проведення (використовуючи зв’язки в корпоративних колах), що через все ще існуюче відлучення грошей від політики в США має величезне значення для всіх, хто балотується на будь-яку посаду. В середньому, для обрання в Сенат кандидату потрібно витратити близько $10 млн(!); щоби обратися в Палату представників, потрібно $2 млн. Допомогти знайти такі гроші можуть лобісти, а вірніше працюючі через них корпорації і великі організації. Лобісти в цьому випадку формують комітети і організації, що займаються збором коштів на користь потрібного кандидата. Їх робота важлива, тому що безпосередньо в США не можна жертвувати великі суми на користь конкретних кандидатів, тому доводиться викручуватись таким чином. Маса штучних і скриплячих заборон на фінансування передвиборних кампаній в США існують знову ж таки для того, щоби розвести в боки гроші і владу. Виходить не дуже, але суть в тому, щоб різко підвищити транзакційні витрати.

По-третє, лобісти все ж можуть надавати таргетованим ними законодавцям подарунки в завуальованому вигляді. Тобто ті види подарунків, вартість і конкретну цінність яких дуже складно виміряти так, як вимірюється, скажімо, вартість автомобіля або квартири. Найпоширеніші види послуг-подарунків: безкоштовне підвезення на таксі або безкоштовні няні для дітей, фуршети, квіти, квитки на концерти / футбол, знижки.

У випадку з виконавчою та судовою гілками влади у лобістів, однак, менше свободи, і вони змушені діяти через офіційні канали та представництва. Судові позови і акції протесту теж можуть організовуватися лобістами, як це було в 1940-1950 рр. з “Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення” (NAACP), яка судилася з урядом США і керівництвом штатів на грунті порушення конституційних прав небілого населення.

Лобісти виконують свою роботу в різних формах: зустрічаючись з законодавцями / чиновниками і їх помічниками; беручи участь у публічних слуханнях та підготовці законопроектів; нарешті, спонсоруючи кампанії осіб на виборах. Ще лобісти можуть мобілізувати публіку – як ми вже говорили, найняти їх може хто завгодно. Скажімо, збір підписів для петиції теж може здійснюватися лобістами з метою здійснення впливу на офіційних осіб, чиє рішення вони хочуть змінити. Тобто збір підписів на change.org теж може бути інструментом впливу.

Лобісти можуть виконувати освітню роль в рамках своєї інформаційної функції. Наприклад, коли в кінці 1990-х керівництво організації йогів “Співдружність Самореалізації” (SRF) вирішило побудувати кілька об’єктів в різних частинах країни на землі, що вже належить їм, вони найняли лобістів, які роз’яснювали суть проекту для місцевих чиновників і регуляторів, аби обійти можливі заборони, пов’язані з екологією. У підсумку вони витратили сотні тисяч доларів і все одно не отримали дозволу на будівництво.

Перегляд лобістських справ дозволяє порівняти типового лобіста як агента інтересів свого наймача з адвокатом – так само захищаються і просуваються інтереси клієнта перед владою.

Часто можна почути, що лобізм – це легальна корупція і це думка має під собою реальні підстави, але не все так просто. Лобіст відрізняється від корупціонера тим же, чим солдат на війні відрізняється від вбивці в мирний час. Він діє в рамках закону і з мандатом на свої дії в цих рамках. Звичайно, бувають лобісти на кшталт Джека Абрамоффа (що розчиняв двері до кабінетів службовців ногою зі словами “ну що, друже-пиріжок, у мене тут в конверті лежить багато мертвих президентів – вони допоможуть тобі змінити своє рішення у цій справі?”) – ну так їх чекає судове переслідування (відсидів за такі витівки і Абрамофф).

Діяльність лобістських організацій регулюється не тільки законами, а й Радою суспільних відносин (PAC), яка стежить за тим, як корпорації та юридичні особи (всього в Раді є 5000 організацій) комунікують з урядом і законодавчою владою. Професійні лобісти не просто повинні зареєструватися в реєстрі, а й також повинні записувати всі зустрічі з членами конгресу. Правда, тут є тонкість: реєструватися зобов’язані тільки ті, хто працює з федеральним урядом – інші можуть діяти в “сірій зоні”.

Повторимося: лобістів можуть наймати будь-які об’єднання громадян з метою просування потрібної їм повістки, чи-то збільшення фінансування досліджень з лікування раку, чи-то ліквідації звалища відходів в небезпечній близькості від міста. Тобто це реальний важіль впливу на всі три гілки влади в умовах демократії.

У Росії при відсутності як функціонуючих інституцій (було б до кого звертатися, щоб прислухалися), так і політичної конкуренції (“варто прислухатися до громадян, а то не переоберуть” – коли такий аргумент працював в РФ?), щось подібне можна очікувати від Putin Consulting, компанії двоюрідного племінника нинішнього президента. Але на потреби всієї країни родичів першої особи не вистачить (в США тільки зареєстрованих лобістів близько десяти тисяч). Та й коло питань, що цікавлять громадян і компанії, значно ширше, ніж може охопити дуже невелике число знавців “телефонного права”.

В середньому над одним лобістським проектом працює 23 фахівці, кожен з яких виконує свою роль. Хтось спілкується з чиновниками, хтось збирає юридичну інформацію, хтось відповідає за комунікацію з клієнтом тощо.

При цьому можливості лобістів не безмежні.

Типовий “кейс” для лобіста в США – це, наприклад, ініціатива щодо ліквідації 3%-го податку на телефонні рахунки. Податок з’явився в США ще в кінці XIX століття для покриття частини витрат, пов’язаних з війною проти іспанців, і з тих пір залишився. Телекомунікаційні компанії найняли лобіста Джека Куїнна (колишнього радника в адміністрації Клінтонів) з впливової компанії Quinn and Gillespie для того, щоб він представив перед Конгресом всі аргументи (головним чином – профіцит бюджету на поточний момент і інтереси користувачів). Відповідний закон пройшов через Палату представників в травні 2000 року і готувався бути прийнятим в Сенаті, але незабаром був відкладений через вирішення інших питань. Потім прийшла пора нових виборів, і всі про закон забули, а потім, коли дістали його знову, момент був втрачено, оскільки бюджет став дефіцитним.

Інший негативний приклад – багаторічне лобіювання сільськогосподарськими експортерами зняття санкцій проти Куби, що досі гальмують зростання американського експорту відповідної продукції до цієї країни, але результату немає. Адже Флорида з її величезною діаспорою кубинських “білоемігрантів” виступає проти пом’якшення політики щодо “радянської Куби”, тому ефект від всіх витрат невеликий.

Схема американського лобіювання

Схема американського лобіювання

Американський пиріг
У розмові про лобізм треба розуміти, що держзакупівлі в США становлять 10% від ВВП, тобто більше $1 трлн на рік, і лобісти є тут ключовими посередниками між компаніями і державою. Причому у них не одна, але кілька ключових ролей: крім, власне, процесу переконання офіційних осіб, вони ще й допомагають компаніям формулювати пропозицію для держави – тобто навіщо державі взагалі потрібно закуповувати кондиціонери конкретного виробника (наприклад, для солдатів, розквартированих на Близькому Сході – не смійтеся, кондиціювання повітря для американської армії в одному лише Іраку коштувало раніше $7 млрд на рік). Тобто в цьому випадку вони є трохи менеджерами з продажів – вони ж, до речі, і “продають” товари та послуги відповідальним особам в уряді на першій стадії.

Загалом щороку на послуги лобістів тільки на федеральному рівні йде майже $3 млрд (загальнонаціональні витрати на послуги лобістів становлять $5 – 6 млрд на рік), але 25% від всієї суми витрачають 50 найбільших “спонсорів”. До слова, з топ-10 в цьому списку є тільки 2 незалежні компанії – AT&T і Boeing; решта 8 вдають із себе об’єднання корпорацій і професіоналів за галузевими ознаками. Причому Торгова Палата США витратила якусь позамежну суму минулого року – більше $100 млн, а далі з великим відривом від лідера йде Асоціація ріелторів ($64 млн).

Зовсім нещодавно чисельність зареєстрованих політичних лобістів в США зменшилася, в той час як витрати на них виросли після деякого падіння

Хоча лобізм в США існує вже не першу сотню років (першим епізодом можна вважати зусилля ветеранів революційної війни з підвищення собі військових пенсій), в сучасному вигляді він склався в 1970-х, коли компанії почали наймати професійних агентів з метою тиску на політичну адміністрацію і ослаблення регуляцій. Вони почали роботу, яка потім далась взнаки в епоху “консервативної революції” Рейгана, коли влада США різко взяла “праворуч” в економіці.

“Так, ось ці хлопці”
Велика частина лобістів – це білі чоловіки, багато з яких починали з якихось дрібних посад при можновладцях (або навіть ті, хто стажувався там, будучи студентом). Власне, між лобістськими фірмами і трьома гілками влади налаштована ротація кадрів: після виходу на пенсію або (що набагато частіше) добровільного залишення служби чиновники або конгресмени нерідко йдуть працювати лобістами, що логічно. Адже за ними залишаються зв’язки і розуміння неочевидних механізмів роботи “опилюваних” лобістськими фірмами установ. У випадку Пентагону чиновники у відставці йдуть безпосередньо працювати в оборонні компанії та їх основною функцією там є лобіювання інтересів компанії в старому відомстві.

Формальної освіти в цій сфері не потрібно – головне розбиратися в тому, що (і кого) ви знаєте і вмієте в політичному просторі Америки. Взагалі при бажанні можна отримати сертифікат лобіста у відповідній американській урядовій програмі Lobbying Certificate Program: сама її суть полягає в поясненні численних тонкощів законодавчого процесу в США і роз’ясненні того, що є законним в процесі лобізму.

Найбільш інтригуюча і скандальна частина роботи лобістів в США належить до тих епізодах, коли вони представляють іноземні уряди. Ця частина роботи виглядає найбільш сумнівною з точки зору американської громадськості (та й етики взагалі).

Наприклад, Нова Зеландія найняла Стюарта Джоллі (одного з колишніх керівників передвиборної кампанії Трампа) домовитися щодо більшого числа бізнес-віз для підданих. Вашингтонський лобіст Боб Доул отримав від уряду Тайваню $140 тис. за те, що зміг організувати дзвінок Трампа керівництву Китайської Республіки (широким масам відома як Тайвань і в КНР сприймається як тимчасово відірвана частина території єдиного Китаю) – перший за багато десятиліть контакт на такому високому рівні. Але це все дрібниці в порівнянні з витратами деяких країн.

На послуги лобістів в США саудівці витрачають абсолютно неймовірні суми – на даний момент на них у Вашингтоні працює цілий “флот” з 28 фірм. Середній річний чек подібних фірм – близько $500 тис, Тож, загальний рахунок йде на багато мільйонів.

Іноді інтереси лобістських фірм стикаються – як, наприклад, у справі Катару. Ця невелика монархія була піддана санкціям з боку своїх сусідів за підтримку ісламістів по всьому світу багато в чому з подачі президента США Дональда Трампа – і емірат найняв за $2.5 млн колишнього генпрокурора США(!), щоб той переконав американців у тому, що “емір зовсім невинний”. З огляду на реальні труднощі, які виникли в Катарі після блокади, темпи витрат на лобістів у Вашингтоні виросли і зараз становлять приблизно $1.4 млн в місяць.

Складно сказати, наскільки витрати і зусилля, спрямовані на лобістів, приносять реальний ефект. Може навіть цілком вийти так, що вони беруть гроші своїх іноземних клієнтів і імітують бурхливу діяльність, яка в результаті не приносить замовникам приблизно нічого. Ну як це було з Клеєм Девісом в серіалі “Прослушка”, який годував “Стрингера” Белла обіцянками і брав його гроші, але це не призвело ні до чого.

Точніше навіть сформулюємо так – зусилля лобістів на даний момент не призводять ні до яких результатів в тому випадку, якщо ці зусилля суперечать інтересам уряду США (в тому вигляді, як їх бачать американські еліти). Наприклад, дореволюційний президент України Віктор Янукович далекоглядно найняв відомого лобіста Пола Манафорта вибілювати його імідж у Вашингтоні, що той і робив в роки, що передували Майдану. І що, сильно це допомогло Януковичу? Навіть спокійно виїхати з накраденим не те що в США (а хоча чому б і не туди? На що гроші пішли?), Але хоча б в нейтральну третю країну не дали. Та й підтримка американським урядом курдських повстанців може мати куди більше спільного з тим, що курди найактивніше в регіоні борються з ІДІЛ, ніж з їх лобістськими зусиллями.

Виміряти реальний ефект від лобістських зусиль іноземних держав дуже складно. Той же Трамп і так налаштований злити і мучити Китай – тож, злий для Пекіна епізод з дзвінком до Тайваню міг цілком статися і без послуг посередника.

Отже, про зв’язок між витратами на лобістів і хорошими відносинами будинку Сауда (або будь-якого іншого союзника США, що витратив гроші на американських лобістів) з Білим домом стоїть розуміти наступне. Ключовим моментом тут не є витрати на митних посередників (якими за замовчуванням є лобісти), а стратегічні інтереси самих США на Близькому Сході (не завжди співзвучні інтересам більшості пересічних американців). Тобто поки американським елітам будуть потрібні Саудити (і будь-яке інший іноземний уряд), то останні можуть спати спокійно. А якщо не будуть потрібні – ніякі армії дармоедов- “рішал” не допоможуть. Єдина їхня ефективна функція на міждержавному рівні – це виступати в ролі “неофіційних дипломатів” і передавати інформацію від однієї сторони іншій, як це було у випадку з Ринатом Ахметшином.

З іншого боку, цей стан справ може почати змінюватися сьогодні, коли на самій верхівці американської політичної ієрархії раптово опинився мільярдер, який має дуже тісні зв’язки з іншими мільярдерами. Сьогодні в американському уряді, в регуляційних відомствах, працюють натовпи лобістів. Радники Трампа і менеджери його передвиборної кампанії тепер вхожі в Білий дім – і деякі з них, подібно до Корі Левандовські, отримують можливість представляти інтереси прямо перед “першою особою”. Поки цей процес ще не зайшов так далеко, але такими темпами вже за десять років в США цілком можна буде вирішувати серйозні питання, заславши грошей “кому треба”.

Скорочення кількості американських лобістів

Скорочення кількості американських лобістів

Але поки безпосередньо вирішувати свої проблеми через лобістів може тільки американський корпоративний сектор – що і показали останні півроку правління Трампа з новинами про дерегуляцію найрізноманітніших галузей. І через зусилля лобістів досі немає ніяких зрушень у ставленні торгових угод, що коштували мільйонам американців робочих місць.

Однак самі по собі лобісти можуть бути цікаві іноземним державам як консультанти, які знають як йдуть справи у Вашингтоні. Тобто вони цікаві в першу чергу як джерело відомостей про внутрішню кухню американського уряду. Їх варто використовувати в ході як планування державних візитів (куди сходити і що подивитися, крім непотрібних пам’яток), так і при зборі інформації для діяльності посольств і розвідки (хто, де і коли). Також лобісти можуть стати в нагоді для “командних” дій – підтримати ту чи іншу внутрішню американську сторону якогось великого економічного конфлікту: скажімо, “зелених” (щоб вбити американський сланцевий видобуток).

Відомі лобісти в кіно і на ТБ:
– Ремі Дентон (House of Cards, грає Махершала Алі), партнер в лобістської конторі Clandon Hill, що має сильний вплив на Френка Андервуда;
– Елізабет Слоун (Ms. Sloane, грає Джессіка Честейн), лобістка, яка потрапляє під розслідування про незаконні методи ведення лобістської діяльності;
– Нік Нейлор (Thank You for Smoking, грає Аарон Екхарт), лобіст, що працює на Інститут з дослідження тютюну.

***

Лобізм – це не добре і не зле саме по собі. Це просто інструмент в умовах працюючого демократичного суспільства, неідеальний, як і все створене людьми. Лобізм може приймати досить потворні форми (що сьогодні і можна спостерігати в Америці) – це безперечно. Але також безперечно і те, що з його допомогою певні категорії громадян можуть доносити свої потреби до уряду найбільш ефективним з усіх можливих способів – тобто довести уряд до стадії прийняття рішення. А це дорогого коштує.

“Спутник и Погром”

 

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

This entry was posted on четвер, грудня 7, 2017 at 16:33 and is filed under Закордон, Статті. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.